Ніч із «Другом Читача»: слем-еротика по-чоловічому


Доброї ночі, читачі та шанувальники еротичного слова!!! Укотре з Вами в нічному ефірі я – кандидат еротичних наук, міс Катарсис – Леся Мудрак)

.

Еротика – справа складна. Навіть дууууже поважна. До неї треба мати особливий підхід. А як, і з ким підходити… вирішує сам письменник.

.

Цього разу мене надзвичайно захопила еротична хвиля чоловіків: слемерів і перформансомістів – поетів, що позиціонують себе «двотисячниками» (єдиний тільки Сергій Пантюк, яко вічний еротоман і упорядник «Ночі еротичної поезії» – виключення).

.

Мені цікаво було відстежити тексти в усному та письмовому авторському виконанні, бо в графічному оформлені вони набувать зовсім іншого змісту і значення. Моментами – глибшого і щільнішого, моментами – простішого і логізованішого… Знати особисто і чути безпосередньо цих поетів на виступах – неабияка розкіш, особливо для жінок, що так і чекають миті, коли можна увічнити себе або автографом, або цілунком Поета.

.

Специфіка жіночої і чоловічої еротичної поезії у їх взаємодії, взаємодоповненні, взаємопроникненні, гармонізації, хоча, безумовно, вони – РІЗНІ. Коли жіноча еротична поезія базується на чуттях внутрішніх, на інтризі, інтуїції, чуттєвості; то поезія чоловіча – це – відчуття володіння, це внутрішня концепція сарказму, гумору, гротеску, спокою і спостереження.

.

Автори, що представлені на сьогоднішній ночі – цікаві, потужні, непередбачувані.

Тому, пропоную читати!!!!!!!! Я принагідно коментуватиму твори кожного автора…

 

Олег Романенко – дуже здивувався, що я згадала його давню поетичну майстерність, оскільки віршів він зараз майже не пише… Але то були пам’ятні тексти. Особливо, в еротичному жанрі… Особисто я досі цитую один з них «Осінь внадилась до лісу..»)))

Тести Романенка перебувають на межі іронічно-ніжного сприйняття любощів і кохання в цілому. Його тести це – мікроновелки з бомбезними поворотами думки, з майже шаховими ходами. Тому еротика тут світла і легка:

.

Дниною пресвітлою,

темінню нічною

моя мрія врешті

ляже піді мною.

Прошепоче з ніжністю

про любов на вухо,

вся така чудова,

спіймана, як муха,

що літала вільною –

спати на давала,

мучила, шкодлива,

нічками немало.

Я до рук візьму її,

і вона затято

задзижчить від втіхи

крильми янголяти.

 

***

… і тоді здається,

що коли проведеш язиком по її губах,

пізнаєш бодай якусь часточку її суті,

здається,

що коли проникнеш

під прозору плівку її красивих губ,

тоді дістанешся до найсмачнішого,

але плівка виявляється занадто міцною,

і тут не зарадиш навіть зубами,

адже щойно ти їх застосуєш,

отримаєш смак зовсім не той,

на який сподівався.

***

Осінь внадилась до лісу.

Шия вкуталась кашне.

У очах моїх завіса.

Бабу хочеться страшне.

Все опеньками зросило,

де конвалія росла.

А чи стане в мене сили

аж до першого числа?

Холод вирвався з-під варти.

Між сосон росте лишай.

Я ж казав тобі, не варто.

Я ж казав, не полишай.

