Еротичне послання з Балкан: «Це ти – в мені, і я круг тебе…»

*Добраніч із Балкан, сладєйші мої ночувальники! Всесвітній фестиваль поезії «Дні Наїма» вітає Вас у добрий час! Поки я, міс Катарсис, кандидат еротичних наук, Леся Мудрак, здобуваю для наших ночей міжнародні матеріали еротичних досліджень, Ви собі пізнавайте еротичну поезію однієї з найнесподіваніших (на жаль, покійної) шістдесятниці Ірини Жиленко. У такому масиві лірики І. Жиленко майже непомітні її еротичні вірші, хоча вони здаються вишуканою оздобою, вражають тонким жіночим чуттям тілесної і душевної сфер людського буття, невід’ємних від невичерпної у своєму багатстві природи.

 

Очевидно, тому І.Жиленко схильна переважно до жанрового різновиду еротично-пейзажної лірики, якій також властиві феєричні спалахи, флористичне різнобарв’я, свіже неоромантичне світобачення, без чого неможливо уявити індивідуального стилю цієї поетки. Цікаво простежити еволюцію й динаміку лібідо, яку відкриває в собі лірична героїня травневої пори, переживаючи в собі непомильне відчуття жінки в «розбудженому тілі» («Прийшло! // Чи плач, а чи кричи»), породжене пильним вслуханням у себе.

 

Прийшло!

Чи плач, а чи кричи

Шумнули з неба, хвилі, хвилі…

І снили трав’яні дощі

В моїм розбудженому тілі.

 

Звела закохане плече

Пахка верба, студенороса,

І одвела земля з очей

Сумливі зливи, як волосся.

З’явились очі.

Рано, рано…

Оце б ще спать…

Не руш, не треба.

Спашіло радісним рум’яном

Дощами виплескане небо.

 *

І кинулось блакитом диким,

І обняло її, півсонну,

Свята, черемхово-велика,

Гула любов блакитним дзвоном.

І сонно мружилась красива,

Сміялась і жаріла криком,

І відбивалася від сині

Руками сонячних осик.

 

Воно ще дивне, небесне, тому тілесність постає просвітленою («Шугнули з неба хвилі, хвилі…»), невипадково викликає асоціації з «пахкою вербою», яка «звела закохане плече». Це дерево раніше від інших рослин не лише засвідчує весняне оновлення, а й насамперед символізує дерево життя. Тобто, йдеться про особливу знакову систему, наділену сакральним змістом, як і земля, що одвела «з очей / Сумливі зливи, як волосся», бо таїть у собі велике знання. Вона у міфілогічному трактуванні завжди втілювала в собі жіноче начало, а травнева злива, будучи водночас «сумливою», вказувала на чоловічу, «небесну», сферу. Наразі йдеться про світотворче єднання маскулінних і фемінних основ буття, що поки що ввижається ліричній героїні вві сні. Остаточне пробудження, до якого вона була ніби ще не готова («З’явились очі. // Рано, рано… / Оце б ще спать… // Не руш, не треба»), неминуче сталося, коли «Спашіло радісним рум’яном / Дощами виплескане небо. / І кинулось блакитом диким, / І обняло її півсонну». Лірична героїня реалізувала свої підсвідомі бажання бути жінкою, пережила щасливу мить ініціаційної насолоди («І сонно мружилась красива, / Сміялась і жаріла криком»), збагнувши в потоках лібідозного катарсису сенс очікуваної любові: «Свята, черемхово-велика, / Гула любов великим дзвоном». Очевидно, в цьому полягає її «т а л а н т ж и т и» (Л.Таран). Вітальний пафос, піднесена тональність ліричної сповіді, святковий настрій унеможливлюють бодай натяк на гріховність, на моралізаторський тон. Можна припустити, що І. Жиленко переосмислила відому версію про золотий дощ, у вигляді якого Зевс явився Данаї, про що досить виразно писав О.Стефанович: «У зливі злот захлинулась Даная, / Од ніг до кіс, янтарно-золотая».

