Герой, якого ми не знали

КІНОМАНІЯ ДЛЯ КНИГОЇДІВ

*3 жовтня 2013-го року в кінотеатри країни, глядачі більшості з яких бачили фільми українського виробництва у кращому випадку лише у власних мареннях, надійшло відразу три українські повнометражні стрічки: «Вічне повернення» Кіри Муратової, «Параджанов» Сержа Аведикяна та «Іван Сила» Віктора Андрієнка.

 

Жорстка конкуренція між дистриб’юторами, які з кожного свого проекту намагаються витягнути максимум, змушуючи кінотеатри демонструвати фільм на якнайбільшій кількості сеансів, брак цифрових залів у країні, сумнівна конкурентоспроможність українських стрічок з більш потужними світовими – все це змусило букерів вітчизняних кінотеатрів дружно схопитися за голови від такого подарунка. Як поділити зали між «гравітаціями» та «сталінградами» і вписати туди ще й українські фільми, які посипалися на голови букерів, немов із рогу достатку?

 

В результаті, виявилося, що старання не даремні. Кожен з трьох фільмів має потенціал. Кожен було більш-менш вдало розпхано по кінотеатрах, кожному з трьох було влаштовано гучну прем’єру, кожен з трьох знайшов свого вдячного глядача.
Але один з поміж них, все ж таки, вирізняється. І саме він робить і без того непересічну подію майже унікальною.

 

У той час, коли дитячі кінотеатри в Україні вже протягом кількох десятиліть переживають занепад, команда сміливих на чолі з продюсером Володимиром Філіпповим береться за зйомки повнометражного художнього дитячого фільму.
І головне. У той час коли наші діти, цілком заслужено, захоплюються героями «Тачок», Гаррі Поттером, Людиною-Павуком і тому подібними «суперменами», наші кінематографісти створюють свого героя. Не заношеного до дір «шароварного» і не запозиченого ні у близьких, ні у дальніх сусідів. Не казкового «котигорошка», не персонажа зі шкільних підручників, ні звіра лісового, ні чудовиська морського. А героя реального, яким можна пишатися, на якого можна рівнятися, і про якого досі ми, будемо чесні, геть нічого не знали. А між тим, Арнольд Шварценеггер вчився на його підручнику.

 

У житті цього героя звали Іван Фірцак. Оскільки доля змусила його виступати у цирку, мав він і сценічне ім’я – Кротон. У 1928 році його було визнано найсильнішою людиною світу. Королева Британії тиснула йому руку. Натомість, НКВДисти відібрали всі медалі й нагороди. Один з синів Івана Фірцака був ОУНівцем, що, очевидно, й стало причиною того, що ім’я атлета надовго викреслили з народної пам’яті. «Я зрозумів, що моя місія як продюсера – повертати Україні її героїв», – каже Володимир Філіппов.

 

*Свого часу творці фільму принесли з конкурсу «Коронація слова» цілу купу книжок, на основі яких можна було б зняти повноцінну кінематографічну історію. І виявили серед них те, що шукали: «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу» Олександра Гавроша. На основі цієї повісті Віктор Андрієнко, який виступив режисером фільму і виконавцем однієї з ролей, у співавторстві з Ігорем Письменним написали сценарій, у якому не виявлено сліпого наслідування першоджерела. Дещо з історії було випущено, дещо поліпшено, дещо додано від себе.

 

Процес роботи над фільмом тривав півтора роки. «Іван Сила» став першим повнометражним фільмом Віктора Андрієнка. Стрічку було створено цілковито за державний кошт. Залучено цілу когорту знаних вітчизняних акторів: Ольга Сумська, Богдан Бенюк, В’ячеслав Гіндін, Борис Барський, Євген Паперний. Локації – теж рідні. Самі лише Чернівці блискуче виконали роль трьох європейських міст: Праги, Парижа і Лондона.

*

У титрах, серед усіх визнаних кіно- і театральних імен, на першому місці значиться ім’я виконавця головної ролі – Дмитра Халаджи. Не маючи акторського досвіду, але будучи автором понад двох десятків рекордів, занесених до Книги рекордів України, Росії та Гіннеса, Дмитро якнайкраще відповідає своєму прототипові. Навіть деякі моменти біографії в обох сходяться – Дмитро Халаджи, як і Іван Фірцак свого часу, бере участь у циркових постановках.
Всі трюки у фільмі Халаджи виконує власноруч. Скручує цвяхи в сердечка, кулаками забиває цвяхи у дошки, розгинає підкови, лягає під колеса автомобіля, піднімає штанги і залізничні рельси.

*

І не поспішайте покинути залу під час фінальних титрів. По-перше, це неповага до авторів, по-друге – після титрів ви переглянете нарізку трюків у виконанні Халаджи.

 

Задля участі у даному проекті Дмитро відмовився від запропонованої роботи у США, американського громадянства і від зйомок у Росії біографічного фільму про ще одного українського атлета Івана Піддубного.
Російські кінематографісти мали намір залучити до свого проекту і Василя Вірастюка, але й той не поступився зйомками в «Івані Силі». Мимохідь відмовившись і від свого давно створеного і цілком заслуженого позитивного іміджу. У фільмі Віктора Андрієнка герой Вірастюка – Велет – далеко не найдобріший персонаж.

 *

Музику до фільму створив композитор Ігор Стецюк. Її записували 150 музикантів з 4-х симфонічних оркестрів. Бездоганно вибудуваний оператором Олександром Кришталовичем кінокадр, вінтажний стиль картинки на екрані, анімовані «перебивки» Андрія Сахалтуєва («Сахалтуєв продакшн») – всі ці дорослі технічні нюанси якнайкраще доповнюють невимушену атмосферу дитячого кіно. Яке, у даному випадку вийшло позбавлене шаблонів, «заїжджених» тем, і, несучи в собі явний педагогічний посил, не вдається до зайвого моралізаторства і настанов. Навчає, не повчаючи.

 *

Звісно, фільм не без недоліків. Але на них не хочеться зупинятися. Їх не хочеться навіть помічати. Коли маленькі глядачі у залі бурхливо реагують на події, що розгортаються на екрані, коли вони захоплено зіскакують зі своїх місць під час кожної перемоги Івана Сили, коли аплодують у тих моментах, де правда перемагає – кому потрібна ложка дьогтю від професійного кінокритика? «Правда завжди переможе» – лейтмотив фільму Віктора Андрієнка. І хай буде так. Хай повертаються герої, хай діти аплодують справедливим перемогам. І хай буде українське кіно!

Надія Купріненко