 

Олег Коцарев – «класик» сучлітпроцесу, ядучий жартівник і критик. Його тести можна вирізнити із заплющеними очима. Бо саме в них вчувається (навіть коли мова йде про еротику) якась ландшафтність і географічність. Моделювання і перенесення любові і еротики в вищі і значиміші площини, коли тіло стає, як логічний провідником в онтологічні виміри:

 

ШВЕЙЦАРІЯ
старшокурсниця може подумати
що я розглядаю її розлоге декольте з думками поганими
але це не так
я розглядаю його з хвилюванням іноземного туриста
ось у передгір’ях грудей
родимка просить уваги повільного цнотливого цілунку
а он трохи вище
через хвилювання
з’явилася пляма червона у формі Швейцарії
і срібний ланцюжок
швидкісною залізницею розрізає її півколом
старшокурсниця підводиться й стрімко йде назустріч
у декольте починається землетрус
я дуже хвилююсь
за долю Швейцарії 

 

ВНУТРІШНЯ ЛОГІКА
Дівчата з Росії
Повільно сміються серед однакових приспівів
Акустичного рок-фестивалю.
Світанок.
Над землею літає рожевий шалик,
А посірілі за два дні
Гарячі й стомлені гості рок-фестивалю
Вертаються додому свистливими електричками.
Дівчина з Росії
Лягає тобі на коліна, бо інакше на цих сидіннях не заснеш,
Та яка ж підступна штука – мова!
Це тільки називається – „лягає на коліна” –
Насправді лягають зовсім не на коліна,
І ти глядиш у вікно, читаєш шифри на стовпах, шукаєш вовків у посадках,
А в тебе зовсім не на колінах – голова дівчини,
Котра перед тим, як заснути,
Назвалася майбутнім архітектором –
І ось з’являється неминуча ерекція,
А вона ледь мигнула і далі спить,
Важко визначитися, солодко це чи соромно.
Тоді ти розумієш: от що таке внутрішня логіка!
Внутрішня логіка – це коли ти
Вписаний у ланцюг подій, фарб, будинків, дерев,
Внутрішня логіка – це коли ти
Дивишся вслід електричці щойній,
А там у вікні – ще один ти,
Й через твою ерекцію голова сонної дівчини з Росії
Час від часу ледве помітно піднімається,
Ніби безсило намагається
Щось заперечити.

 

Артем Полежака – улюбленець всіх часів і народів. Його лірика напрочуд саркастична і жартівлива. Він вміє і любить жартувати, і це накладає відбиток на його тексти, навіть тоді, коли він хоче говорити серйозно…

Текстів еротичних в нього – небагато. Але вони мають свій пікантний еротичний присмак, приперчені нецензурною лексикою і блискучим фіналом))):

 

ENJOY!!!

Я ніколи таку не їбав,
Ані в снах, ні в дібровах зелених,
Ні в життєвих моментах окремих
Я ніколи таку не їбав.
Не їбав я такої, як ти,
Щоб отут і отут – все, як треба,
Ані в ліжку, ані просто неба
Не їбав я такої, як ти.
Я таку не їбав взагалі,
Хоч, здавалося б,
Що тут такого?!
Ну, “таку” –
Це ж не те, щоб “нікого”…
Я таку не їбав взагалі.
Королева тілесних забав!
Твої очі!..
Ці стегна!..
Ці груди!..
Я ніколи таку не їбав.
Не їбав, і їбати не буду!! 

 

 

Вік Коврей – Вічновідомий (!) натхненник і організатор еротартфесту «Березневі коти». Думаю, що він єдиний серед сучасних еропоетів, який працює в жанрі блазону. Тобто, блазони – це ті тести, де оспівуються окремі частини тіла. Жанр виник у добу пізнього Середньовіччя. Вірші Віка Коврея перебувають на межі верлібру і римованого тексту. Тому і еротика в них – специфічна. Зумовлена дією окремих тілесних частин на мозкові центри: 

 

?язик?

(афонетичне)

ОТФФ

 

! О ля

? чи може До

… це було до

, тепер і не важливо зовсім

то втрачено в повноголоссі

?тиші?

 

До ля

? чи може разом

… ти бачиш разом

, тоді не збулися надії

то дарувало нові мрії

?вищі?

 

Во ля

? чи може все

… чуєш не все

, далі фонітиме ідеал

то прототипу в ареал

!вірші!