 *

Екзистенційний вибір ліричної героїні з еротично-медитативного вірша «Прийшло! Чи плач, а чи кричи», продиктований потребами тіла і душі, відповідний запитам природи, зроблено. Він сприймається як змістовна реальність жіночого світу в еротично-пейзажному вірші «Ріка», що теж має свою символіку, пов’язану із світотворчим елементом води, натякає на характерний для поезії І.Жиленко архетип дому як втілення людського космосу.

 

РІКА

І дощ пролопотить через латаття…

В зелений дим мій заховався дім.

Сьогодні літо. Я знімаю плаття…

І жаркий дріж проходить по воді.

 

Ріка мене бере, як чоловік.

Лежу на дні, на жовтому, під синім.

І бавлю сонце, як малого сина,

А в сина срібло котить між повік.

 

Я молода сьогодні, молода.

Крізь білу церу світиться вода.

 *

І б’ються бабки в мене, як в ліхтар.

Я говорю їм тихо: «Дайте спокій!»

Заграють трави, як сімсот гітар,

Й дихне ріка, обпалюючи щоки.

 

Лірична героїня репрезентує власний досвід, а також досвід інших жінок, жіночу мудрість від природи, досвід природи, з якою вона знаходить спільну мову. Це врівноважує підсвідомі потяги і свідомість, яка розуміє їх, тому лірична героїня, позбавлена неврозів, почувається господинею своєї долі на фоні погідної літньої днини. Констатація «Сьогодні літо» має метафізичний сенс. Складається враження, що лірична героїня переживає себе в аналогічному сенсі, адже не без втіхи самоусвідомлює: «Я молода сьогодні, молода». Йдеться про гордість бути повносилою жінкою, до якої, мов до магічного вогню, горнеться світ: «І б’ються бабки в мене, як в ліхтар». Вона поважно виконує ритуал («Я знімаю плаття»), що, попри смислову буденність, має таємниче значення, бо концентрує магічний вплив на навколишній світ: «і жаркий дрож проходить по воді». Він сповнений особливим передчуттям, тому що за мить, як твердить лірична героїня, позбавлена феміністичної закомплексованості, «Ріка мене бере, як чоловік». Метафора витонченої напруги дозволяє тілу плавно переходити у тілесний сюжет, що лишається напіввідкритим, загадковим, його простір заповнює історія радості пізнання жінки своєї суті, заповненої еротичними одкровеннями і щастям продовження роду («бавлю сонце, як малого сина, / а в сина срібло котиться між вік»). Очевидно, тому віршовий простір, опановує спокійна інтонація, в глибинах якої вирує життєлюбна пристрасть, яка охоплює не тільки барви («зелений дим», «лежу на дні, на жовтому, під синім», «крізь білу білу церу світиться вода»), а й слухові чуття (заграють трави, як сімсот гітар), термічними («дихне ріка, обпалюючи щоки»), увиразнюючи еротичні переживання.

 *

Проте І.Жиленко, підхоплена потужними феєричними, іноді карнавальними потоками, частіше виявляє свою експресивну натуру. Тоді її вірші здаються завихреними, як у еротично-психологічному вірші «Віхола. Любов».

То був потоп. Як дощ, як листя,

на мене руки Ваші впали,

круг мене руки Ваші стали,

мов їх було не дві, а двісті

Засипали… Накрили-дах!

Не обійти їх – та й чи хочу?

В мені розгонисте регоче

довговолоса гріхота.

А руки жарко піднялись,

немов вода – по стан, по груди

І груди (від страшного суду?),

як двійко птиць, злетіли ввись –

лови! І радісно, і страшно

заговорили, зацвіли,

крізь Ваші пальці пробрели

до берега грудей – я Ваша!

Я бранка Ваша, друже-враже

Любіть мене в цей літній день.

Вступаю радісно і страшно

на берег сонячних грудей.

Пательня пляжу! На тобі

горю і обпікаю крила.

І очманіло одуріло

шепчу «Любіть любіть, любіть!»

