“Стала сама собі українкою, тільки з меншим бюстом” – 8 польських романів

У Польщі оголосили номінантів Ніке – однієї з найпрестижніших літературних премій. Ім’я переможця стане відоме у жовтні. Він отримає 100 тисяч злотих (385 тисяч гривень) і статуетку. Засновниками нагороди є газета Wyborcza і Фундація Agory. Ніке нагороджують у різних номінаціях – романи, вірші, есеї, репортажі, щоденники і автобіографії. За нагороду цьогоріч змагаються 8 романів. Gazeta.ua поцікавилася, що про них пишуть польські літературні критики (Даріуш Новацький і Пшемислав Чаплінський).

*

“Лисички”, Юстина Барґєльська
“Маємо двох жінок і одного коханця, який одночасно ущасливлює обох. Героїні хочуть від нього дикого, тваринного сексу, а також – бути вислуханими, коли той мовчить. Власне, те й отримують, зазвичай у лісі під Варшавою. Роман варто читати з олівцем у руці. Хоча аби підкреслити чи занотувати прекрасні фразочки типу “Заробленого вистачило б на три чверті няньки-українки, то сама собі стала своєю українкою, тільки з меншим бюстом”. Барґєльська володіє незвичною здатністю поєднувати непоєднуване: збочення із дотепами, поезію з вульгарністю. Тому невідомо, чи прикрі речі, яких тут повно, мусять нас засмутити, чи можемо у них відкрити гумористичний потенціал. На щастя, можливо одне й інше” – пише Даріуш Новацький.

*

“Небко”, Бриґіда Гельбіґ
Мажені зараз під 50 і вона починає досліджувати історію власної родини. Її батько народився у 1930-тих, він нащадок галицьких німців. Мати з’явилася на світ теж за кілька років до війни, під Новогрудком (нинішня Білорусь). Пара зустрілася під кінець 1950-тих у Щецині. Батько відмовився від своєї німецької ідентичності, аби вижити. Інстинкт самозбереження підказав йому замінити мундир Гітлерюгенд на уніформу юнака з молодіжних бригад Служби Польщі, а пізніше Народного війська польського. Мати з родиною вивезли до Казахстану, а пізніше переселили з-за Буга на повернені Німеччиною землі. “Небко” трактує письмо як реконструкцію. Завдання Мажени нелегке, бо її батьки не дуже охоче відкриваються, а якщо все ж виходить намовити їх на спогади, то вдаються до безпечних історій-анекдотів. Урешті стає взагалі важко розділити пам’ять і уяву у тих спогадах. Але може то й на краще, – пише Даріуш Новацький.

*

“Щаслива земля”, Лукаш Орбітовський
Літературний розвиток відомого прислів’я – будьте обережні із мріями – вони можуть збутися. Друга половина 1990-тих, дія відбувається в уявному містечку, над яким вивищується зруйнований замок. П’ятірка друзів віддаються типовим для віку ліцеїстів іграм і забавам, але кожен з них має побороти якийсь біль. Хлопці собі обіцяють, що одразу після іспитів подадуться у великий світ, бо своє містечко вважають дірою. Їхню дружбу поєднує мрія – потрапити у підземний лабіринт в коридорах замку. Там зустрічають бестію – бика, котрий убиває одного з них.

*

“Остання роздача”, Вєслав Мислівський
Повість-монолог безіменного героя розказана на схилі літ є спробою з’ясування стосунків із власною біографією, мотивована “висказанням себе самого”. Герой народився на початку 1940-вих, є талановитим, але нереалізований артистом. У його монолог раз по раз втискуються листи Марії, його шкільного кохання. Марія кількадесят років надсилає йому любовні листи, повідомляючи також про різні події свого життя – шлюби, дітей, роботу в лікарні, прихід старості. На ті листи адресат ніколи не відповідав, а написані вони були з повним усвідомленням, що діалог ніколи не зав’яжеться і пара ніколи не буде разом.

*

“Людська річ”, Павел Поторочин
Типове село і типові селяни. День, коли ховають Яся прозваного Смичком – у році 1944-му. У фіналі мамо перегляд подій від згаданого похорону до року 1948-го. Смичок – невиправний шалапут, сільський забіяка і незрівняний коханець, який жодної дівчини у книжці не пропустив. І жодна не шкодувала, що мала справу з тим демоном сексу. Ще перед війною натрапив на жінку зі схожим темпераментом – дружину пекаря Ванду, котра захопившись любовним мистецтвом Смичка, задушила свого старого чоловіка подушкою. Всі ті історії кружляють навколо головної формули – кохання, пристрасть, спокуси, котрим піддаються герої, їхні дивакуваті схильності, манії і більш чи менш правдоподібні пригоди.

560486_1_w_570

“Багато демонів”, Єжи Пільх
Середина минулого століття. Є пан Начальник і його дружина, Пастор, також із дружиною, Комендант. Але із перших сторінок увагу забирають постаті нові і грізні – демонічний поштар Фриц, не менш демонічні доньки пастора Мрака, Юля і Оля, самовбивця Юліуш і його батько. Ніколи раніше у Пільха не було аж так багато сцен і епізодів символічних. Символічними постають шалений бал на місцевій пошті з нагоди дня народження пана Начальника чи історія загадкового білого плаща. У тому зрештою і виражається демонічність тієї оповіді, писаної “болотним пером на вологому папері”.

*

“Нічні звірі”, Патриція Пустковяк
Їдка сатира на стиль життя, популяризований глянцевими журналами і життя великих міст. 30-річна Тамара втрачає роботу у корпорації, але має ще квартиру і щодня мусть все більше економити. Аби заощадити, знайомиться з чоловіками у кав’ярнях або дозволяє себе зняти у нічних клубах. У п’ятницю – дія займає неповні три наступні дні – обкручує трьох фраєрів, в суботу зустрічає давню приятельку з роботи, до краю зіпсовану Марцеліну. Разом вживають наркотики і упиваються, змінюючи локації і товариства. Серед ночі Тамара втрачає свідомість, але не настільки, щоб не відчути, що стала жертвою групового зґвалтування. Зранку відіграється на фальшивій подружці. Світ дає їй роль у спектаклі споживання, але Тамара відкидає те все і ефектно пориває з тим всім.

560486_4_w_1000

“ості”, Іґнаци Карповіч
Роман живий, блискучий, іронічний. Зосереджений на вузькому колі героїв, але водночас горизонт письма поширюється на ціле суспільство. Рясніє підказками а також впізнаваними постатями сучасної Варшави. Тут вгадуються знана лівачка-феміністка із опозиційним життєписом, діва-трансвестит, блогерка з депресивними схильностями, автор гейбіографічної книги. Вони зустрічаються, розмовляють, розбиваються на пари і групки – чим не шоу із телеящика?

Gazeta.ua