 

? Не ля

? чи може ля

… Євшан-зіл-ля

! Оля аж до самого Забуття

то і не нота й не слова

!!! НАЙМИЛІША !!! 

 

спина

ФФОТ

вона стомилася нести свою ношу

і від того що її всі вважають кобилою

насправді вона дівчина

чи була нею

спина болить всюди немилосердно

це все той вчорашній секс

садомазохізм не для неї

та все одно манить

скажений час вимагає від усіх

підтримування швидкого ритму

коли ж спотикаєшся і вже на чотирьох

дивись не звикни

кожен хребець нагадає тобі відразу

чомусь не злети а падіння

зламатися легко а прогинатися під інших

нормально

вона скучила за ласкою

звичайною платонічною ніжністю

що в році зветься задушевно

баладою

спокійні доторки без будь-яких намірів

сприймаються якось неоднозначно

це буде масаж чи знову використають

як серветку

спинний мозок перестав брати ініціативу

так що пити більше не треба

вестибулярний апарат каже що ти

далеко в космосі

вона стомилася нести свою ношу життя

й так і не знайшла чоловіка котрий би допоміг

пригадалась картина зі слідами

де несе тебе Бог                                  

    

 

Володимир Вакуленко-К – позиціонує себе, як фрік і нон-конформіст. Але його вірші насправді жодного стосунку до фрік-культури не мають. Це радше нормальний вияв заперечення себе світові і любові, і світ і любов – як заперечення. Тобто, його лірика – антитетична. Ліричний герой у боротьбі із собою справжнім і уявним:

 

ПОЛЕЛЬ

Я промінь, я падаю – літо не скоро. Теплом запульсую у скронях.
Надломлюся криком у ямі, моє тіло нагадує чавлену моркву.
А все ж коли оживу, стану невмисним, як той пластмасовий сонях
Що на варцабі в рожевім горняті…
Більше не тисніть Caps Lock Ви
Не треба великий речей, достатньо того, що задосить
Я навіть згадав де мій рід – он у полі нехрещений соняшник.
Без серця малюю стрілу на вікні. Такі мої остаточні досліди…
Вибачайте, що у Вашім житті я не з’явившись так скоро зник.
27.12.2о1о

 

Спокушаючись тобою єдиною

Стривай. Не розплющуй очей під час насолоди — лишайся у сні ще трішки,
Кішкою замуркочи, спробуй свої пазурці на кістлявій спині пом’якшити.
Я спокусливо тобі шепотітиму вечірню мандрівку тілом твоїм…
А хочеш, поділимо на двох усі кольори незабутнього оргазму?
Ти, певно, вже чуєш притомлені фрази, які заціловують шию?
Вони панацея кохання — зцілюють біль злободенний або незагоєні шрами.
Отак до безтями на персах затвердлих губиться голос волосся –
Здалося, що рай прокидається в сонці від темпераменту кавових випуклин…
Скільки хвилин до центру тіла, щоб потім згубитися в нетрях? –
У найглибшій печері щезатиме мій пурпурово-яскравий язик!
Я вже звик засинати пізніше за літо, вливатися в тіло твоє одним цілим,
Ще не час обдивлятися небо — воно лазурове всередині тебе…

 

 

Олесь Барліг – чуттєвий, вишуканий лірик. Чесно кажучи, витонченість його текстів мене надзвичайно вразила. Навіть коли поет пише про якісь речі, зовсім недотичні до еросу, – він не робить це брутально.  У нього існує бажання поєднати непоєднуване і наповнити свою еротику мегаплощинністю: ліричний герой еровіршів розриває капсули «міжгалактичного лайнера», і бачить сизу голубку світла, що заплуталась « в лобковому волоссі»:

 

***

на тій фотографії спальня твоя
мов стерильна лабораторія:
химерна реторта настільної лампи,
серветки книжок,
біла постіль — операційний стіл —
жде начиння від тіла —
солоних твердих інструментів
тут жоден мій вірус не прокрадеться
сконає
помре
не набуде мутацій

