“Тематика українських заробітчан дуже слабо присутня у нашому просторі” – Наталка Сняданко

*

У творчості Наталки Сняданко за останні кілька років відбулося кілька значущих подій, Зокрема, цього року у видавництві “Клуб сімейного дозвілля” вийшла друком книга Наталки “”Фрау Мюллер не налаштована платити більше”, яка вже опинилася серед претендентів на премію “Книга року ВВС-2013”. Нетипова історія з життя українських заробітчанок у Берліні вже полюбилася читачам у різних містах України. Ще одна визначна подія в житті письменниці — вручення їй 2011го року престижної літературної премії імені Джозефа Конрада. В інтерв’ю для Gazeta.ua Наталка Сняданко розповіла про обидві важливі в її житті події — вихід книги і вручення премії.

– Наталко, в українському суспільстві сприйняття заробітчанок є надто типовим. Ви помічали, як ваша книга це сприйняття змінює?

– “Фрау Мюллер” – це книга-дослідження, але, поза тим, конкретного дослідницького результату на меті вона не має. Ретельне і задокументоване дослідження – це радше завдання публіцистики. А в моїй книзі перш за все я хотіла витримати художню лінію, і сподіваюся, це мені вдалося. Тематика українських заробітчан зараз дуже слабо присутня у нашомулітературномупросторі. Також слабо присутні й родинні історії. У книзі я проілюструвала не лише проблеми, з якими стикаються заробітчани, а й намагалася простежити епічну тему — життя різних поколінь українців, які подавалися на заробітки. І зараз, наскільки я можу зрозуміти із зустрічей з читачами, книга так і сприймається — перш за все як історії життя. Завдяки присутності у ній особистих, а часом і дуже особистих історій, майже кожен може знайти в ній паралелі з подіями у власній родині. Це стосується перш за все тих, хто хоч раз виїздив працювати за кордон. Саме така ідентифікація, таке ототожнення із власним досвідом або ж із досвідом близьких і друзів і є основною реакцією читачів на книгу.

– А як реагують німці? Бо ж уривок із книги став доступний у Німеччині ще до виходу її в Україні.

– Коли книга ще не була написана до кінця, її фрагмент переклали німецькою і представили в антології про заробітчан “Skype Mama“, а українською книга вийшла під назвою “Мама по скайпу”. Також вже були читання німецькою, і я побачила, що слухачі з ентузіазмом реагують на текст навіть у перекладі. Завдяки заробітчанам відбувається, хай і обмежений побутовим рівнем, але таки певний культурний взаємообмін. Німці відкривають для себе українців і навпаки. Для місця дії книги я свідомо обрала Німеччину як нетипову серед українських заробітчан країну. Багато українців у Польщі, Італії. А в Берліні наших значно менше. Німеччина — досить закрита країна для трудової міграції, але це стосується не саме українців, а заробітчан загалом.Тож такий вибір здавався мені більш несподіваним, давав можливість для фантазії, більшого “олітературнення” теми, у якій важко не збитися на публіцистичний тон.

– В процесі написання книги ви дізнавались, як змінюється мова людей, як впливає на них побут іншої країни. А як саме це досліджували?

– Такі історії я збирала не один рік, бо тема особисто для мене дуже близька. Історії назбирувалися, і з часом постало питання — що з ними робити. Прийняла рішення не писати від третьої особи, відсторонено. Мають бути присутні монологи і діалоги. Бо отакі розповіді за кавою, у дуже приватній обстановці, якраз і висвітлюють проблематику найчуттєвіше, і передають справжнє ставлення людини до проблеми. Для книги були важливі вбудовані історії — такі, які бабця або ж молода жінка розповідає своєму колезі по роботі. Тоді історія виглядає не такою, як вона розповіла б її синові чи доньці. В цей момент бабуся значно щиріша, ніж думає сама. Над людьми панує конкретна ситуація. Конкретні обставини, які і впливають на тональність розмови. Це така собі своєрідна гра – “хто розповідає, а хто слухає”.

– Розкажіть ваші відчуття, коли отримали премію Джозефа Конрада.

– Для мене це дуже особлива відзнака. Страшенно приємно було опинитися як у списку фіналістів,так і стати лауреаткою. Важливо те, що до формування претендентів на премію може долучитися кожен.Будь-хто може заповнити аплікаційну форму і вказати свої дані, а також прізвище письменника, якого хоче бачити лауреатом. Мені було приємно ще й через це, бо мене обрали спершу читачі, а потім уже журі з числа номінованих. На жаль, у нас усе ще мало справді престижних літературних премій, а тим більше – міжнародних. Добре, що зацікавленість нашою літературою простежується за кордоном. Це — одна з ознак відкритості нашої культури до світу. Премія Джозефа Конрада — вагома подія в українському літературному житті. Премія насамперед апелює до читачів. Вона покликана привертати увагу до книг і читання. Якщо про книги говорять, це не може не тішити.

Катерина ГОНЧАРОВА

 

Газета по-українськи