«Ніч з Другом Читача»: еровиховання

*

Доброї-пречудової ночі!

Наша вічна нічна полеміка триває))

І сьогодні зачепимо тему еротики у творах про дітей і для дітей…

На неї мене надихнула чудова письменниця, дослідниця, критик Тетяна Щербаченко…

Це, говорю відверто, зовсім не моя тема…але я спробувала розібратися…отже…

 

В одній соціальній мережі я поставила питання, чи відбулася-таки «сексуальна революція» в українській літературі для дітей і про дітей та юнацтво… Відгукнулося чимало письменників, зацікавлених цією проблемою…

 

Кілька матеріалів, що довелося мені перегорнути, фактично, дублюють одне одного. Але вони збігаються на тому, що статеве виховання – складова загального процесу виховної роботи школи і сім’ї, що забезпечує природний статевий розвиток дітей і молоді, надто – через книгу. А еротична чутливість виявляється через внутрішню рецепцію (зона геніталій). У цьому віці діти активно засвоюють принципи спілкування людей різної статі. Більшість молодших школярів ще шукають розгадку секрету дітонародження, таємниці материнства.

 

Художня література завжди стикалася з «незручними» темами не тому, що не мала відповідних зображально-виражальних можливостей їх висвітлення. Головною перешкодою, що осмикувала її, було соціальне табу, особливо поширені у різножанрових творах для дітей і про дітей, які постають ідеалізованими створіннями, іноді для ілюзії життєподібності злегка означені незначними негативними рисами, виписаними для перевиховання юного персонажа. Ірина Славінська, літературний оглядач «Української правди. Життя» з’ясовує про «несолодкі» книжки для дітей. Виявляється, українці і література для дітей, переважно ідеалізують дитину і дитинство і все, що дотичне до нього.

 

Ця література, зазвичай поглинута дидактикою, мала на меті ілюструвати, унаочнювати різні педагогічні схеми, виконувати виховну функцію, тому забувалося не тільки про її справжню сутність, а й про інтереси молодшого, середнього або старшого віку, що не завжди вкладаються в рамки раціональних моделей, часто виповнюються підсвідомою стихією, яку вихователі повсякчас приборкують, вимагаючи від юного створіння тільки «правильних» думок та «правильних» дій, хоча ніхто не знає критеріїв тієї «правильності». Це надто відчутно, коли заторкуються проблеми еротичних переживань дітей, які деяким авторам уявляються ангелоподібними істотами, спроможними на невинні поцілунки («Школярка передмістя» або «Дитя епохи» Ольги Думанської, «Новенька» Оксани Сайко, «Арсен» Ірен Родобудько тощо), на рожеві мрії в ліжку про коханого («Русалонька з 7-В» Марини Павленко). Дослідниця Віталіна Кизилова виділяє твори, в яких, на її думку, домінують любовні переживання і психологія стосунків: Анатолій Дрофань “Танці Йоганнеса Брамса (оповідання), В.Бердт “Мій друг Юрко Циркуль та інші”” , Галина Пагутяк “Королівство” – в усіх – сжетні лінії підлітково-юнацького кохання. А.Дімаров “На коні й під конем” (закоханість у вчительку), Ніна Бічуя “Звичайний шкільний тиждень”, у І. Андрусяка “Сорокопуди, або Як Ліза і Стефа втекли з дому” – загравання до хлопців, у “Тореадорах з Васюківки” В. Нестайка – перше кохання…

 

 

Такі книги іноді видають бажане за дійсне. Тому дії прихильників дистильованої літератури для дітей позбавлені логіки. Вони за традицією вимагають її відповідності життєвим реаліям, що насправді майже відсутні у творах для молодшого читача та юнацтва, бо там не знайдеш комплексів Едіпа й Електри, витиснених інстинктів, які обертаються неврозами в дорослому віці, перших еротичних потягів, пов’язаних з пізнанням власної тілесності та інтересу до іншої статі, оральних рефлексів, лібідозних потягів та проявів сублімації тощо.

 

Очевидно, на підставі охоронних табу Нацкомісія з питань моралі обурилася з приводу лічилки «У Сирочка гарна дупця, люба дупця, мила дупця!», повставши про львівського видавництва Старого Лева. Тут спостерігається підміна моралі моралізаторством, що переростає у святенництво, надто коли мовиться про дитячу еротику, коли, наприклад, хлопчики цікавляться хлопчиками, а дівчатка – дівчатками, про що пише Пернілла Стальфельд – лауреат премії Астрід Лінтгрен. І такі дитячі інтереси відповідають дійсності, коли хлопчики і дівчатка немовби єднаються у замкнені «товариства», хоч у святенників може виникнути підозра у гействі або лесбійстві. Добре, що серед письменників є ентузіасти на кшталт Маріанни Кіяновської, які мають намір спростувати аналогічне моралізаторство, яке не має нічого спільного з народною мораллю. Адже Запевнення, ніби українці у сердечних почуттях були здавен стовідсотково «цнотливими». сублімованими, спростовує фольклор, так звані «сороміцькі пісні», вміщені у збірниках «Бандурка» (К., 2001) в упорядкуванні М. Сулими, «Українські сороміцькі пісні» (Х., 2003) в упорядкуванні М. Красикова. Свого часу М. Грушевський зумів об’єктивно розглянути це делікатне питання в розділі «Поезія подружжя», що містився у першому томі його «Історії української літератури».

