Ніч Еротичної Поезії – найгарячіша на Форумі видавців. ФОТО

*Доброї ночі, любі нічники і нічниці, коханки і коханці, розкошуни і розкішниці!!!

Нічний ефір запрацював!

Знову з Вами я – кандидат еротичних наук, міс Катарсис – Леся Мудрак! Хто не пам`ятає значення слова «катарсис» – погугліть,  і зрозумійте, що світло – Тут, навколо Вас, у Вашому нічному розпорядженні та спорядженні… І буде воно зазирати на портал «Друг Читача» раз на два тижні…) Розумію, що для темпераментних читачів цього замало, але, враховуючи мою харизму, – мушу…себе… на всі боки… тому… і …вимальовується графік відриву від виробництва…

Хотіла таку гарну прелюдію розгорнути, а вийшло-як вийшло)))

Думаймо і медитуймо еротикою! В усі часи і народи – були еротичні пригоди за різної погоди, без  погорди і хорди))))

А у нас було найеротичніше місто України – Львів! Де – еротизували, ексцентризували і сексувались – кращі з кращих еродіячів. Про те, як це було – матеріал – нашої прихильниці і шанувальниці, журналістки Анни-Лілії Кокори – спеціально для «Ночі з ДРУГОМ ЧИТАЧА»:

____________________________________________

Що на Форумі видавців може бути найспокусливішим та найвідвертішим, що змушує, нервово роззираючись  навколо, втирати гарячий піт з чола та червоніти? Що заставляє серце битися все швидше і швидше та  соромливо опускати очі додолу? Яка ніч у році є найгарячішою?

Цьогоріч,  вже втретє,  найкращі поети та поетки приїхали до Львова на «Ніч Еротичної Поезії», що проходила у рамках ювілейного 20-го Форуму видавців у п’ятницю 13-го вересня в театрі імені Леся Курбаса.

Отак сидиш собі, слухаєш, аж мурашки бігають по тілу і  волосся стає дибки. Роззираєшся – ніде яблуку впасти: і дорослі, і зовсім юні, парами, поодинці, а то й величенькими компаніями, геть усі прийшли по запас еротики на цілий рік:

«…Ніч

мандариновий сад

теплі

округлі

форми

мила

ти

шоколад

я люблю

екстрачорний… », – читає Дмитро Лазуткін, а на язиці уже відчувається присмак того гіркого темного шоколаду з цитрусовою кислинкою. Автор причарував усіх жінок та дівчат, і мабуть у кожного виникало питання, невже чоловік може ТАК писати про кохання???

 *

А інколи, замість того, аби «охати» і «ахати» від любовної лірики заходишся сміхом, плачеш від того сміху – саме так глядачі реагують на пряму, гостру та дещо іронічну поезію улюбленця львівської аудиторії Юрія Винничука.

*

Юрко також розказав  про те,  як його звинувачували у некрофільстві і розбещенні юної Марти Брижак, протеже письменника. Молода поетка в свою чергу поділилася зі слухачами про допити, на які вона їздила разом із мамою, і прочитала кілька віршів: «Я вже пишу не так як раніше, я ж вступила до університету», – казала  Марта.

 *

Лише ексклюзивно для НЕПу Андрій Курков прочитав свій вірш про любов, який написав ще в юності, але так і ніде не опублікував.Читав дуже стримано, можливо трохи сором’язливо, але саме крізь призму того вірша глядачі побачили сильного чоловіка, що на мить перетворився на тонкого лірика. Залом прокотився шквал оплесків, після цього Курков поправив волосся і знову повернувся в своє буденне амплуа.

 

Ну і звичайно Міс-Катарсис Леся Мудрак подарувала слухачам чудову інсталяцію «Кохай мене в сінях», а потім  роздавала розкидане сіно усім присутнім: «Допоможіть прибирати, любі».  Своїм речитативно-мелодичним декламуванням, експресією та жовтогарячою збудливою сукнею кандидатка еротичних наук змушувала слухачів сильно втискатися у крісла і мріяти-мріяти-мріяти… ви здогадались про що=)

*

Про те, може, про що і не мріяв Дмитро Лазуткін, якому цьогоріч Леся присвятила вірша «Африка – не – фригідна…», або фотограф Алекс Заклецький, з яким авторка стьобалась у вірші про «Чорного півня…» …Цікаво було спостерігати, як танго-школа «Люди вулиць» на фоні авторського читання, динамічно та насичено намагалися «вхопити» ритмічні випади з поезій і передати це в танго-варіації.