на тій фотографії
твоя спальня мов капсула
міжгалактичного лайнера —
все завмерло напоготові
для подорожей не зі мною

 

Молочний алюміній

вранці,
коли рідке блакитне світло ще бутон сталевий
для квітки золотої
і шкіра ця —
молочний алюміній —
сочиться тиша зі шпалер
[мембрана вікон
стишує галоп вітальний
дня нового,
глевке звучання авт —
руки геть!
не мармур —
айсберги лопаток —
поклад дикий —
невідкритий алюміній]

заплуталась голубка сиза
світла
напівсвітлого
в лобковому волоссі
і ось волосся те
вже не кубло з трави
торішньої,
що вигоріла геть
від снігу і сльоти:
кучерики дрібні —
ростки травневих злаків-самосієк

цій худобі мирило —
светри
під футболками двома.
ці пальці
коронувати б
поцілунками,
але сумують позашлюбними синами
короля
в барханах
серпневого
солоного
сирого
простирадла

ще спиш.
два айсберги твої
вершини заховали.
два айсберги твої
вершини дригом догори
два айсберги —
гори дві,
що під долонями
не хочуть танути

молочний алюміній —
нова ранкова одиниця

 

Дмитро Лазуткін – секс-символ сучукрліт!!! І це – виправдано. Часом еротичні тексти Лазуткіна завмирають на позначці ЛЮБОВНІ або ГІПЕР-А-мур-ні. Не часто в його віршах зустрінеш голу жінку, або оголені груди. Дмитро радше, пульсує на межі чуттєвості і пізнання. Таке чоловіче поєднання експресії та імпресії стосунків – зустрінеш не часто. Еротика Лазуткіна – музична і рефлективна. Ніхто не відає, Де, з Ким, і в якому часовому вимірі, перебуває ліричний герой:

 

переспавши з жінкою про яку мріяв
думаєш — що робити далі?
у які світи у які виміри
крутити педалі здавати медалі
як їй сказати про головне
чим її в безладі цьому втримати
коли листя засипає мене
гомінкими римами…
просто у простір робиться рух
і там де літають теплі цитати
хочеться не розтискаючи рук
з нею
під музику
засинати

 

* * *

коли знемагає електрика
що тобі cниться вночі?

маленька риба
естонська фонетика
журавлині ключі

ти п’янка немов революція
відчуваєш ніби все-все

у русі ти у русі я
так підхоплює
так — несе

і між нами не відстані — паприка
яка з неба летить мов сльота

час від часу ти мов та африка
час від часу ти мов не та

знахабніло до неба тикаю
небо в хмарах як макраме
я хапаю тебе — я дихаю
якщо хочеш — хапай мене 

 

Сергій Пантюк – людина-Театр. Людина – вибух. Вірші – відповідні. Вони – грайливі як в тематичному, так і у фонетичному аспектах. Поезії грають не тільки у жіночому серці, а й у зоровому сприйнятті. Ліричний герой навколо себе спекторує не тільки звуки, але й кольори, ситуації… І поринає в них…з головою…:

 

Клич мене, клич
з далечі потолоченої,
води несколоченої,
з ночі,
на цілунки помноженої,
знеможеної,
переможної.
Можна
будильникові підлити снодійного,
домовичка здурити копійкою,
аби не дзеленькав посудом
і просто
наблизити світлий обрій,
обрис
чи образ
Лади рівноапостольної.
Клич мене, клич
із безмежжя,
безбережжя,
де стежка
бентежно крута
і до ніг не одразу горнеться…
Та твоя світанкова фата
виткана з ніжних зітхань
Місяця й Сонця.

