Революція в серці мусить не закінчуватися ніколи

3fe1273-150

Олег Скрипка щойно закінчив гастролі по двадцяти містах України, куди він з командою вирушив з новим альбомом ВВ Чудовий світ“.

Після повернення до Києва лідер Олег Скрипка в ефірі “Громадського Радіо” розповів про різницю між революціями 2004 та 2013 років, потребу у спілкуванні між сторонами конфлікту і розкаяння беркутівців. 

 

– Євромайдан застав вас в гастрольному турі. Повернувшись, ви були на київському Майдані, побачили все на власні очі. Як оцінюєте те, що зараз відбувається в Україні, у Києві?

– Ми закінчували гастролі, були на заході України. Коли проїжджали зі Львова до Івано-Франківська, бачили, як майдан розтягнувся по всій дорозі – по маленьких селах прямо на дорозі стояли громади, діти.

Це дивовижно, як країна повстала. Ми приїхали в Київ, побували на Київському майдані і поїхали в Шанхай. Побачили навіть там ще й Шанхайський майдан. Наша публіка прийшла переважно в вишиванках, з прапорцями й стрічками.

Тобто всі останні дні проходять в революційному напрямку. Я, як ветеран Майдану-2004 року, безумовно порівнюю. Відмінності, спільне…

Спільне – це коли після 2004 року відбувся медійний інформаційний антиМайдан, оце розчарування в людях, яке до цих пір і є. Ефект інформаційної атаки і воно все спрацювало як і було задумано.

Багато людей не знають про те натхнення й про той душевний підйом, який відчуваєш, коли стоїш на Майдані. Це така ейфорія, її не можна передати словами. Це дивовижне відчуття. Багато людей пишуть вірші, багато містиків шукають внутрішній парадіз, коли серце відкривається, коли дивовижна єдність у людей виникає.

Це було на Майдані і це зараз є. Форми різні. Тоді емоційно люди вийшли на Майдан і воно не мало таких організованих форм, як зараз…

 

– Громадянське суспільство маєте на увазі?…

– Так, громадянське суспільство. Ми всі говорили, що воно визріло в Україні і воно має здатність до самоорганізації. Майдан зараз самоорганізований і він витісняє політичні партії, він як самостійна одиниця. Партії, як “збоку пріпьоку”, там трошки піаряться на цьому, для своїх речей, в позитивному плані.

Але Майдан повністю автономний і не такий керований, як був в 2004 році. І мета, я вважаю, хоч лишається трішки розмита, але вона конкретніша, ніж у 2004 році. Тоді ми всі просто хотіли щастя. Зараз це щастя набуває конкретних рис, конкретних реалій.

 

Ви були двічі, якщо не помиляюсь, на київському Євромайдані. Ви зробили відеозвернення до світу, щоб люди присилали свої пропозиції, свої ідеї . А яке ваше бачення, що треба далі робити, щоб цей Майдан відбувся?..

– Моя думка специфічна, я вважаю, що вона резонна, але в розрізі Майдану – вона трохи специфічна…

 

– Це те, що ви пропонували через діалог і круглі столи вийти на порозуміння?

– Круглі столи вони й тоді були, але ні до чого не привели…

 

– Та й зараз бачимо, що вони не дуже змістовні

890b0b0-skrypka

А от діалог… Був Майдан і Антимайдан, вони поруч стояли, були два ряди барикад між майданами, це діалогом важко назвати… Моя пропозиція була така – давайте спробуємо вислухати один одного.

Я до Майдану звернувся – чи ми готові, ми, майданівці, запросити президента, прем’єр-міністра, щоб вони прийшли сюди, на сцену Майдану і ми почали розмовляти з ними? Принаймні, ми зробимо зусилля, а не продовжувати кричати “Слава Україні!” й “Банду геть!”.

– А те, що президент говорить у телезверненнях, в інтерв’ю журналістам – чи це можна сприймати як вираження його думки, відповідь Майдану?

– Це можна, але це десь там, це за телекамерами… Була колись культура ведення дискусії в давній Греції чи давньому Китаї – вислухати опонента й спробувати знайти порозуміння.