 

Лічилку «У Сирочка…», як і еротичну лірику уснопоетичних творів плутають з грубим сексизмом. Насправді ці фольклорні жанри висвітлюють гармонію душі і тіла, переповнюється природним здоров’ям, живим гумором, ліризацією тілесності. Підтвердження цьому – пісні різних жанрів: календарно-обрядові, обрядові, зокрема весільні, родинно-побутові, жартівливі, всілякі приспівки, триндички, коломийки, частівки тощо. Варто згадати також колискові («Колисала баба діда…», «Пішла киця по водицю…») та забавлянки («А дзі-дзі, а дзі-дзі…», «Хіті, хіті…»), адресовані дітям, але позбавлені безтілесного пуризму, бо в текстах ідеться про повноцінну екзистенцію майбутньої людини. Вони мають колоритну образну систему, виповнену прозорими натяками, супроводжуються ігровими діями. Тут слово поєднано з багатозначною семантикою, звуконаслідуванням, образ і руховий комплекс, що разом формують майбутню цілісну особистість.

 

Ідеться про високу етичну культуру безіменних авторів та поетів, які живилися народними джерелами, про уміння читати такі тексти, що продемонстрував, наприклад, Е. Фромм, аналізуючи казку «Червоний Капелюшок», зазначаючи, що всі її символи – «лежать на поверхні. Червоний Капелюшок – символ менструації».

 

Розлогий екскурс у фольклорну практику спростовує уявлення, ніби народ не сприймає еротичних творів, ніби діти завжди були відмежовані від них. Якщо в сучасного читача складається враження, ніби новітня українська література для дітей (та юнацтва) і про дітей (юнацтво) абсолютно цнотлива, то, очевидно, вона відірвана від свого джерела – від фольклору.

 

Не є секретом те, що протягом багатьох сторіч те, що було пов’язане з плоттю, перебувало у конфлікті з духовними цінностями релігії, яка ще два тисячоліття тому почала свою переможну ходу нашим світом. Проте є достатньо підстав погодитися з одним із визначних філософів XX століття М. Фуко, який у своїй праці «Історія сексуальності» довів, що релігійні заборони і намагання замовчувати все, що пов’язане із сексом та сексуальністю, свідчать якраз про свідоме чи несвідоме визнання величезної життєвої значущості сексу та сексуальності в житті як окремої людини, так і усього взятого суспільства. Дається взнаки псевдонародницька опіка над народом, інерція радянського розуміння статевих проблем, коли секс проголошувався «буржуазним» явищем, нав’язувалася думка, що в СРСР «сексу не було», хоча насправді він процвітав у брутальних формах, зокрема в радянських концтаборах, навіть у колоніях, де «перевиховували» підлітків та юнаків.

 

Не дивно, що українська література для дітей (юнацтва) і про дітей (юнацтво) справді штучна, на відміну від європейської, на яку посилається В. Чернишенко, перераховуючи перекладені книги Йоґґани Ягелло («Кава з кардамоном»), Крістіне Лестлігґер («Маргаритка»), Джаклін Вілсон («Дівчата закохані») та ін.

 

Можливо, на цій підставі І. Андрусяк запевняє, що «сексуальної революції» в новітній літературі для дітей і про дітей не сталося, але «відбувається важливий зсув у розумінні того, що є така проблема, і автори починають шукати адекватні підходи до неї. Тут є той дуже важливий момент, що дитяча література дуже “вікова” – і кожен вік потребує інших підходів. Критичний жанр – підліткова література, яка й мала б передовсім говорити про цю проблему, але ця література в нас ще тільки зароджується». З І. Андрусяком можна пополемізувати, адже еротична українська література для дітей (юнацтва) і про дітей (юнацтво) має свою традицію. Варто згадати бодай оповідання «Кров» А. Крушельницького, «Заручини» В. Винниченка, «Важке питання», «Добрий Бог» В. Підмогильного, в яких порушувалася драма сексуальної ініціації підлітків та юнаків.

 

На відміну від І. Андрусяка, Маріанна Кіяновська вважає, що «сексуальна революція» в даному жанрі відбулася, що змінилося розуміння дитинства. Зокрема завдяки Корчаку. Плюс завдяки психоаналізу і т. д. «Просто тут виникає питання термінології, – зауважує поетка, – що таке “сексуальна революція”? Нині певні речі більш табуйовані, ніж у 1970-х. Зокрема хіпі зламали багато “стін”, якими була оточена дитина ( і література для дітей). Але зараз їх знову стало дуже багато, зокрема у звязку з кампаніями проти педофілів, які доходять до того, що коли в літаку старший чоловік погладив руку чотирирічного хлопчика, батьки хлопчика висувають проти чоловіка позов зі звинуваченнями у сексуальних домаганнях».

 

Справді, в українській літературі для дітей і юнацтва «сексуальної революції» поки що не спостерігається, але вряди-годи трапляються цілком еротичні твори дотичні до формування сексуальної культури в юного читача.
____________________________________________ 

Тож маємо інформацію для роздумів, любі мої читачі!

З невситимою любов’ю до Вас і Ваших чад – Леся Мудрак.

 

Увага! На Ночах з «Другом Читача» не шукайте порно та непристойності – тут панують лише еротика, високе мистецтво і найчистіші фантазії!
Також н
а Ночах з «Другом Читача» суворо заборонено перебувати неповнолітнім особам!

.

Щиро Ваш
нічний вартовий «Друг Читача»