Нові вірші про Майдан. Продовження

*

Майдан стоїть. Боротьба триває. Як реакція на чи не щоденні події, народжуються все нові і нові мистецькі твори – кіно, малюнки, вірші, скульпутри. Ми продовжуємо публікувати найрізноманітніші вірші, знайдені у просторах мережі Інтернет, від відомих і менш знаних авторів. Цього разу ми супроводимо їх новоствореними картинами!

 

Олександр Ірванець

28.01
ВІВТОРОК. З ОСТАННІХ НОВИН
***
Якщо дідок зібрався у відстівку,
Хай в нього заберуть гвинтівку,
Й всю готівку.

28.01
НА ВІДОМИЙ МОТИВ
***
Маркшейдер, милый мой маркшейдер,
Всех нас кидал –
В отставку подал.
Маркшейдер, милый мой маркшейдер,
Бывший премьер –
Всем детям пример!

30.01
***

…Та в ім’я державних справ

Він з-під крапельниці встав,
І до підданих приїхав,
І таке усім сказав:

“В мене грип і ОРЗ,
І морозить, і трясе,
Хто не так проголосує –
Той додому поповзе!”

30.01
ЗА СХІДНИМ КАЛЕНДАРЕМ
***
Вже рік новий ворота прочиня,
І як тобі не хочеться, на жаль,
Сідай, гарант, на синього коня,
Він понесе тебе від нас у синю даль!..

 

*

Юлія jfilament

 

 

Артем Полежака

БАЛАКЛАВОЧКА

(пісня майданівського вояка)

Приховай, невидимка-шапочка!
Не за себе б’юсь – за Державу!
Балаклава моя, балаклавочка,
Балаклавочка, балаклава!
Розгорни свій покров-накидочку –
Захисти від куль Україну,
Шина-шина, моя ти шиночка,
Моя шиночка, моя шина!
А прийдуть тітушки опівночі –
Як тебе, скажи, не любити,
Ех ти, битка, моя ти биточка,
Моя биточка, моя битка!
Вишиковуйся, та ставай в рядок –
Покуштуй, фашист, пляшку жару!
Беркут-беркутик, сучий виблядок,
Пєтушара ти, пєтушара!
Грають «Ляпіси» у навушниках,
Вже не ті ми, вчорашні мрійники –
Ми з тобою тепер порушники,
Ми з тобою для них – розбійники!
Ось така-то у нас забавочка,
Бій затятий, війна кривава…
Бережи ж мене, балаклавочка,
Балаклавочка, балаклава!

*

 

Леонід Сторожук

 

Сашко Дерманський

***

Я підарасів знав не за чутками,
Не раз в житті їх бачив, з ними квасив.
Такі ж як ми – з руками та ногами…
З усим, що має бути в підарасів.
Хіба тоді, хоча би припустити
Я міг, що їх між нас насправді — маса?
Чи я б посмів подумать, уявити,
Що де не плюнь — поцілиш в підараса?!
Я вас навчу, їх здалеку помітно:
На кожнім форма — для страху й окраси,
Погони, зброя… Отже, очевидно,
Що люди ці — останні підараси.
Або ж сидять у кріслі — мов на троні,
У чорні загорнувшися атласи,
Кишені — ненажерливі, бездонні…
І це вони — продажні підараси!
Або такі: з мандатами в кишені,
До вищої себе відносять раси.
А що насправді? Звірі. Пси скажені.
Брехливі та цинічні підараси!
І навіть є такі (Бог знає, правда):
Хрести вчепили, повдягали ряси,
У чорних мерсах чорні меси правлять
На честь кремля — хіба не підараси?!
Не гомофоб я, ним не був й не стану,
І геть не прагну згущувати краски.
Але до сліз, до печінок дістали
Повсюдні підараси й підараски.

