«Ніч з Другом Читача»: «Пахне тіло твоє лободою.  Пахне тілом твоїм лобода»

*

Добраніч! добраніч! добр-ааа-ні?!чччч!

Сьогодні у вечірньому етері, я, вічна еротоманка й еропіарниця, – Леся Мудрак, продовжую Вас знайомити з кращими зразками української еротичної поезії.

 

Уже кілька день у Фейсбуці ніяк не натішуся лірикою Анатолія Кичинського.

Свого часу, у своїй еродисертації, я розглядала, розкладала вірші Анатолія Івановича, як Високі зразки еротичного письма.

 

Частково, викладаю усе, що писала, і знайомлю тих, хто не знав Кичинського, як еромислителя, з його творчістю…


 

 

Його поезія, як і творчість інших поетів, засвідчує багатство художньої інтерпретації лібідозних явищ під різними кутами зору, високу культуру еротичного вираження, що має розгалужену жанрову основу, витончену стильову палітру, виповнена вітальною, розкутою діонісійською енергією, а поряд з любовною лірикою та іншими жанрами лірики засвідчує невичерпні креативні тілесно-душевні інтенції літератури. А.Кичинський зважився до демістифікації, дегероїзації образу “підступного та хитрого” мисливця: в його “сіті” летіли “легковажні жіночі серця”, в яких невдовзі опинився сам. Поет навмисне заземлює пафос любовної лірики, вводячи її в невишуканий антураж кухні, де “муза в сорочці нічній / ходила навшпиньках, допоки / ти не одружився на ній”. Еротичні мотиви в його доробку мають делікатні інверсії, набувають узагальненого онтологічного значення, коли душа, що прагнула весни, але опинилася серед осені, уподібнена до тремтіння долоні підлітка “від доторку до дівочого тіла”.

 

МИСЛИВЕЦЬ

Ти ніколи нікому не вір,
що я ніжний приручений звір.
Я – мисливець, підступний та хитрий.
Я на правила гри наплював
і нарешті тебе вполював.
Сльози радості, дівчинко, витри.

Не радій мені більше. Не смій
сподіватись на мене. Я – змій.
Надто бійся моєї спокуси.
Не спіши признаватись мені,
що зі мною тобі не страшні
ні потопи, ані землетруси.

Я герой, але зовсім не той,
хто потрібен тобі. Я герой,
але знала б ти, що я накоїв!
Я до тебе на крилах летів,
та злякався таких почуттів.
Не молись на подібних героїв.

Я ікона, але не свята.
О, яка ти свята простота!
Йдеш до мене, немовби на свято.
Зупинись та отямся! Я – міф.
Я – твій сон, у якому я міг
лиш одне – обіцяти багато.

Я ніколи не стану твоїм.
Із надій побудований дім –
ненадійний притулок. У ньому
ти не матимеш затишку, ти
все гадатимеш, як би втекти
до господаря справжнього дому.

Там на тебе чекає не суд.
Там до ліжка тебе понесуть,
наче стяг відвойований. Там ти,
тільки там ти в раптовій журбі
заспокійливо скажеш собі:
«Він – герой, але з префіксом “анти”».

Ради Бога, не вір цій дурні!
Це язик мій помстився мені
за недозвіл сказати: «Кохана,
слава Богу, що ти в мене є!
Ти – мій янгол, ти – небо моє,
ти – земля моя обітована».

Звідки, дівчинко, знати я міг,
що для мене Господь приберіг
серед осені – літо з весною.
Але досвід, мій сивий двійник,
як мисливець у нетрі, проник
мені в душу і злився зі мною.

Я мисливцем себе називав,
і повір: я не фантазував.
Я і справді виходив на лови.
І летіли у сіті ловця
легковажні жіночі серця,
що легкої шукали любови.

