КОЛЕКЦІЇ НЕБАЧЕНИХ ІСТОТ

В оповіданні Хорхе Луїса Борхеса “Аналітична мова Джона Улкінса” фігурує досить дивна класифікація тваринного світу, ніби знайдена в загадковій Китайській Енциклопедії.
Тут усі існуючі тварини діляться на: а) тих, які належать Імператору, б) забальзамованих, в) приручених, г) молочних поросят, ґ) сирен, д) казкових, е) бродячих собак, є) тих, яких включили до цієї класифікації, ж) буйних, немовби у божевіллі, з) тих, що їх неможливо порахувати, и) намальованих дуже тонким пензлем із верблюжої шерсті, і) та інших, ї) тих, які щойно розбили глечик, й) тих, які здалеку видаються мухами. Цей перелік – чарівна метафора логіки іншого порядку, яку ми навряд можемо зрозуміти, але принаймні впізнаємо її у середньовічних бестіаріях – таких самих химерних енциклопедіях, за допомогою яких у давні часи впорядковувався навколишній світ.

 
“Слово про тварин”

        Європейське Середньовіччя – яскравий приклад іншої культури та іншого способу мислення, яка продовжує приваблювати нас відтоді, коли з неї зняли негативні визначення “примітивності” та “невігластва”, і почали робити спроби розуміння, наукового та історичного вивчення цього періоду. Деякі факти та явища виявились настільки цікавими, що їх почала абсорбувати сучасність, почасти не усвідомлюючи походження. Одним із таких непересічних моментів є бестіарії – каталоги бестій – тобто, з латини, тварин.
        Повна назва бестіаріїв – Bestium vocabulum, що в буквальному перекладі означає “Слово про тварин”. Але точніше було би назвати їх “Словами про істот”, адже більшість персонажів бестіаріїв – вигадані.
        Основне джерело європейських бестіаріїв – грецький трактат “Фізіолог” (ІІІ – ІІ ст. до н.е.), що базувався на більш ранніх творах – трактатах Аристотеля, Геродота, Плінія Старшого. Він розповсюджувався у численних копіях по всій Європі, і з нього походять основні персонажі бестіаріїв. Найбільш інтенсивно бестіарії створювалися у ХІІ-ХІІІ ст. Вони були як поетичні, так і прозові. Усього збереглося близько п’ятдесяти, найдавнішим вважається фоліант із шотландського міста Абердин, датований ХІІ ст. Крім бестіаріїв, у середньовіччі створювались лапідарії (книги про значення каменів) та гербарії (книги про значення рослин).
        Фактично, бестіарії були середньовічними ілюстрованими зоологічними (хоча тут описувались також мінерали та дерева) енциклопедичними збірниками, що давали вичерпну інформацію про навколишній світ, а також мали алегоричний та моральний сенс. Адже середньовічна культура фактично надбудовується на християнській релігії, якою були просякнуті всі сфери тогочасного життя. Істоти з бестіаріїв – алегорії людських чеснот та пороків. При цьому емпірична інформація не була такою важливою, довіряли текстуальним описам. Наприклад, у більшості бестіаріїв фігурує пелікан – вони писали, ніби цей птах, якщо не міг знайти їжу для своїх пташенят, розривав дзьобом груди та годував їх власною кров’ю. Те, що насправді пелікан цього не робить, авторів та читачів хвилювало мало, адже для них алегоричний сенс домінував над реальними якостями. Ось так специфічно тоді сприймалась інформація. Бестіарії — не наукові трактати, а перш за все християнські притчі. Хоча елементи емпіричних спостережень за звичками тварин в них знаходимо теж.
        Ілюстратори бестіаріїв майже ніколи не бачили тих тварин, яких вони малювали. Вони спиралися на текстуальні описи та апелювали до власної уяви – тому персонажі у кожному з бестіаріїв виглядають по-різному. У пізніших виданнях почав вироблятись певний канон зображення, але його часто не дотримувались – тому наразі маємо пістряву колекцію химерних зображень, що множили тварин та істот.

