Передноворічна еротика на «Ночі з Другом Читача»

*Доброї передноворічної ночі!

«Ніч з Другом Читача» вкотре вітає Вас на своєму порталі!    

У звязку з подіями Євромайдану, ми мусили перепочити в наших еротичних релаксах, але, сподіваюсь, після Новорічних та Різдвяних свят, ми регулярно виходитимемо в наші еротичні ефіри. Тим паче, що еротика – жанр невичерпний…

Дуже довго думала, чим здивувати Вас сьогодні, мої любі ератти…

І вирішила, що немає цікавішого і проникливішого еротичного письменника, як Сашко Гаврош –  чи не єдиний в Україні письменник, що послідовно працює в жанрі еротики вже багато років. Його еротична сугестія пронизала як поетичні міжряддя, так і простір драматургії. Олександр належить до експериментаторів, які ламають канонічну структуру рядка, закручують несподівану інтригу, акцентують ігрово-тілесні аспекти зображення.

Мені надзвичайно цікава його драматична складова і незаангажоване бачення світу. Його драматургія перегукується з прозою А. Кримського, автор не соромиться говорити про любощі геїв, лесбійок, про вічні сімейні «трикутники». Його драматургія має екзистенційну складову і вічний конфлікт себе з собою. Не знаю, на скільки режисерам театрів вдалося збагнути Гавроша-драматурга… На який відсоток вони осягнули те силове еротичне поле енергій…

Ми сьогодні спробуємо бути тільки наодинці з уривками тексту.

Аналіз уривків не робитиму свідомо, аби не пошкодити сприйняття тексту своїм суб’єктивним тлумаченням. Адже, аналізувати потрібно цілісну пєсу.

А уривки додадуть фієстового настрою… насолоджуйтеся…

 

Олександр Гаврош

 

МАЙНЕ ЛІБЕ ВІРА

 

ЛЮБОВНА ДРАМА НА КІЛЬКА КРАЇН 

З ПРОЛОГОМ ТА ЕПІЛОГОМ

 

(Не)звичайна історія української дівчини, яка потрапляє за кордон і, зрештою, знаходить себе, аби, можливо, назавжди себе втратити.

 

 

( УРИВКИ)

 

 

 

 

 

 

Дійові особи:

 

Вірка Пересядько — студентка п’ятого курсу,

Наталя – студентка п’ятого курсу,

Катька – студентка другого курсу,

Едік – коханець Вірки,

Іван – наречений Наталі,

Рижа – студентка п’ятого курсу,

мати Вірки,

гастфатер Юрген – німецький господар,

Томас і Катрін – його діти.

 

                           ЯВА ЧЕТВЕРТА

 

ВІРКА, наливаючи чарки: Мені здається, Катрусю, що Наталя буде найщасливішою з-поміж нас.

 

КАТЬКА: З отим «суперменом»? Та краще повіситися, ніж із таким ведмедем жити.

 

ВІРКА: А чого? Хлопець як той мур. Такий собі Іванко з полонини, але зате з ним спокійно. Мій Едік он був, та й нема.

 

КАТЬКА: А куди він повіявся? Цікаво на нього глянути, чи змінився.

 

ВІРКА: Та ні… Такий же… (Задумано) У справах пішов. (Зітхає).

 

КАТЬКА: Знаємо ми його справи. То й ще жук!

 

ВІРКА насторожено: Думаєш,  він мені зраджував?

 

КАТЬКА: Сама не бачила і від людей не чула. Тому брехати не буду. Але сама знаєш: від нього на сто метрів самцем чути.

 

ВІРКА, посміхаючись: А від тебе, думаєш, не чути? Ти би хоч для блізиру свої довгі ноженята прикривала. Якби я була хлопом, то вже би тобі показала  круте німецьке кіно! (Сміється).

 

КАТЬКА, перехилює чарку і пильно дивиться у вічі Вірці, облизується: А давай потанцюємо, Вірусю! Щось повільне і гарне.

 

ВІРКА: Зараз включу свою улюблену. Я від неї тану.

 

Вмикає музику. Танцюють удвох.

 

КАТЬКА, притискуючись дедалі дужче: Якби ти знала, Вірочко, що ти для мене значиш! Ти — мій кумир! Лідер! Як ти вміла їм крутити голови! Даст іш фантастіш! Мене це завжди заводило! Відчувати над ними владу, панувати, коли вони ладні виконувати найхимернішу твою забаганку. Принижувати їх, навіть ображати! Розмазати по стіні! Як добре, що я вже на першому курсі потрапила до вашої кімнати.