Але ти… Ти звела нанівець
ту свободу, якою ловець
дорожив над усе в цьому світі.
Тож ніколи нікому не вір,
що я ніжний приручений звір.
Я – мисливець, що втрапив у сіті

27-244

 

Офорт. Пабло Пікассо

 

 

***
…А з’явитись на білий світ
було варто хоча б задля того,
аби хоч би на мить осліпнути
від усмішки щастя земного.

Життя неможливо продовжити
розповіддю про нього.
Тож, коли хто й цікавиться, як я живу,
єдине кажу: «Слава Богу!»

Бо ж не тільки пісок шелестів між пальцями,
а й коса твоя шелестіла.
Час не ждав, але ж ластівка,
та, що першою прилетіла,
останньою відлетіла.

А душа моя серед осені
так хотіла весни,
так за нею тремтіла,
неначе долоня підлітка

від дотику до дівочого тіла.

 
А.Кичинський, прагнучи свіжих вражень, немовби розсуває буденну семантику, переживає хвилини одивнення звичайними речами і явищами, на які дивиться очима професійного маляра: “Твори, художнику, твори / святе жіноче грішне тіло – / та так, щоби воно тремтіло / на тихім килимі трави / над сірим побутом // туди / де ні каструль, ні черг за м’ясом…” Досконале жіноче тіло, яким “світло матове тече”, набуває сенсу цілого всесвіту. Ліричний герой, потрапивши в зачароване коло тілесного топосу, мимоволі перетворюється на мандрівника, який не приховує свого захоплення “берегами ніжних ліній” від обличчя до налитих персів та “лона золотого”, де “світло стане золотим, / затим рожевим, / і тоді / рожеве золото із білим / зілляться, мов душа із тілом, / і стегна матово-бліді / під ним засяють…” Тілесна фабула непомітно перетікає у сюжет плоті, історія пізнання довершеного світу в його жіночому втіленні виводить ліричного героя як за межі моралізаторських вердиктів, всіляких табу, так і хворобливих порнографічних візій. Він не може не захоплюватися довершеністю тіла жінки, яка постає перед ним “гола-голісінька / нічим не прикрита, почтує в ньому святу і чисту / гірку і жорстоку / правду” про себе (“гола-голісінька”).

*

Офорт. Пабло Пікассо

 

Його чоловіче письмо пом’якшене, очевидно, тому, що відбулася смислова переакцентація з володіти на бути, що можна спостерегти на прикладі еротично-пейзажного вірша “Наче в цілому світі – нікого…”, в якому відтворена радість єднання тіл і душ закоханих, глибока гармонія взаєморозуміння, виражена через градаційну тавтологію:

 
Наче в цілому світі – нікого.
Тільки в темному сріблі ріки
темне золото тіла твойого
мерехтить, мов далекі зірки.

Може, й справді під небом зоринним
у незайманих водах земних
ми з тобою приснилися рибам,
щоб кохатись в траві і за них…

Щось подібне було вже на світі.
Всі ми вийшли з полону води
і відразу потрапили в сіті
не прим’ятої ще лободи.

Пахне берег нічною водою.
Пахне берегом темна вода.
Пахне тіло твоє лободою.
Пахне тілом твоїм лобода.

 

Так само традиційна строфіка у віршах поета, зокрема в еротичній ліриці, отримує нове дихання, як у вірші “Боже праведний, Боже всевишній…” Тут варіація тристопного анапесту, що переходить з урочистого дактиля у першому рядку, відтворює драматичне мовлення закоханого, який сприймає кохану крізь метафору квітучої сливи, черешні та вишні, а себе – бджоли. Ці ключові тропи варіюються у чотирьох строфах, кожна з яких має вигляд риторичного питання, в яких сформульована тривога ліричного героя: “У чиї голоси дивовижні / я вслухатися буду, коли / Твої сливи, черешні та вишні / не діждуться моєї бджоли?”

 

***
Боже праведний, Боже Всевишній!
Із чиїх кісточок навесні
Твої сливи, черешні та вишні
проростуть, ніби з горла пісні?

Над чиєю німою золою
у Твоїм пелюстковім диму
відбринить золотою бджолою
моє сонце, що кане в пітьму?

Між чиїми хрестами важкими
не намружусь до болю в очах
від сліпучих снігів, під якими
відгуде за бджолою мій шлях?