Я не кажу, що диво станеться… Це важко пояснити… люди раціонально ставляться до цієї ситуації, а вона не може вирішитися раціонально. Вона може вирішиться таким боком, яким ми не чекаємо.

Тому треба почати робити ірраціональні речі, діалог – то такий спосіб. Наприклад, ми сперечаємось з сусідом за якесь дерево, на чиїй ділянці воно росте. І, як це частенько буває, починають селітру підливати під це дерево, а треба піти на діалог…

– А у вас не виникає таке відчуття, що цей сусід навіть не хоче вас чути?

– Якщо ми будемо так думати, він і не буде чути. В будь якому випадку, для того, щоб змінити якусь ситуацію, все одно треба почати зміни з себе. Це простіше і це так треба робити. От уявіть, якщо ви – банда, і вам казати “банду – геть!”, що від цього зміниться?

– Олеже, народ відчуває, що президент не реагує на нього. Президент проти того курсу, який обирає більшість. Він поїхав в Москву отримав знижку на газ, кредит на 15 мільярдів доларів. Люди не знають, що він підписує, що доведеться нам за це віддати. Образливо, що президент не чує. А ще були побиття людей, штурми. Люди чекають належної реакції…

– Я розумію, я все розумію. Але… Я завжди роблю те, що я можу робити. І так закликаю інших. Я можу робити “Країну мрій” і я її роблю. І я закликаю – люди, прийдіть. От прийшли на Майдан – прийдіть на “Країну мрій”, так ви зробите щось конкретне, ви підтримаєте українського виконавця.

Адже як тільки революція – всі стають зразу свідомі, а потім вся свідомість зникає… Це якимись хвилями відбувається. А революція в серці мусить не закінчуватися ніколи. Постійно треба щось робити. І тоді ситуація зміниться, і тоді будуть ставитися з повагою до нас.

Треба брати й ходити, наприклад, постійно в вишиванках. Це теж позиція. Київ потроху все більше розмовляє українською мовою. Приїжджають люди зі сходу й кажуть – у вас вже україномовний Київ. От такі конкретні речі треба робити, важливі й постійно.

– Повертаючись до ситуації на Майдані. Ви пропонували зробити уряд республіки Майдан – це реально таке може бути і це може бути впливовим конституційним органом влади зараз? До нього будуть прислухатися?

– Я вважаю, що все, що ми можемо придумати собі – ми можемо реалізувати, якщо докласти до цього зусилля. Майдан має кордони, має свою внутрішню структуру – це все запросто. Це може бути така територія свободи, наприклад. Можна ввести якісь магазини на Майдані, де без грошей все купляєш, зробити експеримент…

– Така сучасна Запорізька Січ?…

– Реалізувати фантазії французьких утопістів, якусь утопію там реалізувати.. чому б ні…

– Добре, до реалій. Ви були на Євромайдані в Києві лише двічі, чому так не часто? Ви стали обережніше після 2004-го, чи вважаєте, що це дехто зараз використовує ситуацію собі для додаткового піару, вам це не треба?

– Я вважаю, що основна моя місія і наша місія зараз – допомогти уникнути агресії. Треба нести меседж до двох сторін. Треба враховувати ці дві сторони і звертатися до обох. У нас є протистояння і щоб воно не дійшло до розколу країни, не дай Бог. Просто на Майдані там є певна ейфорія і в цій ейфорії можна наробити всілякі речі.

– А ви підтримуєте цінності Майдану?..

– Звичайно. Безумовно. Але там багато емоцій і я, наприклад, от як хлопець, теж часто дуже емоційний. Якщо мене там пірнуть ножем, я буду, як і більшість чоловіків, іти до кінця. Тому там треба бути обережними з цими емоціями, щоб не постраждали люди.

– Олеже, якби вас запросили виступити на Антимайдані, ви б погодились?..

– Якимось дивним чином мене не запрошують…

– А якби раптом..?

– Раптом.. Ну, я думаю, я б знайшов як відмовитись…

– А як ви ставитесь до тих колег, які не відмовились?..