 

ВІРКА: Знаєш, Катрусю, мені вже деколи соромно за те, що я витворяла.

 

КАТЬКА, притискаючись дедалі сильніше: Вірунчик, я можу зробити для тебе все, що ти захочеш! (Показує язичка)!

 

ВІРКА, сміючись: Ти напилася, Катрусю!

 

КАТЬКА: Так, я п’яна! Але не від цього драного лікеру, а від.. . Я хочу тебе поцілувати! По-справжньому! І давно, Вірунчик! Хочеш таку сучку, як я?

 

Припадає губами до розгубленої Вірки.

 

Дзвінок у двері. Далі ще один.

 

ВІРКА: Це Едік!

 

КАТЬКА: Блін! І так завжди в українських народних казках: добро перемагає зло.

 

Вірка, озирає себе у дзеркало, швидко стирає чужу помаду, прибирає зі стола чарки, пляшку.

 

КАТЬКА незграбно пробує дістати цигарки із сумочки, але в неї не виходить: Пхе! Ти його боїшся, Вірусю?

 

Дзвінок у двері повторюється.

 

ВІРКА: Йду! Вже йду!

 

 

ЯВА П’ЯТА

 

 

Вірка відчиняє двері. Заходить Едік.

 

ЕДІК: Ти, мабуть, заснула, люба?

 

Цілує її.

 

ЕДІК, принюхуючись до Вірки: Ти що – пила? Сама?

 

ВІРКА: Та ні! До мене Катька зайшла!

 

ЕДІК: А! Ясно! Згадуємо бойову юність!

 

Заходить до кімнати.

 

ЕДІК: Привіт, Катрусю!

 

КАТЬКА: Привіт, брателло!

 

Цілуються.

 

ЕДІК, дивлячись на порожній стіл: А де докази злочину? У мене теж щось дике бажання розслабитися! Диви, люба, наш портрет забрав із ательє! (Показує портрет, де вони удвох сфотографовані). Тепер його треба в рамочку і на стіну! (Прицінюється, куди краще повісити).

 

ВІРКА, витягаючи пляшку лікеру: Так довго фото забирав?

 

ЕДІК: Та хлопців зустрів, сходили на пиво.

 

КАТЬКА: Хе! Хлопців! Знаємо, ми ваших хлопців! (Показує язичком непристойний жест).

 

ЕДІК: Мені здалося, начебто у нас музика грала.

 

КАТЬКА з викликом: Так,  дорогенький, ми танцювали! Удвох! Уявляєш?

 

ЕДІК: Класно! То, може, спробуємо ще й утрьох?

 

КАТЬКА: О, амур де труа! Як я це обожнюю! Ну давай, коли ти такий сміливий!

 

Важко підіймається.

 

ВІРКА, сміючись, вмикає музику: Не слухай її, любий, вона напилася.

 

Катька ледь не паде на Едіка. Вони танцюють удвох. Едік підкликаю Вірку. І вони танцюють далі утрьох, обійнявшись у колі.

 

Катька весь час гладить Вірку, але так, щоб не бачив Едік. Треться об неї, цілує їй шию, вухо.

 

ВІРКА, вириваючись із  кола: Так, я краще піду заварю каву.

 

Поправляє зачіску і виходить на кухню.

 

Катька припадає до Едіка, притискається і явно його спокушає.  Він спочатку з нею грається, але вона його дедалі більше заводить. Нарешті він починає її теж гладити, торкається рукою її сідниць.

 

Катька хоче його поцілувати в губи, але він в останній момент ухиляється. Якраз у цю мить заходить Вірка і бачить, як вони пристрасно обіймаються.

 

ВІРКА: Слухайте, голуб’ята, я почуваю себе зайвою на цьому святі життя і плоті!

 

ЕДІК, вириваючись з обіймів Катьки: Ти що, люба, приревнувала?

 

ВІРКА: Ну її ще можна зрозуміти – напилася дівка. Але чого ти гладиш її сідниці? (Придивляється до його лиця). Хоч би помаду витер із губ!

 

ЕДІК розгублено витирається: Ти ж завжди мріяла про любов утрьох!

 

ВІРКА: Коли це я про таке мріяла? Ти мене ні з ким не переплутав?

 

ЕДІК: Ти вже забула, як ти на мої іменини якусь дівку замовила телефоном, аби ми відірвалися втрьох.

 

ВІРКА: Ну так. Але ти тоді так набрався, що тебе й рота дівчат би не підняла.