 

Келя Ликеренко, цього року не лише зваблювала чоловічу половину авдиторії  своїми віршами та спокусливим виглядом,  а й блискуче справилася з нелегкою роллю ведучої.  Не пошкодувавши своєї направду чарівної сукні,  Келя сіла, на розкидане в залі Лесею Мудрак сіно, і прочитала свого улюбленого вірша про кожуха:  збуджуючого до жару на початку, і з таким неочікуваним до сміху завершенням.

 *

Не можна не згадати ніжну Оксамитку Блажевську, яка подарувала усім присутнім незабутній ефір на радіо «Еротика». Її маленька червона квіточка на паску приковувала до себе усю увагу, і, здавалося, ніби письменниця виконує певний ритуал, повертаючи глядачів у минуле, коли ще Сонце було Богом.

 *

Анатолій Хромов, красень-одесит, талановитий поет розбивав своїми надзвичайно чуттєвими віршами жіночі серця. Присвятивши свою останню поезію усім зеленооким красуням, з якимось лондонським шармом сів у таксі і вирушив на залізничний вокзал, а тоді додому, залишивши львів’янкам ще одну мороку, що ж робити з новоспеченим нерозділеним коханням?

 *

Епатажна Олена  Заславська протягом вечора читала свої вірші, присвячені маркізу де Саду та маркізі де Помпадур. Її поезії дещо відрізнялися від поезій інших учасників НЕПу, адже це були цілі поеми, присвячені двом чи не найвидатнішим постатям в історії з царини любові. Однак відмінність Олени дуже органічно вписувалась у загальну атмосферу, адже вечір був присвячений коханню, і навіть не дуже звичайному.

 *

Анну Малігон та її вірш про екскурсію студентів філологічного факультету знають та щиро люблять у Львові, ще з минулих років. Як завжди скромна, з чудовим почуттям гумору, Анна змусила чоловіків бігти наввипередки до неї, аби допомогти їй потримати аркуші з віршами.

 

Усе поетичне дійство розбавляли музичними вставками баяніст-віртуоз Богдан Кутєпов та Андрій Бочко з гурту «Illusions», які давали змогу перепочити поетам, а читачам відновити свої сили після еротичного штурму.

«Знаєте, я не готувався, але мене попросили заспівати щось про кохання», – сказав Кутєпов, і почав грати на своєму інструменті  пісню, яку люблять абсолютно у всіх куточках України, «Вона» гурту Плач Єремії. Здавалося, задихнутися можна від емоцій, здавалося, що повітря забракне, однак усі присутні співали разом з музикантом.

НЕП – це найочікуваніша подія на Форумі видавців для львів’ян, яка ніколи не набридне. НЕП приходить раз на рік, розпалює, заводить, дарує незабутні враження і відчуття ейфорії. НЕП змушує відчувати себе коханим і бажаним навіть самотніх, з розбитим серцем людей, нагадує, що не все втрачено, і ще є час, аби встигнути кожному написати свого еротичного вірша.

НЕП – Львів з нетерпінням чекає твого повернення наступного року!!!

 

****************************************************************

 

Звісно, так думають і сприймають нас під час еровербального вивільнення…

А як ці тексти сприймаються на папері чи на моніторі?????

Маєте нагоду почитати!!!!!! Ексклюзив від відомих авторів!!!!!!!!

Не пропустіть! Я аналізувала поезію кожного з них у випусках минулого сезону, тому залишаю Вас, дорогі читачі, наодинці з текстами:

 

ЮРІЙ ВИННИЧУК:

Кохана! Ноги розкаряч,

Бо це гряде до тебе грач.

І ось вже мій стрункий пірнач

Зарився в твій палкий кудлач.

Я – вічний піхвороздирач,

Кліторів хитрий заклинач,

Невтомний сраконатирач

І сперми щедрої сіяч.

Мій прутень, мов баский циркач,

Роздовбує пухкий калач,

Та ти, голубонько, не плач,

Що піхва стала мов кумач.