*

Марися Рудська

 

Тетяна Власова

Мама відправила сина,
Просила
Бути обачним.
Син обіцяв берегтися щосили:
«Мамо, не плачте».
Місяць минає, закони погіршали,
Прийняті жестами.
«Мамо, я просто не можу по-іншому –
Я на Грушевського».
Вулиця стала дуже болючою –
Що говорити?
Син повернувся – очі заплющені,
Прапором вкритий.
Сонце сховалось – негода.
Чи буде
Праведний суд?
Там, де учора проходив, сьогодні
Друзі несуть.
Мама заплакана, хрестить повсталих
Мовчки, без слів.
Сина не стало,
В неї віднині – мільйони синів.

*

Ігор Бежук

Оксана Максимишин-Корабель
***

Мені наснилось, що вони зустрілись
Убитий в Крутах й вірменин Сергій.
В саду едемськім на травичці всілись:
“За що тебе? ” “За Україну, друже мій. ”
“Ти знаєш і мене за неї вбили,
Та це було вже років майже сто.
Тоді померли ми, щоб ви нам жили.
А вас вбивають… Вас тепер за що?”
“Ти пам’ятаєш, друже. Звісно, пам’ятаєш,
Як біло-біло в нас цвітуть сади.
І ти цей запах п’єш. І ти його вдихаєш …
Я б все віддав, щоб хоч на мить туди.”
“А я ще ввечері узяв дівча за руку
Й тихенько так до серця притулив.
Тоді не знав, що Бог уже розлуку
Навіки на землі нам присудив.
Під Крутами стояли ми стіною.
В очах не страх, а злість до ворогів.
Большевики готовились до бою,
Я йшов на смерть… а жити так хотів.”
“Мені твій попіл стукав, брате, в груди.
Я вірменин, а теж Вкраїни – син.
Не мав у серці й крапельки облуди,
За те й убив мене проклятий поганин.”
… Мені наснилось, що вони зустрілись.
Убитий в Крутах й бородач Сергій.
В саду едемськім на травичці всілись:
“За Україну нас вбивають, брате мій.”

*

Юрій Журавель

Elena Abramova

КОРОТКОГО СЛОВА «БЕРКУТ» ТЫ ДО ГРОБА БУДЕШЬ СТЫДИТЬСЯ!

Здравствуй, мальчик за серым щитом,
Выполняющий мерзкий приказ!
Как же ты пожалеешь потом,
Что сегодня стреляешь в нас!
Ты кого защищаешь, сынок?
Тех, кто дал поглодать тебе кость?
Ну, зачем? Почему? Как ты мог?
Ты ведь в этой стране не гость.
Кучу денег притащишь домой,
Год не будешь вставать с дивана.
Только помни, на деньгах – КРОВЬ!
Кровь Сергея Нигояна.
Когда будешь лететь в Шарм-эль-Шейх,
Отдыхать после братоубийства,
За тобой потянется шлейф –
То проклятья за Юру Вербицкого!
Когда будешь лететь назад
И тащить шмотья чемоданы,
Не забудь, что это – ГЛАЗА,
Те, что выбили на Майдане!
Когда будешь сыну и дочке
Покупать игрушки и велик,
Не забудь – это печень и почки,
Что отбили у вас в райотделе!
А когда квартиру получишь,
Голяком в теплой ванне ляг.
Вспомни парня, которого мучил
На морозе ваш ТОЛСТЫЙ ХРЯК!
Мальчик-мальчик… погоны померкнут,
Деньги кончатся… жизнь продлится!
И короткого слова «БЕРКУТ»
Ты до гроба будешь стыдиться!

Друг Читача
  • Христина Іваніків

    Присвята загиблим на майдані

    Не плач кохана ,я вернуся

    Чи мертвий ,чи живий
    не знаю.

    Я в твоїм серці поселюся,

    Ти знай я так тебе кохаю.

    Пробач мені за те ,що більше

    Ти мої очі не побачиш.

    Я посилаю тобі вірші,

    Я знаю, що ти зараз плачеш.