 

ЕДІК: Із горя напився!

 

ВІРКА: А хто тебе знає?

 

П’яна Катька впала у крісло і куняє.

 

ЕДІК, хапаючи Вірку за руку: Що ти маєш на увазі?

 

ВІРКА, показуючи на Катьку: Та ось бачу, як ти мене чекав!

 

ЕДІК: Перестань! Ти мене ображаєш!

 

ВІРКА: А ти мене не ображаєш, зваблюючи мою ліпшу подругу у мене на очах?

 

ЕДІК: Це ж був жарт! Ми просто танцювали!

 

ВІРКА: Уявляю, що ти виробляв, коли мене не було!

 

ЕДІК: Не накручуй ситуацію! Ти все чудово знаєш. Я заради тебе пішов із сім’ї. Хіба цього мало?

 

ВІРКА: Мені не потрібні твої жертви! Ти – дядько дорослий і за свої вчинки відповідаєш. А я хочу тільки одного! Розумієш? Нормального жіночого щастя: впевненості у завтрашньому дні, захисту, підтримки, спокою, врешті-решт.

 

ЕДІК: То це я, виходить, запросив до хати цю… (показує на Катьку) не можу знайти м’якшого слова… хламидру.. напоїв її, розпочав із нею танцюльки?

 

КАТЬКА, підіймаючи голову: Я перепрошую… А де у вас цей… туалет?

 

ЕДІК, сердито: У коридорі!

 

КАТЬКА: Ага, красно дякую. …

 

Опустила голову і знову куняє.

 

ВІРКА: Не ображай моїх подружок! Тобі до них, як свині до космосу!

 

ЕДІК: О, це щось нове! Либонь, німецький народний фольклор! Від гастфатера Юргена?

 

ВІРКА: Телепень! (Кидає в нього тарілкою).

 

ЕДІК: А посуд, між іншим, чужий!

 

ВІРКА: Начхати!

 

Кидає іншу тарілку.

 

КАТЬКА, здивовано підіймає голову від звуку розбитого посуду: То де ви кажете у вас туалет, панове?

 

ВІРКА сердито: У коридорі!

 

Кидає третю тарілкою.

 

ЕДІК: Шкода, що ти так невміло тарілки кидаєш. Яка би була чудова смерть, якби ти влучила! Смерть Тарелкіна, гідна античних поетів!

 

Дзвонить мобільник у Катьки. Вона ледве його витягає з сумочки.

 

КАТЬКА: Ло!.. Хто там?… Ти, Бориско?.. Де я?.. (До Едіка і Вірки) Гей, люди, де я?

 

ЕДІК: Вулиця Кропивницького, 6, квартира 10.

 

КАТЬКА: Вулиця кро… кропив… Ні, не кропиви…А Пивницького.

 

ЕДІК, забираючи в неї телефон: Дай, я скажу… (У слухавку)  Вулиця Кропивницького, 6, квартира 10… Будемо вдячні, якщо ви її чим швидше заберете!

 

Вірка у цей час мовчки дивиться на розбитий посуд на підлозі. 

 

КАТЬКА у телефон: Бориско, я тебе хочу! Вже!

 

ЕДІК (до Катьки): Він уже поклав слухавку.

 

КАТЬКА (у слухавку шепотом): Але спочатку я хочу пі-пі…

 

Поволі йде до туалету, тримаючись за стіну.

 

ВІРКА, беручи віника в руки, сумно: Що це на нас найшло? Ще не почали жити, а вже сваримося.

 

ЕДІК: Чорний ангел пролетів…

 

ВІРКА, підходить до нього, бере його за руку: Ти мене кохаєш, Едіку? Скажи правду!

 

ЕДІК, зітхаючи: Кохаю. Уявляєш? Не дивлячись ні на що. Іноді сам собі дивуюся. Зруйнувати все, що мав і піти у невідомість. Знаєш, як це важко? 90 відсотків чоловіків ніколи на такий крок не наважуються.

 

ВІРКА, випускає віник і обіймає Едіка: Любий! Ну чому ми такі дурні?

 

ЕДІК: А я знаю?..  Людина ж не створена для щастя.

 

ВІРКА шепочучи, озирається на туалет:  Та лишися вже тієї людини!..  Я тебе хочу!

 

Цілуються. Поцілунок стає дедалі жагучіший. Вони розпалюються. Починають пристрасно роздягати один одного. Світло поволі гасне. Чутно, як  вони кохаються.

 

У  туалеті спускають воду і відчиняють двері.