 
Пістрява мішанина

        Усі бестіарії були написані високим штибом, із використанням крилатих латинських виразів та цитат зі Святого Письма – задля того, щоб звузити потенційну аудиторію до людей освічених.
            Якими були типові персонажі бестіаріїв? Різними. Наприклад, такими.
Лев – цар звірів. Уособлює благородство. Спить із відкритими очима, замітає сліди хвостом, боїться білого півня, їсть в один день, а п’є – в інший. Коли захворіє, то з’їдає мавпу як ліки. Самець та самка кохаються як люди – обличчям до обличчя.
Кит – тривалий час плаває на поверхні моря, від чого покривається піском. Матроси можуть сплутати його з островом, висадитись на нього та розвести багаття. Від цього йому стає гаряче, і він занурюється на глибину та тягне корабель за собою. Харчується він таким чином: відкриває рота, звідки йде солодкий аромат, що приваблює рибу. Кити вагітніють від морських мишей.
Василіск – виростає з півнячого яйця, яке висиділа жаба. Невелика, з кішку, зла істота з головою та ногами півня, крилатим тулубом ящірки (або жаби) та загостреним хвостом змії. Любить тепло та сухість. Своїм запахом вбиває змій, диханням – птахів, а поглядом – людей. Може померти лише від укусу горностая.
        Ці звірі з дивними якостями не зникли й після того, як саме Середньовіччя стало історією. З часом деякі позитивні персонажі бестіаріїв прижились у європейській геральдиці як уособлення моральних чеснот. Негативні, які ще в епоху готики застигли химерами соборів, повернулися до казок та легенд, отримавши статус демонів. Також ці енциклопедії згодились і науковцям, бо почасти в них траплялись і цікаві спостереження, що хоч якось відповідали реальним фактам. Ну, і слід згадати нестандартні варіації в межах жанру, серед яких вирізняється куртуазний “Бестіарій кохання” Рішара де Фурніваля.

“Книга вигаданих істот”, “Книга бестій”, “Драконологія”…

        Сучасна епоха щиро полюбила середньовічну культуру, а тому раптом, немов зі скриньки Пандори, з надр історії та фантазії полізли персонажі бестіаріїв. Особливо популярні вони у фентезійній літературі, в якій кожний окремий світ або всесвіт має власних вигаданих істот. Відомими є “Фантастичний бестіарій” Кіра Буличова, “Фантастичні тварини та де їх шукати” Джоан Ролінг, блискуче іронічний “Бестіарій, або Рукопис, знайдений в Драконовій печері” Анджея Сапковського. З бестіаріїв стирчать роги та хвости драконів, що зібрані у популярній зараз дитячій “Драконології”.
        Фанат енциклопедій, переліків та класифікацій Хорхе Луїс Борхес у 1954 році створив “Підручник із фантастичної зоології”, що більше знаний за другою назвою 1967 року – “Книга вигаданих істот”. Письменних узагальнив величезну кількість людських вигадок, фантазій, викривлених емпірій, що накопичувались різними культурами протягом століть. Усього – 72 позиції химерних істот за алфавітом. Тут є А Бао А Ку, аерон, амфісбена, брауні, василіск, гідра, голем, гноми, ельфи і навіть “Тварина, вигадана Кафкою”, про яку Борхес писав: “Час від часу в мене таке відчуття, що вона хоче мене приручити. Тому що заради чого ж вона прибирає свій хвіст, коли я хочу схопити її, а потім знову чекає моєї нової спроби, щоб знову ухилитися”.
        Зараз ця книга – ключова у світі фантастичної зоології і надзвичайно приваблива для зацікавленого читача.
          Вітчизняні автори теж не пасуть задніх. Згадаймо лишень “Екзотичні птахи та рослини” Юрія Андруховича, в якому тварюк хоч і не багато, та принцип класифікації – той самий. Ближче до канонічного бестіарію є “Книга бестій” Юрія Винничука, що базується на вітчизняній міфології.

        Істоти, потвори та химери бестіаріїв шкребуться до нас крізь пил старих фоліантів та вибірковий лак фентезійних видань, ніби нагадуючи, що людина продовжує потребувати див та чудасій. З ними, як і з реальними тваринами, потрібно поводитись обережно, бо хто врешті знає, на що здатні аерони, василіски, а особливо “Тварина, вигадана Кафкою”.

 

Мирослава Сапко