У чиї голоси дивовижні
я вслухатися буду, коли
Твої сливи, черешні та вишні
не діждуться моєї бджоли?

*

Офорт. Пабло Пікассо

 

Плавна лірична композиція, завершена кульмінаційним прозрінням, спонукає до переоцінки чоловічих амбіцій та підозрілих дій:

 

ТАНЕЦЬ

Щоб душа, як нога у болоті,
не загрузла в розмові про час,
ти злітаєш! – летиш! – і в польоті
висоту набираєш взапас.

Цей політ! Ці підскоки, притопи!
Цей навприсядки взятий розгін!
Це – надія у центрі Європи
відчайдушно повстала з колін.

Грає музика! Муза вагітна
вся аж сяє від того, що ти,
зуби зціпивши, весело й гідно
зберігаєш запас висоти.

Грай, музико! Раюй, танцюристе!
Сльози щастя розмаж по щоках.
Обнадій цим танком товариство,
розчароване у гопаках.

Ти ж – коханець! Ти – долі обранець!
Твої рухи – легкі і незлі.
Тож продовжуй мажорний свій танець –
босий танець на битому склі.

 

У цьому творі можна вбачати різні ремінісценції зі світової літератури, але, здається, А.Кичинський як професійний художник, як людина з тонким естетичним смаком і незалежною думкою, якщо вжити теорію самозародження сюжетів, дійшов до такої ідеї сам.

У своїх еротичних віршах поет переконує, що в ліриці не існує заборонених тем, адже вона охоплює життя цілком, без винятків. А.Кичинському вдалося знайти гармонію між лібідозним й сублімаційним , коли зливаються “душа із тілом”.

*

Офорт. Пабло Пікассо

 

***
Кипить у жилах кров. Бурлять жадані води.
Виходить з берегів нестримна течія.
Вихлюпує весна із горла солов’я
солодку гіркоту гіркої насолоди.

Так солодко гуде гірка соборна мідь,
немов по дикий мед злетілися до вуха
бджола, оса і джміль! Так гірко вухо слуха
солодку лжу твоїх оголених суцвіть!

Ти солодко-гірка, бо не лише для мене
розквітла і цвітеш, мов наркотичний мак.
Вуста говорять: «Ні!» Вся решта плоті: «Так!»
Ще мить – і вже ти вся – як полум’я шалене.

Я в тебе увійшов, мов кисень у вогонь,
немов у землю плуг, неначе гріх у душу,
без пам’яті про те, що вивільнити мушу
твою весняну цвіть з-під снігу моїх скронь.

Така в мені печаль. Такі в мені незгоди.
В один бік тягне глузд, у інший – почуття.
Й таке в мені чуття, що все моє життя –
солодка гіркота гіркої насолоди.

 

***
Тепер ти молодий, а був іще молодшим.
І мед тобі тоді здавався ще солодшим.
І молодість лилась недограним вином.
І роль коханця грав ти під її вікном.

Й вона через вікно, як стрімголов у воду,
вистрибувала в ніч, в оту нічну свободу.
І в жилах кров текла, не знаючи плотин.
І юна її плоть зі всіх своїх клітин

таких дзвінких пташок на волю випускала,
що ними ніч тобі співала, мов «Ла Скала».
І мокнув у росі зім’ятий твій піджак.
Й годинник твій ішов, здавалося, навспак.

І де вона тепер, ота роса, яку ти
з гіркого полину, з солодкої цикути,
з любистку, з лободи, зі всяких інших трав
зім’ятим піджаком, як мед бджола, збирав?

 

 


 

*

Ніч лишає шлейф недомовленості… До зустрічі за два тижні !!! Усім цьоммм!!

З любов’ю – Леся Мудрак.

 

Увага! На Ночах з «Другом Читача» не шукайте порно та непристойності – тут панують лише еротика, високе мистецтво і найчистіші фантазії! Також на Ночах з «Другом Читача» суворо заборонено перебувати неповнолітнім особам!

.

Щиро Ваш нічний вартовий «Друг Читача»