Оголена на Ваших горах

горітиму як смолоскип,

і в голосі дзвінкім учора,

сьогодні визріє захрип.

*

А я – така мала, аж смішно

Не доросла і до плеча.

Яка гірка і світла ніжність

у Ваших світиться очах.

Я виросту. Я поглину Вас,

засиплю Вас, як дощ, як листя.

Як руки радісно зітхнули

круг ваших пліч – не дві, а двісті.

Залопотіли – завірюха…

О, рук сліпуча течія!

О, золотистий посвист хуги

навколо Вас! Це я, це я!

І двісті вуст моїх і кіс,

і двісті слів, і двісті сліз.

Усе, від неба і до неба,

це – ти в мені

і я – круг тебе!

 

Здається, лірична героїня приголомшена як внутрішнім лібідозним спалахом, так і пристрасним спілкуванням з коханим, якого вона називає з повагою на Ви, сприймає еротичну стихію як неминучу даність, осяяну непереборною любов’ю, уподібненою до потопу. Світ настільки переповнений коханим у свідомості ліричної героїні, що вона мимоволі вдається до гіперболи, тому його руки з різних сторін падають на неї, «як дощ, як листя», щільно оточують так, «мов їх було не дві, а двісті». Попри емоційний шал, поетка досить точна у підборі слів, бо ті руки не просто піднялись, а «жадко», виявляючи сексуальну зацікавленість, яка стає спільною для обох. Цікаво простежити за поведінкою ліричної героїні, яка спочатку зізнається «Я бранка Ваша, друже-враже». Вона немовби погоджується з патріархальною традицією, коли жінка ставала об’єктом чоловічого приборкання, але звернення «друже-враже» спростовує таке припущення, тому що чоловік наділений іншим значенням, він для неї – «антисвіт», про який писав М.Вінграновський, так називаючи жінку з погляду чоловічиних уявлень. Звернення містить у собі відштовхування – притягування жіночого і чоловічого, щоразу інших світів, що потребують порозуміння. Тому ліричний сюжет перетворюється на діалог закоханих, але їхня мова переходить із словесного ряду на мову жестів, коли оголені груди, «як двійко птиць, злетіли ввись – / лови!». Вони беруть активну участь у драматургії еротичного прозріння, посилюючи інтригу тілесного сюжету, засвідчуючи вміння закоханих адекватно читати один одного як таємничі тексти: «І радісно, і страшно / заговорили, зацвіли, / крізь Ваші пальці побрели / до берега грудей – я Ваша».

 *

Лірична героїня у такому діалозі здатна не лише вимагати любові («І очманіло, одуріло / шепчу: «Любіть, любіть, любіть!»), а й сама творити її: «Я виросту. Я поглину Вас, / засиплю Вас, як дощ, як листя». Перефразування першої строфи, але в іншому, вже жіночому контексті, тому вже жіночі «руки радісно зітхнули / круг Ваших пліч – не дві, а двісті». Лірична героїня немовби заповнює собою весь світ, всуціль ожіночує його («І двісті вуст моїх, і кіс, / і двісті слів, і двісті сліз»), існує на найвищому, надривному регістрі, що досягається шляхом самозречення («Оголена на Ваших горах / горітиму, як смолоскип»), аби воскреснути новим життям, новим єством, в якому тіло і душа нерозривні.

*

Потужний злет, що вона переживає, виражений через гіперболу вже жіночої тілесно-душевної «завірюхи»: «О золотистий посвист хуги / навколо Вас! Це я! Це я!».. Інтрига діалогу – розуміння закоханих, які складають цілісну, нерозривну долю:

«Усе від неба і до неба, / це ти – в мені // і я круг тебе».

 

Саме так, мої пречудові!!! Ловіть цьом! До зустрічі в Україні!!!!!

 

Увага! На Ночах з «Другом Читача» не шукайте порно та непристойності – тут панують лише еротика, високе мистецтво і найчистіші фантазії!
Також н
а Ночах з «Другом Читача» суворо заборонено перебувати неповнолітнім особам!

.

Щиро Ваш
нічний вартовий «Друг Читача»