Про що писали президенти України у своїх книжках

*

Після презентації книжки Віктора Ющенка “недержавні таємниці” журналісти Еспресо.TV вирішили довідатись, про що писали усі президенти України, перебуваючи на найвищій посаді та після відходу на відпочинок.

 

Ющенко дебютував зі спогадів про батька і власне отруєння

Книга Віктора Ющенка “Недержавні таємниці: нотатки на берегах пам’яті”, презентована 12 квітня на “Книжковому Арсеналі”, виявилась творчим дебютом третього президента України, якщо не брати до уваги його наукових праць, написаних до обрання на найвищу державну посаду.

У книзі Ющенко, зокрема, згадує батька, який був учителем і їздив на заробітки до Західної України, де його вважали агентом НКВС, а вдома, у Сумській області, – завербованим бандерівцем.

 

Окрім того, екс-президент пише і про подробиці власного отруєння, зазначаючи, що йому відомо, хто саме зробив це.

 

“… На столі стояли салати. Потім подали гаряче і той злощасний плов (тільки його подавали порціями). Можливо, отрута була саме в плові… Але це виконавці. І всі вони поза українською юрисдикцією. Мене вже кілька разів запитували журналісти, чи знаю я, хто мене отруїв. Так, я знаю. І він знає, що я знаю…”, – пише Ющенко.

У книзі він також згадує про провал договорів між Віктором Януковичем і Юлією Тимошенко, яка нібито хотіла підкупити Януковича обранням його президентом у парламенті.

 

“Він – президент на 10 років, вона – прем’єр. Але їх взаємна недовіра стала ключем до зупинки цього сценарію”, – ділиться думками екс-президент.

 

За словами Ющенка, він не отримав жодного гонорару за написання книжки.

 

Леонід Кравчук критикував свого наступника

Згідно з офіційною біографією, перший президент незалежної України є автором більш ніж 500 статей і трьох повноцінних книжок. Про першу з них під назвою “Держава і влада: досвід адміністративної реформи” відомо не так багато. З’явилась вона у 2001 році, а присвячена була “питанням становлення громадянського суспільства в Україні”.

1111

Першим мемуарним досвідом Кравчука стала його наступна книжка “Маємо те, що маємо”, видана у 2002 році. Деякі ЗМІ стверджували, що писав її не сам екс-президент, а журналіст одного з київських видань. На думку автора, її метою є “не пошук винних у минулих проблемах, а аналіз помилок для їхнього запобігання у майбутньому”.

 

Значна частина цієї книги присвячена іншому президенту – Леоніду Кучмі. За словами автора, він критикує свого наступника для того, щоб президенти звикали до того, що їх критикують.

 

“Леонід Данилович… – суперечлива людина… Він – вельми характерний для нашої політики приклад поєднання старого з новим. Я вже зазначав, що вишкіл військово-промислового комплексу постійно давався взнаки. Радянський стиль керівництва, радянські методи управління – ці залишки минулого йому, на жаль, притаманні… Якщо він (Кучма) виголосив, що його приведуть до присяги у палаці “Україна”, – саме так і має бути. Нехай хоч землетрус станеться. Аналогічний випадок – проведення всеукраїнського референдуму у квітні 2000 року. Я неодноразово доводив Леоніду Даниловичу, що цей крок недоцільний. Апелював до Конституції. До здорового глузду. Все даремно”, – написав Кравчук.

 

Цікаво, що це одна з найбільш м’яких характеристик Кучми у книзі, а про його кроки під час президентства Кравчук пише досить гостро, постійно зазначаючи, що Кучма може багато чого не знати.

 

Тоді ж Кравчук повідомив, що має чималий матеріал для ще однієї книги “Маємо те, на що заслуговуємо”. Він планував видати її через два-три роки, але, як бачимо, цього не сталося.

 

Другу книгу спогадів та роздумів і третю за рахунком Кравчук назвав “Одна Україна, єдиний народ: політичні роздуми над записами в щоденнику”.

Видана у 2010 році книга розповідає про життя Кравчука, відколи він за підсумками президентських перегонів передав владу своєму наступникові. За словами автора, за книгу він отримав одну тисячу гривень гонорару, які збирався перерахувати на благодійність.

 

У переліку слід також зазначити і збірку офіційних документів, інтерв’ю, виступів часів президентства Кравчука “Є така держава – Україна”, видану в 1992 році.

 

Кучма писав про різні долі українців та росіян і згадував власні поради Януковичу

Другий президент України Леонід Кучма виявився більш плідним у творчому плані, ніж його попередник. У його доробку вісім книжок і монографій, написаних під час та після перебування на посту президента.

Першою була книга “Про найголовніше”, видана, згідно з даними на сайті фонду Кучми “Україна”, у 1999 році, а наступного року вийшла збірка виступів“Вірю в український народ”.

 

Наступна книга “Україна – не Росія” з’явилася ще за часів президентства Кучми, у 2003 році. Цікаво, що її десятитисячний тираж російською мовою видало московське видавництво “Время”.

 

Автор ділиться власними поглядами на історію України, на події XX століття та останніх років, пише про відмінності в українських і російських національних характерах, про різні погляди на культурно-історичне минуле і взаємні претензії.

 

“Серед росіян я частіше, ніж серед українців, зустрічав людей, які тяготилися своєю справою і тому робили її погано. Не від невміння робити добре, а від огиди”, – писав у часи свого президентства Кучма.

 

За його словами, росіяни більше живуть “по понятіям”, тоді як українці в масі своїй вважають за краще закон і порядок. Тривале життя в рамках однієї імперії, де росіянин вважав, що вся вона є його Батьківщиною, призвела до сумного фіналу: з усіх націй колишнього СРСР титульна виявилася найбільш “необщинною” і менш оптимістичною, ніж українці.

