Ніч із «Другом Читача»: знайомтесь – український Фройд!

Добрезної і несподіваної ночі, любі мої читачі!!!

Сьогодні ми знову перебуваємо в «Ночах з ДЧ»!!!

Мені хочеться Вас познайомити з постнічними і еротичними мотивами у творі відомого письменника 19-го ст. Агатангела Кримського…

 

Вважається, що А. Кримський вперше порушив сексуальні проблеми в незакінченій повісті «Андрій Лаговський». Насправді це сталося раніше, в оповіданні «Виривки з мемуарів одного старого гріховоди. Матеріали для діагнозу psyhopathiae sexualis влітку 1890-1894 рр.», що було розширенням попереднього твору «Дивна пригода», поглибленням психіки головного героя, вченого Андрія Олександровича, сприймалося містифікацією наукової біографії.

 

Персонаж з роздвоєною свідомістю виявляв сумнів у всемогутності розуму та Бога, хоч іноді визнавав його існування. Йому було властиве занурення в потаємні глибини підсвідомого, що стало причиною загострених неврозів та сублімованих потягів персонажа, що полягали в нереалізованій лібідозній стихії і травмах дитинства, які лишили на душі зарубцьовані шрами. Роздуми про кохання не задовольняються загальниками, філософуванням про нього, прагнуть виявити його сутність. Конкретно-предметне бачення проблеми неминуче зводить розуміння сердечного почуття до статевих стосунків, плотських задоволень, за якими постає однозначний висновок, мовляв, «поміж звірячим втіхами вищої не може бути над coitos, над акт спарування»:

.

* * *

Ось я тільки що був підбіг до дзеркала та й позирнув на свою пику. Я сподівався, що коли я себе побачу в дзеркалі, то чи не стане міні соромно хоч себе самого. Аж ні: соромно не стало, а болючіше стало. Щось немов ножем мене різонуло, як я углядів своє зморщене обличчя. Яке ж воно тепер бридке та погане!

«Бридке та погане». То ж бо то й є! Ось де сидить причина моєму знервуванню! Я себе одурювать не хочу, то й сміливо констатую факт: усі мої «докори од совісті» мають своє приховане джерело в тій реальній обставині, що спаскудніло моє обличчя.

Обличчя… Обличчя – найперший фактор людського життя. Все, що кожен робить у своєму життю, засновано на тому, яке хто має обличчя: чи погане чи гарне. Бо через обличчеву красу або некрасу більшають або меншають шанси на кохання.

Кохання… Що таке кохання? Відома річ, що кохання – то найсильніша життєва підойма. А чому ж вона найсильніша? – Чому? А пофілософуймо трохи на цю тему та й вияснімо собі, що таке є кохання.

Чоловік є животина, та й тільки животина (адже ж душі в його, я поки що вірю, нема). Найвищими його втіхами, значця, повинні бути звірячі, а вже ж поміж звірячими втіхами вищої не може бути над coitos, над акт спарування. Вищої немає. Вино обридне, гарні страви обриднуть, coitos не обридне. Не обридне, бо його піддержує сама натура. Полові інстинкти – це такі, що раз-у-раз любо та солодко припікають людину та нагадують про себе. О! Щоб coitos та обрид?! Ніколи в світі не обридне!

Та можна зробити coitos іще смачнішим. Треба лиш додати йому всяких присмак. Сoitos, заправлений присмаками, зветься коханням.

Це річ дуже проста.

Я частенько нагадую собі два російські переклади одного й того самого Гейневого віршу, що ілюструють мою думку. Ось один («Полянта й Марія»):

В кого бы лучше мне влюбиться?

Ведь обе милые, мать и дочь:

Одна как день прекрасна летний,

Другая ж сладостна, как ночь.

Одна прозрачной белизною

К небесным радостям манит,

А взор другой, безпечно томный,

Ответной негою блестит.

Так, вол, меж двух копен с травою,

Забыв про голод, полн затей,

Стоит и думает, какая

Из них послаще и вкусней.

 

Це, бачте, найчистіші поетичні любощі, 96-ої проби. А от другий переклад:

Дочка очень аппетитна,

Очень, знаете, «того».

Но и маменька ведь тоже

Очень, очень ничего.

За которую ж приняться?

В затрудненьи я большом.

Ну, вот точно мой савраска

Между двух кулей с овсом.

