Шахрая та злодія Альберта «страчено» на Прорізній

АНТРАКТ

*Останні дні були особливо важкими для українців та України. Із 18 по 21 лютого у нерівному бою загинули чи не найкращі громадяни нашої Батьківщини. Здавалось би, за таких обставин – не до мистецтва та не до культури в цілому. Проте тут же варто зазначити – мистецтво – один із найперших засобів психотерапії (лікування душі), особливо, коли йдеться про театр. Тож 21 лютого Київський академічний Молодий театр, який тимчасово не працює, відкрив свої двері для глядачів та «акторів» спеціально для літературно-музичної вистави «Альберт, або Найвища форма страти» за однойменним оповіданням Юрія Андруховича.

 

Почнімо з того, що основні «актори» вистави добиралися до Києва не без пригод. Контрабасист Марк Токар і співачка Уляна Горбачевська провели ніч в зачиненому потязі «Тернопіль-Київ», який на Київ так і не рушив. «Нас підвіз славний чоловік, що їхав за сином, пораненим на Майдані, – їхав швидко й впевнено, розповів хороший анекдот про москалів і космос. Траса виявилася вільною. Мало того, бачили колону швидких, що їдуть на допомогу на Київ. З театру прийшов лист про «форс-мажорні обставини»: «Починаючи з 18 лютого поруч з місцем знаходженням театру склалися обставини непереборної сили – пожежі, збройний конфлікт, обмежений рух транспорту; обставини, що можуть бути загрозою для життя і здоров’я працівників театру і глядачів». Нам же здається, що не такі вже вони й непереборні – ці обставини. Треба грати. Працівники театру нас підтримали», – розповіла у своєму Фейсбуці кураторка проекту Оля Михайлюк.

 

Іти чи не йти на виставу вирішували й самі глядачі: «Чесно кажучи, у мене були спочатку сумніви щодо того, чи доцільно йти на виставу в театр, який знаходиться в безпосередній близькості до місця, де відбулися сумнозвісні події, але пан Юрій мене вмовив прийти, за що йому величезне спасибі. Я бачила «Альберта» на Гогольфесті і, ще раз прокрутивши в голові наповнення цієї постановки, зрозуміла, що Андрухович правий і вона справді на часі. І тому, йшовши від Золотих воріт Прорізною, я боялася, як не дивно, лише одного – щоби люди не здали квитки. І на щастя, мої побоювання не справдилися», – поділилася своїми переживаннями поетка Тетяна Майборода.

*

Подолавши сумніви – усі учасники процесу – «актори», глядачі, працівники театру таки опинилися в один час в одному місці – на «Альберті». Був аншлаг. Дійство розпочали хвилиною мовчання у пам’ять загиблих на Майдані.

 

Вистава «Альберт, або Найвища форма страти» розповідає історію Альберта Вироземського, шахрая і злодія. Щоб уникнути смертної кари, він погоджується віддати душу дияволу, але підписана кров’ю угода не спрацьовує. Й одного осіннього дня 1641 року його привселюдно спалюють посеред львівської площі Ринок. Історію Альберта розповів та написав Юрій Андрухович, проте у текстовій формі вона поки що не доступна публіці.

*

Перше знайомство із твором відбувається у форматі чи то театральної вистави, чи то перформансу. «Альберт» – вистава без акторів. Глядач знайомиться з оповідачами історії, якими є: Юрій Андрухович – голос, Уляна Горбачевська – голос, Марк Токар – контрабас, голос, – вони перебувають безпосередньо на сцені. Інші учасники процесу знаходяться не на вершині айсбергу, проте теж є учасниками дійства – це Анатолій Бєлов, який створив графіку, vj-group «CUBE» – відео, Віктор Новожилов – звук, та Оля Михайлюк – автор ідеї проекту, завдяки якій усі ці компоненти поєдналися в одному місці в один час. Оповідь відбувається одночасно у формах живої декламації тексту автором, музичного супроводу контрабасом, емоційно-забарвленого співу та анімації, яка проектується на сцену і водночас є декорацією.

*

Щодо жанру, в якому створено «Альберта», остаточної думки немає, це щось зовсім нове. «Альберт» – це гра слів, музики, звуків, співу, світла та декорацій, які не можна впорядкувати за єдиною схемою, тому багато чого залежить від настрою «акторів»–оповідачів та місця, де проходить дійство. Наприклад, коли «Альберт» відбувався у приміщенні чи локації, які дозволяли запалити вогнище, то організатори власне палили вогнище, що допомагало створити особливу напругу на моменті страти Альберта. Звісно, на сцені театру ніхто нічого палити не буде, можна обійтися із без цього.

 

Такі чи то вистави, чи то дійства залишають глядачу місце для польоту фантазії. Він має змогу уявити, яким був Альберт, створити свого власного Альберта та кінцеву «картинку» історії, адже режисерський погляд, як такий відсутній, по суті, і режисера немає. Оповідачі створюють лише відповідні умови для потоку фантазії глядачів – голос, спів, музика, візуальний супровід, які впливають на всі органи чуття та збуджують глядача, спонукають до співтворчості. Тому «Альберт» кожного разу виходить новим, і його мусить додумати кожен глядач. У цілому, ми маємо справу із виставою, яка передбачає співпрацю «сцени» та «залу», і на виході дає кожному учаснику процесу «свого Альберта».

*

«Юрій Андрухович, Уляна Горбачевська та Марко Токар грали в цей вечір як ніколи самовіддано, потужно та енергетично. Також Юрій змінив у тексті певні деталі, завдяки чому текстуальне наповнення звучало як ніколи гостро та актуально. У ці хвилини було враження, що це була така спільна молитва – ось такі у мене були враження. Хоча повністю їх описати дуже і дуже важко, але оця близькість до Майдану дійсно створювала якусь таку атмосферу, яка поєднувала у собі душевний біль, печаль, але разом із тим і піднесення, рішучість і стійке переконання в тому, що віра сильніша за страх. Так справді має бути, ми маємо вірити, бути мудрими та милосердними одне до одного. Після останньої ноти «Альберта» глядачі встали і хвилин зо п’ять аплодували стоячи, звідусіль чулося: “Неймовірно, як же ж актуально! Як же ж на часі ця вистава зараз!”», – розповідає учасниця процесу Тетяна Майборода.

*

Безумовно, зіштовхуючись із «Альбертом», ми зіштовхуємося із чимось незвичайним та новим. Це не той формат, де можна дивитися та відпочивати, тут треба працювати мізками та створювати разом із оповідачами, які задають дійство. Водночас, так навіть цікавіше, можливо, саме такий формат вистав таки відкриє всі невідомі можливості мозку людини.

Текст: Ольга Гончар

Фото з мережі

Купити книги Юрія Андруховича.