– Раніше – погано. А зараз намагаюсь стати на шлях мудрості й зрозуміти людей. Значить, вони знаходяться в такому стані свідомості, що вони вирішують для себе співати. …Знаходять позитив в цьому.

*

– Як ви ставитесь до своїх колег, які кажуть “ми митці і ми не маємо до цієї ситуації ніякого стосунку”. І ніяк не коментують взагалі, їх зараз взагалі не чути.

– Це їхній вибір.

– Але хіба вони не громадяни цієї країни?…

– Громадяни. Але подивіться, коли пройде революція, оці митці будуть шалено популярні і люди будуть ходити на їхні концерти.

Хто мудріший? Ті, хто відсиджуються зараз, чи безсеребренники, які зараз на майдані. Є різні люди – є пасіонарії, а є такі, що відсиджуються і мовчать. Кожен вирішує для себе.

– Ще про погляд з боку. Як ви оцінюєте місію Руслани зараз на Майдані і її заяви, що вона навіть спалить себе, якщо не стануться зміни в країні?

– Я знаю Руслану, вона емоційна дуже. Вона вже пояснила, що це метафорично “спалить себе”, щоб ми так це не сприймали прямо. Але завжди є герої революції, хвиля цих людей виносить і не завжди ми самі вирішуємо за себе… Тоді в 2004 році вона була в якомусь турі…

– Але потім приєдналася..

– Приєдналася, в кінці. Вона – молодець. Їй нелегко було нещодавно в Генпрокуратурі на допиті. Я думаю, що це вже таке попередження зробили всім. П’ять годин сидіти в прокуратурі – це дуже неприємно. І методи можуть бути різні. Хтозна, як воно вийде.

Ця ситуація мені здається небезпечною. Якщо почнеться тиск на нас, майданівців, ми теж почнемо поводити себе більш радикально. Поки воно в балансі, цей баланс треба зберегти. А краще вирішити цю ситуацію.

Перші дзвіночки, що викликали в прокуратуру активістів Майдану – це попередження. Хоча як свідків, але ж це – знак. Влада зараз здає людей. Але не тих, хто дійсно винен в провокаціях і хто винен в тому, що постраждала купа людей… Ми, до речі, можемо ніколи й не дізнатися, хто там насправді за цим стояв…

– Чому здають не тих, а “стрілочників” як їх називають?…

– Це означає що влада не готова до діалогу з відкритим забралом. Я читав інтерв’ю в інтернеті з бійцями Беркута і вони казали, що вони теж були жертвами провокацій. Вони не хотіли цього робити.

Може серед них і були чувачки, які люблять поламати ребра, і вони не думали, що це знімається. Але…

Так, вони винні, та є ще третя сторона, яка спровокувала ці дві сторони і вона має відповідати, вона винна.

Є ще ці міфічні “тітушки”. Хто їх спонсорує, приводить, хто цим займається?.. Теж питання… Але, знаєте, щоб теж не було зараз якогось середньовіччя з розправами. Якщо ми якогось начальника Беркута засудимо, що це вирішить?

– Одна з вимог Майдану – покарати винних.

Що б в подальшому цього не було, так. Але той факт розкаяння беркутівців, їхніх батьків, той факт що це є все в інтернеті – це вже важливо. І я думаю, це не повториться, хлопці вже подумають чи варто це робити.

Багатьом було соромно стояти проти народу, я бачив як хлопці стояли співали гімн України на Майдані. Оце важливіше. Покарані мусять бути, але такі речі важливіші, треба більше звертати увагу на ці зміни.

– Чи буде ВВ виходити в старому (новому) складі на Майдан і співати там для людей?

– …Я не знаю, чесно кажучи… Ми багато співали в 2004 році. Тепер багато співають на Майдані і без нас. Я зараз хочу впровадити акцію, аби залучити багато людей всього світу підтримати не тільки Майдан, а й мирне небо над Майданом і Україною.

На це будуть спрямовані мої зусилля. Так, я розумію, людям важко стояти, але співати – це ж все таки розваги. А тим часом треба робити і серйозні речі.

Арт Вертеп