«Наша техніка шахтьорська в сто раз краща, ніж заморська». Фальшиві «народні перлини»

Комунізм, як відомо, почався із тотального пограбування багатих – брали золото і коштовності, землю і нерухомість, твори мистецтва і срібні ложки. Але не тільки матеріальне – комуністи не гребували красти й інтелектуальний, як би його зараз назвали, продукт. Всім відомо, що мелодії знаменитих пісень «Там вдалі за рєкой» та «Смєло ми в бой пойдьом» більшовики вкрали у січових стрільців, а «Красная Армія всєх сільнєй» – у корсиканців. Давно з’ясувалося, що класик радянського кінематографу Алєксандров крав все, що побачив із голлівудських фільмів. А й справді – якщо все спільне, то чого нітитися?

Але окрім крадіжки був у комуністів іще один «коронний прийом» у царині інтелектуальної власності. Це – фальшування. За прикладами далеко ходити не треба. Героїчний буфетник-графоман Островський перетворився на класика за допомогою збірної письменників та редакторів, а «суперпроект» Шолохов навіть отримав Нобелівку за «свої» шедеври.

 

Однак зараз мені хотілося б зупинитися на іншій, менш відомій царині фальшування – це підробка фолкльору.

 

Що ви скажете, наприклад, на таку «колядку»:

                «Нова радість стала,

                Якой не бувало –

                На Вкраїні звізда ясна

                П’ятикутна засіяла.»?

 

Фальшиві «коломийки» на кшталт «Я шахтарка молода, звать мене Маруся, в мене чорних брів нема, та я і не журюся» породили цілий пласт пародій, таких, як «Я на шахті працювала, вагонетки перла, якби в мене не… краса, з голоду б померла». Бо народ дуже чітко розрізняв правду від імітації.

 

Був також цікавий і популярний жанр – прислів’їв та приказок. Так-так, у Радянському Союзі централізовано створювалися фальшиві народні мудрості і вписувалися у книжки поруч із цілком автентичними.

 

Ну, наприклад: «У колгоспі працювати – горя-лиха не знати». Це за умов, що колгоспники не мали паспортів, замість грошей отримували трудодні і були прикріплені до землі, як за клятого царату. Або ж таке: «Хто працює, той і їсть – так вимага соціалізм». Зверніть увагу на нетривіальну риму – це вже попахує футурізмом. А от вам вірш, який цілком можна вивчати як скоромовку: «За царату на межі брав брат брата на ножі, колгосп межі зарівняв – і брат брата обійняв.» Спробуйте повторити!

 

Серед «творчості» безіменних авторів «народної мудрості» можна зустріти новації агровиробництва. Ну хоч би таку: «На колгоспному лану оре трактор цілину». Це за новою технологією: «По-новому живемо – по-новому ниви оремо.» До речі, про цілину: «Смілі йдуть на цілину, як ходили на війну» – це хрущовські часи. Або ж «Казахстану і Алтаю весь народ допомагає».

 

«Наречена славиться трудоднями, а не подушками» – от вам нові традиції. А от справжній шедевр патріотизму, який, до речі, придався б і теперішній українській владі: «Наша техніка шахтьорська в сто раз краща, ніж заморська». Або «У нас тепер електрики на три Америки».

 

Є чим поживитися і сучасним феміністкам: «Конституція нова дала жінці всі права» та «Раніше жінка – до рогача, а тепер – до державного керма».

 

Окремий пласт становлять зовнішньополітичні прислів’я. Уявіть, що в якомусь селі на Полтавщині люди склали таку сентенцію: «Вашінгтон про війни мріє, та дурні його надії» чи «Уолл-стріт війну готує – бариші свої рятує». Ну а цей «перл», мабуть, зможуть оцінити тільки люди з доброю історичною освітою та тонким відчуттям поезії: «Був Чан Кай-ші, а зостався – пшик на ковші». Уявляю, як реготали невідомі автори, коли таке складали: «Хочем миру, хочем щастя – ворогів бере хай трясця». А що? – гроші платять, пайки дають, квартири і премії. Чорнороби комуністичної поезії не гребували нічим.

 

Окремою темою у новітній «народній» творчості існує Ленін. «Спасибі Іллічу – електрикою свічу», або «Леніна заповіт – на тисячі літ» чи «Ленін не вмер – він живе і тепер».

 

Як запитали б наші сучасники: «Що курив автор?»

«Прислів’я» складалися на всі теми – і проти релігії: «Віра, бог, церкви і дзвони – все це старі забобони». І проти пиятики: «За чаркою засідать – трудоднів не видать». І проти бюрократії: «Бюрократ так справу поверне, що сам біс голову зверне». І проти ледарів: «Бракороб і нероба – одна хвороба». І проти фашистів (до речі, привіт так званим «антифа»): «Радянська сила фашистів розбила». І за дружбу з Росією: «Росія та Україна – з одного кореня калина», навіть попри те, що Росія завжди асоціювалася з березою, а якщо і з калиною, то з конкретною «калінкою-малінкою».

 

Деякі зі зразків «приказок» лишаються незрозумілими для нас, наприклад: «Сателіт – це значить: сідай верхи, бий і їдь». Певно, це якась чергова «лінія партії», яка до нас не дійшла.

 

У старих книжках можна знайти багато всіляких «приколів» і насолоджуватися чужою дурістю досхочу. Але раптом стає лячно – це ж у якому кривому світі доводилося жити людям, як брехати самим собі і власним дітям, щоби сприймати таку от «народну» творчість? І до якого ступеню збоченості та брехні треба було дійти, щоб її замовляти і писати?

 

А потім пригадуються безіменні автори януковичівського шедевру «Opportunity Ukraine» і стає іще страшніше.

Невже нічого не змінилося?

Олекса Вертипорох