 

У книзі Кучма стверджує, що у двох країн різні історичні долі, різний національний досвід, різне самовідчуття, несхожі культурно-мовні ситуації, принципово різні відносини з географічним та геополітичним простором, неоднакова ресурсна база, різна політична вага у світі, несумірні можливості для взаємовпливу.

“Україна – не Росія” неодноразово піддавалася значній критиці з боку як російських, так і українських авторів. Так, гуморист Віктор Шендерович назвав заголовок книги “вульгарним”, а за словами політолога Сергія Маркедонова, “українські політики керуються перш за все тим, що нас розрізняє і розділяє. І роблять все, щоб цих відмінностей було якомога більше”.

 

Окрім того, авторство книги також ставилось під питання. Російський політик Костянтин Затулін важав, що книгу написав академік Анатолій Гальчинський, а на думку Миколи Томенка, твір писався двома групами вчених: російськими і українськими.

 

Наступними книжками Кучми були “Своїм шляхом. Роздуми про економічні реформи в Україні” та “До власної економіки”, видані у 2004 і 2005 роках відповідно.

 

У 2008 році екс-президент видав книгу “Після Майдану”, написану в жанрі щоденника. Видання наповнене відвертими роздумами про політиків, з якими працював Кучма, та оцінками їхніх дій.

 

“У чому винен Ющенко? Він винен у тому, що обіцяв людям свідомо нездійсненні речі. Займався підбурювальною, революційною демагогією. Робив він це, як видно з його розмов, свідомо і цинічно. Щоправда, я допускаю, що інколи, при великому скупченні народу, він і сам вірив своїм обіцянкам і був упевнений, що зможе стати справжнім народним героєм, борцем за все хороше проти всього поганого”, – писав Кучма про свого наступника на посту президента.

 

“Я сказав: “Вікторе, ти на “третій тур” не йди. Вважаєш себе обраним президентом?” -“Вважаю”. – “Ось так і говори. Іди в народ і говори: вважаю себе обраним президентом, тому в “третьому турі” брати участь не буду. Це дозволить тобі вважати себе непереможеним. А в умовах внутрішньої та міжнародної істерії, коли на кожному розі кричать, що результати виборів сфальсифіковані, ти “третій тур” програєш”, – так згадував екс-президент Віктора Януковича.

 

Після двотомника “Кроки становлення національної економіки 1994-2004 роки” (2008) Кучма видав книгу “Зламане десятиліття”, яка на сьогодні є останньою в його доробку. У книзі, яка ніби писалася чотири роки, він суворо оцінив економічні підсумки 10-річчя, протиставляючи роки свого президентства періоду правління “помаранчевої влади”.

 

Янукович списував з реферату невідомої Галі й отримував рекордні гонорари

Незважаючи на нібито активну наукову роботу до обрання президентом (згідно з офіційною біографією, участь у написанні близько 30 наукових праць), за часів свого правління Віктор Янукович “написав” лише дві книжки, але обидві супроводжувалися гучними скандалами.

У 2011 році австрійське видавництво “Мандельбаум” видало книгу англійською мовою “Opportunity Ukraine”. В анотації було сказано, що видання є не мемуарами, а практичним посібником для потенційних інвесторів.

 

Невдовзі у ЗМІ було оприлюднено результати спеціального розслідування, результати якого показували, що книжка Януковича є плагіатом. Виявилося, що книга містить уривки текстів, які раніше оприлюднювалися за підписами різних осіб, серед яких Віталій Сич, Юрій Луценко, Тарас Стецьків, В’ячеслав Піховшек та невідома студентка Галя, яка виклала в мережі власний реферат.

 

Пізніше головред журналу “Кореспондент” Віталій Сич підтвердив, що в книзі Януковича без дозволу розміщено матеріали видання.

 

У свою чергу “Об’єднання письменників і письменниць Австрії” заявило, що не надаватиме інформаційної підтримки книжці Януковича “Opportunity Ukraine”.

Плагіат кинулися захищати Лариса Скорик і Анна Герман, причому остання заявила, що це її вина, оскільки вона нібито не вичитала англійську версію книжки, де перекладач опустив частину приміток.

 

Не менш гучний скандал розгорівся у 2012 році через вказані Януковичем в декларації рекордні два мільйони доларів, які Янукович нібито отримав за передачу прав на видання власних книг донецькій типографії “Новий світ”.

 

Через кілька годин після появи цієї новини стало відомо, що у типографії сталася пожежа, через рік потому виявилося, що типографія насправді не друкує книги – у переліку послуг на сайті підприємства книговидання не згадувалося взагалі.

 

Масла у вогонь підливало й те, що одну з книжок, за яку було заплачено кільканадцять мільйонів гривень, нікому не вдавалося знайти. Лише у січні 2014 року виявилося, що книга “Діалог з країною. Діалог зі світом. Діяти та перемагати”, за яку Янукович отримав рекордний гонорар, виявилася підбіркою фотографій.

Фото книжки оприлюднила нардеп від УДАРу Ірина Геращенко. За її словами, книгу “межигірського розмаху” вона знайшла у одного зі своїх знайомих.

 

“Історичний момент! Нарешті я знайшла серед своїх знайомих людину, що володіє книгою автора, гонорари якого складають 16 млн! Таки така книжка існує – це всім скептикам, до яких і я належала. Мені соромно… Янукович – автор фотоальбому зі своїми фотографіями. Я так розумію, сам себе фотографувати він не міг, отож, його авторству належить назва книжки і цитати про “смисл жизни”, біля кожної фото. Уявляю, яким був би гонорар, аби мова йшла про тексти, а не лише цитати. Межигірський розмах, друзі”, – написала Геращенко.

espreso.tv