Здається, піднеси лиш квач

І спалахне ураз! Лихач

Мій прутень, батяр і дряпач,

Цілинних нив прудкий орач,

Нетлінних скарбів пошукач,

Невтомний соковитискач,

Прудкий об’їздник хтивих кляч,

Захоплений пизди читач,

Нюхач, товкач і припікач,

Бо хоч Коротич, але – Драч!

 

 

ТАНЯ-МАРІЯ ЛИТВИНЮК            

***

хочеш ми будемо тільки очима тільки плечима тілом

я тебе перечитую пальцями навіть крізь стіни

світло хочеш ми будемо чистими чесними чи

вічними щирими хочеш я буду шукати причини причин

слухати вчитися хочеш ми просто розчинимось в димі

тумані росі у розмовах усіх перехожих у датах у числах

хочеш ми просто причинимо двері відчинені

чи будемо чимось солодким гірким або кислим

хочеш ми будемо киснем терпким киснем

холодним і

скислим

хочеш ми будемо зорі лічити у морі бачити привидів

хочеш ми будемо кистями рук доторкатися схилів і згинів

на тілі обрисів

хочеш ми будемо тихо молитись у храмі гратися в

піжмурки

вірити так ніби діти радіти дощу сонцю і вітру

хочеш ми будемо світлими вільними від

слів непривітних

хочеш ми будемо сильними навіть коли вже несила дихати

будемо вперто хрести нести губи стиснемо

хочеш ми встигнемо все що потрібно все що потрібно встигнути

хочеш ми будемо грати на скрипці а чи купимо крила

зшиємо небо власні думки почистимо

хочеш ми будемо ніби маленькі принцеси і принци

босими

хочеш ми будемо просто любити просто любові

попросимо…

 

ОКСАМИТКА БЛАЖЕВСЬКА

(с)експерт

я не знала, що ти неслухняний,

і не думала, що аж такий впертий,

але ти маєш стати цього вечора вмілим експертом.

розказати, де був нещодавно,

і з ким спав минулої ночі,

ну і де ти наступного тижня

пропиватимеш зароблені гроші.

запишу я усі твої звуки,

твої ахи, і охи, й зітхання,

все розкажеш! в інакшому разі

станеш ти експертом з …кохання!

***

опівнічний тутанхамон

на мені рушники,

сотні рушників розмотуй мене,

звільняй від кокона,

в якому задихаюсь,

в якому не бачу світу і тебе в ньому

шматуй швидше, сильніше,

я вже не можу дихати

я твій опівнічний тутанхамон,

що вийшов з ванни перед сном

голос

ти чуєшшшшш мій голоссссс?

він вібррррррує у твоєму серці скронях

і на кінчиках пальців

відгукнись на мій заклик

голосно скинь мереживо ночі з моїх плечей

і ти відчуєш мене голою у голосі,

у який вслухаєшся щомиті

 

АНАТОЛІЙ ХРОМОВ

Піала

Ти вся гориш

і сірий попіл

В твоїх очах неначе жар

Неголена щока на голій попі

Я б цілу вічність так лежав

А ти сміялась і сіяла

Хоча тебе не лоскотав

Я дикий мед в твоїй піалі

Хлебтав із пристрастю кота

Я пив тебе як у пустелі

П’ють дощ, що падає згори

Я підіймав тебе до стелі

Помовч! А хочеш – говори!

Ти розкажи як сірий попіл

В твоїх очах стає мов жар

Неголена щока на голій попі

Я б цілу вічність так лежав

 

Жінку

Вісім годин щастя

Ти вже моя тричі

Ми однієї масті

І це нам так личить

Наші земні втіхи

І неземні мрії

Всесвіт стає тихим

Бо ти мене грієш

Бо ти мене бавиш

Спати тепер ліньки

Нащо мені баби? –

Як скуштував Жінку

 

ДМИТРО ЛАЗУТКІН

***

вночі пливуть дерева нетутешні

чарівні як на згині липня тижні

і розмовляють вишні та черешні

ледь чутно про події дивовижні

і дівчинка чиє волосся чорне

а дихання нестримне і гаряче

ногами стисне дикістю огорне

неначе місяць вибухнув

неначе усі птахи зірвалися раптово

і крилами відштовхують повітря

щоб яблуком на землю впало слово

щоб ноти затремтіли на пюпітрі

вночі пливуть трамваї і машини метелики –

і все перед очима

вночі пелюстки моляться на шию

цілунками котрими тебе вкрию

нехай шумлять свої і протилежні

нехай бентежать стишені та ніжні

і щось говорять вишні вишні вишні

і щось відповідають їм черешні

 

КОЛЯДКИ І ВАЛЬСИ

Як хочеш – забудь, як не можеш –

візьми собі трохи сонця з цієї зими –

як спогад польоту,

як біле на чорному тлі або як дарований символ,

навіяний знак.