    Та маю я тверду надію,

    Що полишив цей світ не даром,

    Що я на небі порадію

    За Україну під ударом.

    Я знаю все ще буде добре,

    І ти будеш спокійно спати.

    Серденько битиме хоробре

    Будь ласка дай мені це знати.

    Завжди прошу неси у серці

    Мене й безстрашні мої очі

    Життя до мене не вернеться,

    Та я й тепер цього не хочу.

    Аби лиш були ті щасливі,

    Хто житиме на Україні.

    і хоча б раз такі красиві,

    принесли квіти моїй тіні.

    • Василь Стасюк

      СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!

      Стогне Земля поругана

      Подивися, козаченьку, тай на
      Україну:

      Плаче Вона гірко й тяжко – її діти
      гинуть!

      Знову злато розділило братів і
      родину:

      Ненаситні кровопивці жнуть криваву
      ниву!

      Засліпила очі брехня, закрила
      туманом,

      Править банда, плодить «общак», вбивць і
      наркоманів!

      Горить Майдан, несе Дніпро хвилю непокори!

      Бо
      встав НАРОД за свободу, скидає окови!

      Запалали Львів, І-Франківськ, Тернопіль,
      Хмельницький,

      Вогонь в Луцьку і Рівному, встав край
      Буковинський!

      Стогне Земля поругана, змиває
      сльозами:

      І
      біль, і стид, і огиду, і слід бусурманів!

      20.02.2014

      Василь Стасюк

      НЕБЕСНА СОТНЯ

      Ви мріяли про щастя, про
      прекрасне:

      Надіялись і врили, творили
      і жили,

      Любили Україну, рідну
      землю-матір,

      І справжніми дітьми її
      були!

      Вогнем незламним серце
      загорілось –

      Свічадо Волі і Свободи
      дух!

      І освятило шлях, розкрило
      крила:

      Позвало на МАЙДАН – до лав
      – в Народний рух!

      Та підла куля, камінь, чи
      граната

      За мить призупинили крок
      життя…

      І обагрились кров’ю руки
      ката.

      НЕБЕСНИМ АНГЕЛОМ полинула
      душа!

      НЕБЕСНА СОТНЯ – наша перша
      лава

      У справедливій мирній
      боротьбі

      За Україну полягла – ГЕРОЯМ
      СЛАВА!!!

      І ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ їм на цій
      землі!!!

      22.02.2014р.

      Василь
      Стасюк

      • Guest

        Загиблим усім Вічна пам*ять

        Ми скажемо разом усі

        І бандитів усіх покарають

        Україна буде в красі

        Нехай усі на світі

        Поставлять свічечку на вікно

        І серця наші оповиті

        Сумом,бо ми тримаємо зло

        Ми не можем пробачити тим

        Які зробили стільки смертей

        Тільки чули були голосним

        Постріли у бідних людей

        І давайте помиломось всі

        Й станемо на коліна

        Потім скажем усі

        Зацвіте наша Україна!

        І заповнене було кладовище

        Людьми які очі від сліз протирають

        Промовимо ми всі разом ще

        ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!!!

        • ОЛЯ МАСЛИГАН-ЯВОРЕНКО

          Ти руку підійняв на брата,
          і в спину ти йому стріляв,
          ну як тепер спокійно спати,
          ти ж бо його зовсім не знав.
          Із кров”ю на руках лягаєш,
          бо що робив ти добре знав,
          але,повір,іще не знаєш,
          що душу д”яволу продав.
          Узявши в свої руки зброю,
          так легко у людей стріляв,
          тепер душа не матиме покою,
          ти рід навіки свій прокляв.
          Не оминеш кару Господню,
          бо згубив долю не одну,
          коли потрапиш ти в безодню,
          помішуй,каючись,смолу.
          Та вже нічого не змінити,
          біда постукала в шибки,
          із горем цим ми будем жити,
          бо помирали козаки.
          І вічна пам”ять цим героям,
          що за свободу помирали,
          вони були зовсім без зброї,
          а їх взяли,і розстріляли.
          Земля здригнулась,і умилась кров”ю,
          ці постріли ще й досі,в голові,лунають,
          ми пам”ятаємо їх,у серцях,з любов”ю,
          і вірим,що ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!!!

