Український слід барона Мюнхгаузена

Історію про неймовірні та подекуди навіть абсурдні пригоди барона Мюнхгаузена не можна назвати суцільною вигадкою вже хоча б тому, що всесвітньо відомий король небилиць і побрехеньок насправді народився не в уяві Рудольфа Распе чи Готфріда Бюргера – авторів книжок про барона, – а в німецькому містечку Боденвердер. Факт існування реального Мюнхгаузена, прототипу літературного героя, підтверджено документально. Більше того, доведено, що славнозвісний барон, воюючи з турками в складі російської армії, побував і на українських землях, де неодноразово проявляв свою хоробрість та винахідливість. Як же все відбувалося і чи можемо ми говорити, що у фантастичних мюнхгаузенівських розповідях є частинка України? Але про все по порядку…

Подарунки долі

Карл Фрідріх Ієронім – «той самий Мюнхгаузен», який отримав друге, “вічне”, життя як літературний персонаж, насправді народився 11 травня 1720 року. Дитинство провів у рідному містечку Боденвердер поблизу Ганновера, а коли підріс, став пажем у герцога Брауншвейгського Фердинанда Альбрехта II. Син герцога, Антон Ульріх, саме збирався їхати до Петербурга, де мав одружитися з небогою російської імператриці Анни. Важлива місія – супроводжувати Ульріха під час поїздки – випала юному Мюнхгаузенові. Так сімнадцятирічний хлопець потрапив до Росії.
Ситуація в Російській імперії на той час була досить неспокійною через постійні бойові сутички з Туреччиною. Війна вимагала свіжих молодих сил, тож Ієронім Мюнхгаузен не затримався на придворній службі й уже 1739 року пішов до армії під командування генерал-фельдмаршала Б.К. фон Мініха. Як виявилося, ця війна стала для нього своєрідним подарунком долі. По-перше, через деякий час у Росії стався переворот, до влади прийшла імператриця Єлизавета, й Антона Ульріха чекало довічне ув’язнення. Тому хтозна, що сталося б із нашим героєм, якби він вчасно не потрапив на військову службу. По-друге, саме під час російсько-турецької війни Мюнхгаузен відкрив у собі талант військового, прагнення подвигів і слави, що згодом стало джерелом його неперевершених історій.
Тим часом Б.К. фон Мініх вирішив допомогти Ієронімові просунутися вгору службовою драбиною й 1750 року в Ризі поставив його командиром почесної варти, яка зустрічала княгиню Іоанну Єлизавету Анхальт-Цербську та її дочку Софію Августу Фрідеріку – майбутню російську імператрицю Катерину II. Через деякий час після того Мюнхгаузена підвищили до звання ротмістра. Досягнення було вагомим, проте кар’єристом барон, очевидно, не був. Відчуваючи, що вже «навоювався», він бере відпустку й разом із дружиною Якобиною фон Дунтен вирушає до рідного Боденвердера, де стає власником невеликого затишного помістя. До Росії Мюнхгаузен так і не повернувся. 1794 року його відрахували зі складу російської армії «за дезертирство».

Польоти над Очаківською фортецею

Барона Мюнхгаузена можна порівняти із козаками: мовляв, такий же сміливий, спритний, кмітливий, дотепний, якими ми звикли уявляти своїх національних героїв. На жаль, барон не мав українського походження, та й в особливо тісних контактах із нашими предками, здається, теж не перебував. Але те, що ця людина справді бачила українські землі й залишила тут сліди як у прямому, так і в переносному значеннях, – факт незаперечний.
Уперше Мюнхгаузен відвідав Україну, коли російська армія, до складу якої він входив, брала штурмом Очаківську фортецю. Битва видалася нелегкою: до стін міста неможливо було й підійти, люди та коні гинули, але відступати без перемоги не було сенсу. І недаремно: вже на третій день штурму турки показали білий прапор. Що ж сталося? Чому так швидко здалися захисники неприступних мурів? Одразу згадується мюнхгаузенівська розповідь про повітряну розвідку ворожих позицій, здійснену верхи на ядрі. Так, вважається, що саме тут, в Очакові, стався цей всесвітньо відомий політ. Що ж, можемо пишатися! А вже вірити в це чи не вірити – справа індивідуальна.
Через деякий час, перебуваючи на службі в Мініха, німецький барон потрапив на українські землі вдруге — цього разу він завітав до Києва. Сталося це після невдалого для росіян форсування Дністра: їхні війська зазнали поразки й були відправлені до Києва та розквартировані у казармах Печерська.
Існують також свідчення того, що протягом певного часу Мюнхгаузен жив у одному з будинків по вулиці Кам’янецькій міста Проскурів, яке тепер носить назву Хмельницький. Докладної інформації про цей факт не збереглося, тому встановити причини та подробиці перебування прототипу славетного барона в Хмельницькому дуже складно. Втім, певний слід у місті Мюнхгаузен все ж залишив – нехай через багато років, але в Хмельницькому про нього згадали. 1970 року Григорій Мамона та Михайло Андрійчук спорудили скульптурно-архітектурний ансамбль, присвячений баронові Мюнхгаузену, – неймовірно гарний, до того ж майже унікальний (всього у світі є три пам’ятники баронові Мюнхгаузену: ще два – у Ганновері та в Москві), проте ансамбль не зберігся до нашого часу таким, яким був спочатку. Тоді до нього входили скульптура Мюнхгаузена, його «півконя», діжка, з якої той пив воду, басейн, куди витікала вода з коня, та кам’яна фортеця. Зараз люди можуть побачити лише барона з конем, порожні діжку та басейн. Зате напис на діжці читається чітко й одразу піднімає настрій спогадами про веселу мюнхгаузенівську вдачу: «Це той, хто одним пострілом сорок сім качок б’є».

Брехун чи геній?

У Боденвердері час подвигів героїчного барона завершився. Лишалося тільки похвалитися своїм минулим перед захопленими слухачами. І Мюнхгаузен, людина життєрадісна й товариська, не пропускав жодної нагоди, запрошуючи друзів на полювання або до себе в гості. Скоро він отримав популярність як справжній майстер побрехеньок та чудовий оповідач.
Не один раз історії Мюнхгаузена анонімно публікували на сторінках книжок та журналів, що дуже дратувало барона, адже він до того причетний не був. Зрештою, в 1785 році в Лондоні вийшли друком «Розповіді барона Мюнхгаузена про його надзвичайні подорожі й походи в Росії», автора якого незабаром вирахували: то був один із постійних слухачів Мюнхгаузена – Еріх Рудольф Распе. Саме він об’єднав і структурував усі розповіді Мюнхгаузена, а потім і сам почав вигадувати замість барона. Вже через рік після з’яви книги Распе історії Мюнхгаузена завдяки професорові Готфріду Бюргерові вийшли окремим виданням й у Німеччині.
Тим часом здоров’я реального Мюнхгаузена слабшало. Невтішна слава «брехуна», смерть дружини, відсутність дітей – все це стискало серце нещасного барона, колись такого яскравого та безтурботного, аж поки не розчавило його. Він помер на самоті, у холодному порожньому домі 22 лютого 1797 року. Та в літературі барон Мюнхгаузен залишається молодим та жвавим. Вигадник та фантазер, сміливець та герой, винахідник та мрійник… Бароне, про що ви мрієте? – «З раннього дитинства моєю єдиною мрією були подорожі»…

 

Жанна Левицька