Як пальці крізь воду.

Минає епоха, минає біда, в театрі тіней

– по-під тином хода…

Ми всі час від часу блукальці.

І німбами нашими встелено дах,

і ворог полює на небо в очах, а чує колядки і вальси.

Ми можем по-різному, маємо хист.

Нам ранок дарує святй машиніст,

але провідник буде проти

– бо доля не цукор, а щастя не чай.

І як його радісно не зустрічай –

завжди відчувається спротив.

Але ти засвоїв потрібні слова,

щорічні провини, щоденні дива.

Ти сам собі майстер і лікар.

І сходяться друзі, і котиться віз,

і там де зростав молодий верболіз –

проноситься вирок як вихор.

Бо десь в атмосфері пробито дірки.

І серце пропалюють тихі зірки,

і в’ється туманом нірвана.

І річка блищить аж до самого дна,

і жде, і не спить – та що біля вікна –

далека як берег – кохана.

 

 

ЛЕСЯ МУДРАК

Ода (чи О-ДА!?) серцю 
(диптих)

І
Троль тіла.
Ти ж
хо- ті-ла?!
троїстих траєкторій)))

Голова — тріщина…
ТРИ?
Ще?
На!

Звивин кураж…
Стоногий абордаж…
Зади-ха!-ю-сь…аж…
Барди — в ребрі.
Ребро — на музиці.
Ретро — в подушці
очі вибалушило — і — не
заснуть!
Підпираю сон сірника-ми
а..ми
підлогу Ви-стелили собою
кутом дев’яносто градусів…

Град? УСІ?!!!

Зустрічі ПАБ — в пах…

ІІ
Байдужість і відчай —
кардіоцентричні…

Язичкова аорта намуляла
сонну точку сердечної дулі.

Що у серця — і скепсис, і коклюш…
доле, запхни ся…коком…

У столичний вгорнися кокон,
щоб з кокаїном — в акваріум —
в якому вже мертва риба!

Відбитки води — бестіарій.

А риб’яче серце — дримба…

…Я виверну лоно ідишу –
Вмонтую в нього два кола…
…Ніч бісектрисою ділить
кути…

Де — сама….

І —

ГОЛА…

гола,
гола,
GO!!!!!
GOLLL!!!!!!

***

На зупинці
чужий чоловік
пурнув у аквааааріум
моїх кіс,
що з-під рук
вислизали рибами…
Робін Гуд
не ронделився румбою,
а Рабле- дощовими рифами..
Ще жирафа
на хвіст
не нанизує  плями…
Твоїм бубоном бемзнула
Барбовалу пляшка…
А бананів кіло
я давно забанила)))
Хочеш-йди-
вертай-не-вертай…бандерою???…

Ієрогліфами

волосинок

марилось…
Боді-артом,

крізь твою шкіру,-
дерлась…
Держаком, друшляком,
Хоч ,чим-небудь,

вішайся-
поки тут-
на поверхні-
а не- в артерії…
Арт,

чи- акт, чи- антракт-
в атмосфері…
Сірники кінчають на свічці..феєрію…
Фен та фан-

де фанфари- фарбовані-

ми лежали в акваріумколі…
А ті коси
на коло
с- па- дали…спа-

дааааали….с- ПА!-дали…
А….-
дааааааааааааааааалі???..