          ОЛЯ МАСЛИГАН-ЯВОРЕНКО
          13.03.2014

          • ОЛЯ МАСЛИГАН-ЯВОРЕНКО

            І плаче,вбита горем,мати:
            -“Чому залишив рано нас ти,сину?”
            я знаю,що не йшов ти воювати,
            а заступитися за неньку Україну.
            Вже пролила,мати,сліз ріки,
            -“Я повернусь”-син їй сказав,
            та вийшло так,що він пішов навіки,
            і сам,не знаючи,героєм став.
            -“За що убив ти мого сина?
            І спокій наш із цим забрав.
            Не знав,що він чиясь дитина,
            коли у нього ти стріляв?”
            -“За що?За що забрав ти мого сина?
            Промінчик радості в житті,
            і після цього ти людина?
            Згори ж в проклятому вогні!!!”
            І кров”ю ті умиті руки,
            хай землю риють від біди,
            нехай усі життєві муки,
            приймеш на свою долю ти!
            Біжи,тікай,не озирайся,
            бо наробив ти зла,біди,
            живи,молись;молись і кайся,
            бо ж й ти колись підеш туди…

            ОЛЯ МАСЛИГАН-ЯВОРЕНКО
            13.03.2014

          • ОЛЯ МАСЛИГАН-ЯВОРЕНКО

            І плаче,вбита горем,мати:
            -“Чому залишив рано нас ти,сину?”
            я знаю,що не йшов ти воювати,
            а заступитися за неньку Україну.
            Вже пролила,мати,сліз ріки,
            -“Я повернусь”-син їй сказав,
            та вийшло так,що він пішов навіки,
            і сам,не знаючи,героєм став.
            -“За що убив ти мого сина?
            І спокій наш із цим забрав.
            Не знав,що він чиясь дитина,
            коли у нього ти стріляв?”
            -“За що?За що забрав ти мого сина?
            Промінчик радості в житті,
            і після цього ти людина?
            Згори ж в проклятому вогні!!!”
            І кров”ю ті умиті руки,
            хай землю риють від біди,
            нехай усі життєві муки,
            приймеш на свою долю ти!
            Біжи,тікай,не озирайся,
            бо наробив ти зла,біди,
            живи,молись;молись і кайся,
            бо ж й ти колись підеш туди…

            ОЛЯ МАСЛИГАН-ЯВОРЕНКО
            13.03.2014

  • ОЛЯ МАСЛИГАН-ЯВОРЕНКО

    УСІМ ГЕРОЯМ,ХТО ПОКЛАВ СВОЄ ЖИТТЯ ЗА СВОБОДУ УКРАЇНИ,ПРИСВ”ЯЧУЮ.ВІЧНА ЇМ ПАМ”ЯТЬ!!!
    Мамо,знаєш,як хочеться жити,
    вірив,що боремось не даремно,
    не хотілося бути убитим
    бездиханним упасти на землю.
    Iз останніх я сил намагався,
    як люблю тебе розказати,
    та вони не залишили шансів,
    щоб життя моє врятувати.
    Ця нестерпна біль,моя ненько,
    усе тіло моє пронизало,
    клята куля попала в серденько,
    і в очах усе світло згасало.
    За країну,за честь,за свободу,
    ми прийшли на Майдан відстояти,
    та прийшлося простому народу
    у нерівнім бою воювати.
    Що покинув тебе,пробач ненько,
    така в мене життєва дорога,
    помолися за мене,рідненька,
    бо тепер я у сотні у Бога.

  • Олена

    Я не був на Майдані

    Ти пробач : я не був на Майдані
    І від кулі тебе не прикрив.
    Ти був мужнім, я добре знаю –
    Я ж про мужність лише говорив.

