Літературний кримінал

ro2Авторка “Гаррі Поттера” Джоан Роулінг опублікувала свій перший кримінальний роман “Зозуля кличе” під чоловічим псевдонімом “Роберт Гелбрейт”. Навіщо їй та іншим успішним авторам публікуватися під чужими іменами?

Остання літературна витівка “мами Гаррі Поттера” Джоан Роулінг сколихнула світ літератури. Найуспішніша в комерційному плані письменниця сучасності видала кримінальний роман “Зозуля кличе” (“The Cuckoo’s Calling”) під псевдонімом нікому невідомого Роберта Ґелбрейта.

Реакції на це викриття були різні. Одні критики хвалять Роулінг, яка, сховавшись за псевдонімом, уникнула зайвого читацького ажіотажу, що неминуче супроводжує авторку бестселерів. Інші скептично запитують, чому така досвідчена письменниця обрала для свого псевдоніму чоловіче ім’я.

Ерих Кестнер у часи націонал-соціалізму рятувався від заборони писати під псевдонімами

Сховатися за псевдонімом

Ерих Кестнер у часи націонал-соціалізму рятувався від заборони писати під псевдонімами

Ерих Кестнер у часи націонал-соціалізму рятувався від заборони писати під псевдонімами

Використання псевдонімів – давно відоме явище в літературі. Часто письменники у такий спосіб уникали перслідувань, як, приміром, Ерих Кестнер, якому в часи націонал-соціалізму було заборонено писати. Тож, він ховався за псевдонімами Бертольд Бюрґер, Мельхіор Курц, Роберт Нойнер і був вельми успішним. Сучасний приклад – алжирець Мохаммед Мулессегуль, відомий читачам під іменем своєї дружини – Ясміни Хадри.

У минулому вигаданими літературними іменами користувалися насамперед жінки. До ХХ століття у багатьох європейських країнах існували закони, за якими суспільно-економічна діяльність жінок була можлива тільки з дозволу їхніх чоловіків. “Жорж Санд” (Амандина Аврора Люсиль Дюпен) та “Джордж Еліот” (Мері Енн Еванс) захищали свою письменницьку свободу під чоловічими псевдонімами. А сестри Енн, Шарлотта та Емілі Бронте для деяких творів використовували чоловічі імена Ектон, Каррен та Елліс Белл.

Літературний кримінал

nimЦе передісторія. Але й навіть нині письменникам чоловічої та жіночої статі відводять різні ролі, закріплюючи за ними ті чи інші літературні сфери. Від жінок, приміром, чекають насамперед творів жанру “фікшн” і любовних романів. А чоловікам традиційно приписуються “жорсткіші” жанри, як-то трилери.

Німці полюбляють детективи незалежно від того, хто автор – чоловік чи жінка

Тож, письменницям, які працюють у “нежіночих” жанрах, часто не залишається нічого іншого, як писати під чоловічими псевдонімами. Один із прикладів – відома авторка кримінальних романів PD James, яку вважають наступницею Агати Кристі. А Джоан К. Роулінг хоч і успішна на світовому книжковому ринку під своїм ім’ям, та у Великобританії й США на обкладинках її книжок досі друкують ініціали “J. K.”.

У Німеччині кримінальну літературну сцену жінки й чоловіки ділять приблизно порівну. Едґар Францманн, речник письменницького об’єднання “Syndikat”, до якого належать близько 800 авторок й авторів, зауважує, що у членах цієї організації числиться майже однакова кількість жінок і чоловіків. Чоловічі псевдоніми німецьких письменниць йому не відомі.

Як човен назвете…

Німецькі видавництва й читачі прийняли жінок-криміналісток як явище ще в 1960-х роках. Без скандалів, щоправда, не обійшлося. Наприклад, засновники премії імені Едгара Уоллеса, дізнавшись, що анонімним автором роману-переможця “Смерть у Сент-Паулі” виявилася жінка, не хотіли виплачувати їй винагороду. Авторка цього роману Ірене Родріан стала однією із ключових фігур німецької літературної кримінальної сцени.

Нині німецькі читачі рідко звертають увагу на те, хто написав детектив – чоловік чи жінка. Однак псевдоніми все одно доволі поширене явище. Наприклад, успішна авторка детективів Кора Штефан публікується як “Анн Шапле”, бо вважає своє справжнє ім’я недостатньо звучним. “Псевдонім був для мене важливим, бо я мріяла про успіх своїх книжок і боялася, що під справжнім ім’ям мене не сприймуть серйозно як авторку кримінальних романів”, – розповідає вона.

DW