 

ГОЛОС КАТЬКИ: Ой, хто це? А де Бориско? Люди, де мій Бориско?!.

 

                     

   ДІЯ ПЯТА

 

Та ж квартира. Ніч.

 

ЯВА ПЕРША

 

Чути, як обережно відкривають двері ключем. Хтось заходить, вмикає світло. Це Вірка. Заглядає у кімнату.

 

ВІРКА: Гм.. Його нема.. Цікаво, де ж він повіявся?

 

Дістає мобільник, хоче дзвонити. Потім передумовує.

 

ВІРКА: Ще подумає. що я за нього хвилююся. Дзуськи!

 

Підходить до розбитого фото. Бере його в руки. Роздивляється.

 

ВІРКА: Це коли я приїхала і він мене зустрічав на вокзалі! Які ми були дурні і щасливі! І куди це все поділося?.. Таке фото розбив! (Починає плакати)  Але ж де він? (Дивиться на годинник). Ого, уже друга! Ще щось із собою скоїть! У них це, можливо, сімейне.

 

Чути, як хтось відкриває двері. Вірка посміхається. Відчиняються двері і заходить здивований Едік.

 

ЕДІК:  Це ти тут? (Заглядає до кімнати). Як добре, що ти є! А то я тебе вже по всьому місту розшукую.

 

ВІРКА, швидко стираючи сльози: А чого мене розшукувати? Я що – серійний убивця?

 

ЕДІК: Та ні! Ти — професійний підривник сірих буднів.

 

ВІРКА: Я ж казала, що йду на вечірку.

 

ЕДІК, примирливо: І як вечірка?

 

ВІРКА: Нічого, було весело. І твоя Марія була. Навіть привіталася зі мною. Шкода, що не випало змоги побалакати про тебе. Так що обійшлося без шкандалю.

 

ЕДІК: От і чудово.

 

Мовчать.

 

ЕДІК: Може, хочеш випити?

 

ВІРКА: Давай!

 

Едік наливає в чарки залишки коньяку. Випивають.

 

ЕДІК, бере її за руку: Ти вибач мене за той… ляпас.

 

ВІРКА, пробуючи долонею щоку: Всю вечірку відчувала!

 

ЕДІК, її обіймаючи: Не знаю, що на мене найшло.

 

ВІРКА: Це був не чорний янгол!.. А ціла хмара їх!

 

ЕДІК: Ти мене любиш?

 

ВІРКА: Люблю!.. Бо дурепа!

 

ЕДІК: І я тебе люблю!

 

ВІРКА: Бо я дурепа?

 

ЕДІК: Та ні! (Усміхається).  Бо я – «найбільше розчарування у твоєму житті».

 

ВІРКА: Яке я хочу бачити, чути, любити щодня…

 

Сміються. Цілуються

 

ЕДІК: Знаєш, я подумав, що тобі варто  довчитися.

 

ВІРКА: Ти про що? Я вже один університет закінчила.

 

ЕДІК: Ти могла би бути перекладачем і добре заробляти, але тобі потрібно отримати сертифікат із німецької мови.

 

ВІРКА: Але ж я її настільки не знаю!

 

ЕДІК: От я і подумав, що тобі варто знову поїхати на рік, аби вже остаточно німецькою опанувати.

 

ВІРКА: Щось я не в’їжджаю… Ти хочеш, аби я знову поїхала до Німеччини?!

 

ЕДІК: Ні, до Німеччини якраз не треба. (Іронічно) Там ти вже спогади про себе залишила.

 

Посміхаються.

 

ЕДІК:  Можна поїхати до Австрії чи Швейцарії.

 

ВІРКА, виривається з його обіймів: Ти що – вирішив повернутися до Марії? Так і скажи напряму, що надумав мене здихатися!

 

ЕДІК: От капосне! Ні, люба, я вирішив тебе почекати ще рік.

 

ВІРКА: Ти – божевільний!

 

ЕДІК: А ти хіба ні?

 

Цілуються. Щодалі – то пристрасніше. Починають гарячково роздягати один одного.

 

Гасне світло.

 

 

 

 

 

 

 

Зичу яскравих, феєричних, фантастичних свят!!!!Як говорив один поет-гуморист: « Щоб в Новому році не боліло ні в оці, ні в боці..» Від себе додам, щоб на все вистачало моці і щоб не були в суспільному шоці! Щоб згущувалася еротика нижче спиноньки і животика в інтелектуальній точці річної сварги!!!!До зустрічі!!!цьом