    Я боявся лишити дружину,
    Бо без мене у неї не буде життя.
    Я боявся залишити сина :
    Він ще зовсім малеє дитя.

    Більш нічого мене не тримало,
    Ти це знаєш у Царстві високім –
    Тільки цього мені замало :
    Я утратив назавжди спокій.

    Чи простять мені діти і внуки,
    Що я поруч з тобою не став?
    Але власної совісті муки,
    Мов кайдани, на душу наклав.

    Воїн Небесної сотні

    Ти став воїном Небесної сотні,
    А чи ангелом… я не знаю…
    Тільки очі твої неповторні
    Ми забути права не маєм.

    Ти душу звільнив від страху
    І в бік барикади пішов,
    Та вбивця стріляв із даху,
    Приціл твоє серце знайшов.

    Ти просто ішов і всміхався,
    Згадавши про маму в ту мить,
    Як тато за тебе боявся…
    Й не чув, і не бачив, що куля летить!

    І глянув навколо востаннє :
    Десь поруч буяло життя…
    Два дні тебе віддаляли
    Від омріяного майбуття.

    А вбивця ловив проицілом
    Вже іншу невинну ціль.
    Для нього це звичне діло,
    Його не болів твій біль.

    23.02.2014 Тамара Мазурок

  • Олена

    Тарас на Майдані
    Кіптява шин, шум водометів
    Спалахи, крики і кулі політ –
    Все це фіксують бійці-репортери.
    Раптом – здивований крик:

    “Гляньте, дивіться : Тарас на Майдані!!!”
    Сотні очей оглядають пожар:
    В чорному мороці диму
    Вогнем проявився Кобзар.

    Стислося серце тоді не єдине:
    Господній то знак для усіх.
    Шевченко воскрес на Майдані,
    Прийшов до героїв своїх.

    25.02.14 Тамара Мазурок

  • Олена

    Тамара Мазурок (04.02.2014)
    Кривавий четвер
    Наші хлопці під смертним вогнем!
    Ми ж “воюєм” словесно : “за” й “проти”.
    А їм би дожити тоді…
    Їм дожити хоча б до суботи…
    Пробивали кулі щити –
    Їх серця зупинялись від болю…
    Україно, чи тямиш ти,
    Хто в ту мить простився з тобою?!
    Чи оціниш ти жертви святі,
    Чи покриєш їх попелом блуду?..
    Помоліться… Молімось усі!!!
    Скиньмо, люди, з очей полуду.
    Станьмо разом на захист ДОБРА!
    Маймо мужність сказати: “ДОСИТЬ”
    Тим, хто звів нас у тьму ярма
    І прощення за це не просить.

    ЗА СПИНАМИ ГЕРОЇВ
    Вони не знали, як їх хоронитимуть:
    з почестями чи потайки;
    назвуть їх безвісти зниклими
    чи ,може, навіть покидьками.

    Вони не знали, чи їх пам”ятатимуть,
    чи з пам”яті просто зітруть.
    Вони лиш знали: до смерті стоятимуть
    і з барикад не підуть!

    І ми теж знали,що нас принижують,
    та мовчки тислися по кутках.
    Ми точно знали,що нас винищують,
    але терпіли – безпечніше так.

    І от чужинця чобіт заляпаний
    двері в наші оселі відкрив –
    наші діти сьогодні налякані,
    страх і сльози в очах матерів.

    Відступати нам, браття, нікуди.
    Допомога хтозна чи прийде.
    УКРАЇНА В БІДІ ! Час збиратися
    на майдан, що в безсмертя веде !

    Може, цей майдан на кордоні?
    Може, цей майдан у Криму?
    Може, смерть небесної сотні
    не дозволить відбутись йому?

    Забуваймо про кривди і болі!
    Ворожнечу кидаймо в руїну!
    Не пробачить Господь нам ніколи,
    якщо зрадимо ми Україну!!!