 

 

КЕЛЯ ЛИКЕРЕНКО

БУДДА

Збуди, Мій Будда, в мені все спляче.
Навіки-вічне. Й ледаче наче.
Що пробудилось і вже заснуло.
Що ще не встало. Кудись звернуло.…
Допоки, Будда, я сплю з тобою.
Шепчи на вушко. Штовхай ногою.
Погладь… чи бацни башку об стіну.
Щоб я відчула, що не подіну
Усе найкраще. Все сокровенне.
Що є, мій Будда, від Бога в мене…

А що не треба, у снах забуду.
Лишилось з неба… збудити Будду

 

ДОЩ НЕ ПЛАЧЕ

Сльози котяться. Срібні покоти
Розпливаються в сміх і гріх.
Дощ не плаче. Він мріє. Доки ти
Заховаєшся від усіх.…
Може, знову якісь образи є,
На Планеті, де я живу.
Дощ не плаче. Він так роз-ка-зу-є.
Миє куряву об траву.
Десь калюжі стоять коритами.
Десь струмками на сто дзеркал.
Наша чаша ще недопита.
Ми закриті, щоб назагал…
Дощ розказує. Не замовчує.
Хто купає мене в думках?
Де ти всі ці холодні ночі є,
Що тобою матрас пропах?
Підсихає. Блищить. І мається.
На болоті – сліди від лап.
Дощ не плаче. Він спо-ві-да-ється
П’яногрішним своїм как-кап.

 

ГАВАНЬ

Твоя гавань – це ще… і ще…
І, напевно, було б… більше,
Якби я не писала вірші
Під тобою, як під дощем.…
Упираючи стегна в ліжко,
Підставляючи груди – Богу,
Твоя правда – це ще… і трішки.
Геть усе! або: Геть нічого!
Відпустивши громи, цунамі,
Руйнівна у творіння сила.
Віддаюсь… Із привітом мамі,
Що такою мене народила.

 

МАРТА БРИЖАК

Знаю, однієї ночі
ти таки зателефонуєш мені.
Почавши, як звикло, зі слова «привіт»,
і голос навпроти тремтітиме твій,
перевертаючи в собі цілісінький світ.
Від безодні і аж до сьогодні,…
від мокрих долонь на
холодному склі
душової.
Від поглядів, звуків, доторків
де лише двоє.
Нас тільки двоє.
Залишилось це все
втаємничити
і заховати під сімома замками.
Ніжність нам і так не личитиме.
Ти про це знаєш?..
Слухай, небо мені вчора наснилося
із зіркаааами…
Їх було аж занадто багато.
Просто так не перелічити.
А мені тебе завжди мало
А тобі мені не подзвонити.

 

АННА МАЛІГОН

СЛІДИ

Сніг не здужає тримати твої сліди,
і вони розсипаються,
кожен крок розпадається на мільярди прозорих крупин,
і якби я могла назбирати твоїх слідів,
приворожила би тебе міцно і незворотно…

Ти смієшся,
знаходиш ниточку на моєму светрі,
тягнеш її, – і я по-дурному щаслива:
тягни,
тягни сміливіше, не відпускай!
Розплітай мене, я й так не була живою…
Тільки потім сплети по-новому,
на свій смак і розсуд.

Я не знаю, чи існує така мелодія,
що може цілком передати мої хвилювання
від твого дзвінка…
Я б купила ту музику за будь-яку ціну,
оселила б її в телефоні, –
хай живе і зростає.

Жінки, як золото, дзвінко йдуть тобі в руки,
але більшість – крізь пальці…
І тільки одна
має щастя щоранку випускати тебе
по краплині.

 

Аритмія про Анну
У маленької Анни прозорі повіки,
вона удає, що спить, — а виходить не дуже,
вона виплутується з обіймів сонного чоловіка
і знов розглядає пару червоних смужок.

Зрадник тепер по віднях, а тут балачку
не обірвати, тільки поговорити
ні з ким. Анна, маленька, плаче —
ані шарфа сплести, ні петлю створити.

Вона виходить на ґанок, одненька на всю планету,
хай би обмазали. Хай би уже постригли…
І вчиняє дикий стриптиз — їй усе фіолетово.
І місяць, убитий, падає, в її камуфляжні стрінги.

 

______________________________________________________

 

Цілую-люблю!!! Надихайтесь і віддайтесь… тому… хто – з «Другом Читача»)))

Мега-треш з НЕПу-

насолоджуйтесь:

.

Фото: Алекс Заклецький

Придбати книгу «Ніч Еротичної Поезії» та «Ніч Еротичної Поезії non-stop»

в інтернет-книгарні ВсіКниги.