 

Оце вже всякий зватиме половим роздражненням. Але ж очевиста річ, що й у передніщому вірші висловлено ту саму ідею, тільки що словами не тими самими. Хто має хоч крішечку тверезого глузду, той розуміє, що слова «coitos» та «кохання» можна брать як синонімічні.

Встановивши цю тезу, переходьмо до ролі, яку грає обличчя. В кого воно гарне, той має найкращі шанси на кохання. А що діяти тому, в кого вроди нема? Організм його пнеться до кохання, – та бридкої пики ніхто любити не може. Виходить, треба підніматися на інакші способи. Якщо негарна людина має не порожню голову, то оберта всю свою пильність на розум — щоб він у нього був сильним, розвитим, освіченим, – одно слово, щоб розум виблискував: осьде джерело, звідки йде наука. Коли ж невродливий чолов’яга до того й не вельми розумний, то вдається він до способів знов інакших: вигадує собі «моральність» і «неморальність», починає опікуватися всенькою людськістю, бідаками, харпаками, стає провідником вселюдської рівності та братерства, – одно слово, стає альтруїстом: за наших часів такі люди поняли моду ставати соціалістами. Супроти полових інстинктів як наука, так і всякі соціялізми бувають дуже помічні і мають чималу вагу. «А тому слідують пункти»:

1) І розумом, і альтруїзмом можна часом зацікавити дівку так само, як і вродою.

2) Кому ж на кохання нема сподіванки ніякісінької, тому наука або соціалізм за сурогат кохання, притушать той біль, що піднімається в індивідуума через незаспокоєну потребу обопільних любощів. Я сам на собі тепер досвідчую, що, зосередивши свою увагу на якомусь науковому питанні, можна розважити нудьгу не то любовну, а й усяку другу: мої докори совісті заспокоюються, як сидю я за філологією, досі невідомою для мене наукою.

Я знаю, що «ідеалісти» жахнулися б моїх слів, назвали б їх грубими, цинічними. Але ж мої міркування – це ніщо инче, як тверезий погляд на речі. Тим-то я завсігди тяжко любив арію оперного Фауста в І акті, що в ній зазначено правдивий ключ людського життя:

Jо voglіо іl ріасеr,

Lе bellе donzelle,

 vо’ lor carezze,

 vо’ lor реnsіеr!

«Le bеllе donzelle», «Le bеllе donzelle», «… «дівчата» «donzelle», – он на чому крутиться світ! Он що визначають усі т. зв. «ідейности»!… «Le bеllе donzelle». Доктор Фауст, що звікував вік свій на науці, не домагається од Мефістофеля ані знаттів, ані слави, не кажу вже – грошей: він хоче «Le bеllе donzelle». Вся його наукова діяльність прикривала самісінький потяг до donzelle ’ів, до спідничок!

 

_________________________________

 

Естетичні й моральні критерії виявляються зайвими, надто коли йдеться про індивіда, особливого потворного, позбавленого можливості злягання («Організм його пнеться до кохання, – та бридкої пики ніхто любити не може»). У такому разі природний ґандж можна компенсувати розумом, альтруїзмом, наукою або соціалізмом. Кожен варіант здається вродливому й інтелектуально неушкодженому персонажеві сумнівним, непереконливим. Він сам мав успіх у жінок, а, зістарившись, «почав купувати кохання за гроші», що перетворилося на миттєве приборкання жіночої плоті, не лишаючи в душі жодного сліду: «Тим то я охоче вчинив coitos з Манею, а через п’ятеро день, як вона міні набридла, я її покинув».

 

Здається, до А. Кримського ніхто так відверто в українській літературі не знімав ореол святості з любові, не зважився трактувати її в чисто сексуальному, позбавленому духовних конотацій значенні задоволення фізіологічних потреб. Варто зазначити, що теорія З. Фройда тільки-но мала формуватися.))))

 

 

На цьому, любі мої гріхолюби, еротолюби, я, кандидат еротичних наук, міс Катарсис, – Леся Мудрак, кажу Вам :

«…кохайтеся, чорноброві, та не з москалями»))))

.

Ілюстрації – роботи Франца фон Байроса (1866–1924), австрійського художника, ілюстратора епохи декадансу, відомого своїми еротичними гравюрами у стилі модерн.

 

Увага! На Ночах з «Другом Читача» не шукайте порно та непристойності – тут панують лише еротика, високе мистецтво і найчистіші фантазії!
Також н
а Ночах з «Другом Читача» суворо заборонено перебувати неповнолітнім особам!/

Щиро Ваш
нічний вартовий «Друг Читача»