Клич мене, клич, кохана…

 

24 години. Лагідно

Північ півняча,
ніч нічия,
світанок
стишує
свій танок,
ранок
поранено
рине
угору,
старі
циферблати
рвучи.
А після
полудня —
полундра! —
котиться
довгий
день.
Безодня
без дниська
Дніпра
і
Дунаю.
Ура!
Я все знаю:
попереду
вечір
увічливий,
вічний.
Не відчай,
а до-чай,
після-чай…
Тепло,
цілУнково,
гаряче,
ніжно…
Сумно?
Ні!
Кажу ще раз:
ні!
Сьогодні
це тільки
наша
ніч.
Ніч!
Ніч!
Ні-і-і…
ч-ч-ч!!!

І мовчатимуть
півні
аж
до третього
Сонця…

 

 

Богдан-Олег Горобчук – поет філософського світовідчуття. Тому його еротика густо насичена філософською рецепцією. Зрештою – логізовані і наративні вкраплення, час від часу, захоплюють автора і читача настільки, що крізь тіло і нутро Жінки відчуваються усі можливі і неможливі закони діалектики і герменевтики…Густа метафорика виводить читача на асоціативне відчуття еротики…:

 

афродита

ти Афродита ванної кімнати
виходиш, а піна із запахом чорної вишні
іще лишається на твоїх ніжках

відчиняєш вікно
слухаєш, як ворони
вправляються у тибетському горловому співі
дивишся, як дощ
цей безпорадний плагіатор Поллока
розбризкує прозору фарбу по всьому, зокрема
по чортовому колесі, яке виростає із густих тонких гілок
як різноколірне вистигле сонце
по трубі, яка малює зникоме біле по сірому тлі
як самозаглиблений імпресіоніст

ти ідеш коридором
і квіти розквітають за твоїми кроками
обертаєшся раптом, дивуєшся:
поставила навіщось горщики із фіалками на підлогу
і забула зовсім

відчиняєш вікно
весна заповнює твої легені
кашляєш злегка
і наступного ранку
навколишні дерева вкриваються липким іще листям
і першими квітами
а в зоопарку закохані коні пржевальського
починають спарюватися за місяць до належного часу

 

пляж

так пахнуть сни в гуртожитських кімнатах
поту сіль брі сир бісер перед учнями…
шкіриться сонце — майстерний анатом –
шкіру тоненьку від шкіри відлущує:

пляж, пахнуть сни випадковими спливами
пам’яті, в голову стукає лірика:
ти крізь штанину, намочену зливою,
гладиш мого напівсонного звірика.

він реагує… танок починається:
ми на піску залишаємо звивини…
злива стрімка, мов сполоханий заєць,
хлеще по тих, що на нас задивилися…

ми ж недосяжні для крапель — під тентом…
так рвуться сни — і здається — на біса..?
пам’ять лишає останні фрагменти:
учнів що тупо вдивляються в бісер.

 

Шановні-прешановні еротовиражальники і зображальники!!! Сьогоднішня ніч добігає…кінця…

.

Зауважу, що на прикладі чоловічої еротики, можна зробити висновок, що чоловіча лірика ніколи не поступалася еротиці тій, що пишуть жінки.

Зазвичай, у Жінки це – гра!!! Відверта і деструктивна гра…

А ось чоловіки у поетичних виявах – справжні, відверті і природні… Сприймають світ і Жінку такими, які вони є насправді)))

Тож Сергій Пантюк, формуючи рукопис «Ночі еротичної поезії» (де були 90% дівчат)))), діяв абсолютно природно)))).

Тому я намагалася створити альтернативу)))).

Поети-слемери – це звучить ЕРО-ТИ-Ч-НО!!!

.

Мій напівпритомний вітаїстичний цьом – кожному читачеві!!!

До зустрічі!!!

 

Фотоілюстрації до випуску на тему «Еротика у бібліотеці» люб’язно надані Інтернетом:)

Увага! На Ночах з «Другом Читача» не шукайте порно та непристойності – тут панують лише еротика, високе мистецтво і найчистіші фантазії!
Також н
а Ночах з «Другом Читача» суворо заборонено перебувати неповнолітнім особам!/

Щиро Ваш
нічний вартовий «Друг Читача»