Паоло Ґальваньї: Україна в Італії мало популярна

Італійський філолог і перекладач Паоло Ґальваньї вже понад десять років популяризує українську літературу в Італії. Закінчивши Болонський університет за спеціальністю “російська мова і література”, він спершу цікавився російською літературою, перекладаючи переважно модерністську та сучасну літературу, а згодом коло його інтересів поширилося на українську та білоруську літератури – від класичних авторів до постмодерністів.

Паоло Ґальваньї автор низки перекладів української класичної та модерної поезії на італійську, зокрема творів Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Олександра Олеся, Богдана Лепкого, Максима Рильського, Ліни Костенко, Василя Симоненка, Олександра Ірванця, Юрія Андруховича, Віктора Неборака, Івана Малковича, Галини Петросаняк.

Нещодавно Паоло Ґальваньї видав двомовну італійсько-українську збірку “Made in Ukraine” (2013), в якій представлено творчість сучасних українських поетів, переважно молодших генерацій.

До книги увійшли поетичні переклади творів Ростислава Мельниківа, Мар’яни Савки, Анатолія Дністрового, Маріанни Кіяновської, Галини Крук, Олега Коцарева, Юлії Стахівської, Павла Коробчука, Григорія Семенчука.

Паоло, як виникло зацікавлення українською літературою та культурою?

– Скажу чесно: спершу дуже випадково. В далекому 1996 році я мав нагоду цілий семестр стажуватися в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Тема, яка тоді мене цікавила, – переклад із російської на італійську. Але познайомившись із Україною, Києвом, середовищем і нарешті з мовою, мені дуже захотілося “спробувати” й українську. Надзвичайно сподобалася мова!

– Ви краще знаєте українську мову, ніж наш нинішній прем’єр-міністр. Де ви студіювали українську? Хто був Вашим учителем?

– Спочатку я вивчав мову в Київському університеті, на кафедрі української мови для іноземців. Потім багато віршів читав удома. Ретельно працював із граматикою, синтаксисом, мовними конструкціями. Потім знову випала нагода відвідати мовні курси, але вже у Львові. Добре, що є інтернет, дуже корисні українські сайти.

– Ви перекладали чимало українських поетів ХХ століття. Які б ви відзначили цікаві паралелі між італійською та українською поезією?

– Важко сказати. “Молодий” Альдо Нове своїм сюрреалістичним гумором трохи нагадує Андруховича й Ірванця. Природа, ліризм і символізм Олександра Олеся дуже нагадують поезію Джованні Пасколі. Хоча смуток Пасколі нагадує й смуток Богдана Лепкого: селянська бідність, смерть батька, самота з сестрами. Словом, існують чимало надзвичайно цікавих паралелей між нашими літературами, особливо поезіями.

– Чи існує зацікавлення українською літературою та культурою в сучасній Італії? Яких українських авторів – від класичної доби до сучасної – знає італійський читач?

– Італійці не знають українську літературу. Коли чують прізвище Шевченко, вони думають про футбол. І Гоголь у нас відомий як “російський письменник”.

– А наскільки популярною є Україна у фахових колах? Який стан україністики в Італії?

– На жаль, україністика в Італії також не дуже популярна. Є тільки дві кафедри – у Римі та Мілані, які спеціалізуються на україністиці. Треба відкривати більше кафедр, створювати наукові програми, набирати слухачів. Але зараз в Італії криза…

“До українських жінок ставлення взагалі позитивне, довіра є значною. Італійцям тому дуже цікаво, яка релігія і яка церква в Україні, коли у вас святкують Різдво”

– Історія Італії багато в чому схожа на історію України, передусім – строкатим регіональним розвитком та його специфікою. Як, на Вашу думку, це позначається на українській та італійській літературах?

Італія – це країна між Півднем і Північчю. Багата Північ, здається, далеко від бідного, мафіозного Півдня. В нас навіть існує певний негативний стереотип. “Терроні” – погане слово, що означає “людина з Півдня” (ще гірше – “мароккіні”, “марокканці”). Досить часто люди з Півдня кажуть про “расизм” стосовно себе від людей із Півночі. Відомий письменник Роберто Савіано, який родом із нашого Півдня, часто пише на ці теми.

Одна з його головних думок така: мафія зараз багато “працює” і на Півночі, коли заводи й ресторани руйнуються підпалами (у Мілані чи в Палермо) – і це є невтішний сигнал.

Ще одна суттєва відмінність – діалекти. Так, є єдина літературна італійська мова, але щодо спілкування, то різниці суттєві. Знову ж таки, це породжує досить стійкі стереотипи, що, наприклад, міланець зовсім не зможе розуміти, як говорить мешканець Палермо.

– Традиціоналізм та урбанізм, патріархальність і мультикультуралізм – наскільки це впливає на сучасну італійську літературу і що з цього формує стійкий тренд? Що хоче бачити в своїй літературі італійський читач?

– Патріархальності вже зараз немає. Є тема “нової сім’ї”: нетрадиційна або “поширена”. Хоча церква не бажає це бачити. Щодо урбанізму, є тема міграції з міста до села, де житло дешевше, більше тиші та чистішого довкілля. Хоча забруднення значні і в містах, і в селах. Деградація окраїн. Тема мультикультуралізму по-італійськи – це, переважно, непорозуміння з людьми іншої віри. В нас багато хто переконаний, що неможливий діалог з ісламом.

– В італійських романах і кіно все частіше виринає тема української трудової міграції. Неодноразово можна зустріти персонажів – українських жінок. Чи сформувалися в Італії якісь стійкі стереотипи щодо українців на прикладі наших трудових мігрантів? Наскільки ці стереотипи “незручні” для українців?

– До українських жінок ставлення взагалі позитивне, довіра є значною. Італійцям тому дуже цікаво, яка релігія і яка церква в Україні, коли у вас святкують Різдво. Італійським чоловікам подобаються українки.

В 2010 році, коли я був в Україні, через ісландський вулкан не було можливості летіти літаком. І я повертався додому на одному з тих автобусів, якими приїжджають до Італії українські жінки. Було дуже приємно їхати з ними, весь автобус наспівував Кутуньйо й Челентано.

– Чи є у Вас улюблені українські автори? Які твори української літератури Вас реально вразили?

“Італійці не знають українську літературу. Коли чують прізвище Шевченко, вони думають про футбол. І Гоголь у нас відомий як “російський письменник”.

– Тарас Шевченко. Вражає тим, що вийшов із простого народу. “Батько української літератури” був кріпаком у дитинстві – такий досвід просто немислимий для нас. Франко – “жива енциклопедія”, один з перших індіологів у Європі. Потужні думки та знання. Потужна віра в можливості людини.

З українських сучасних письменників – це автори Бу-Ба-Бу. В них були дуже гарні костюми на біло-чорних фотках. На жаль, я поки не був на їхніх виступах. Я зустрічався з Олександром Ірванцем в Італії і в Україні, його українська мова – це чудове акторське говоріння!

– Нещодавно ви опублікували двомовну італійсько-українську збірку “Made in Ukraine”, до якої увійшли переклади поезій переважно українських поетів молодшого покоління. Як виникло зацікавлення сучасною українською поезією?

– Я давно хотів видати загальну працю про українську поезію, але тривалий час не знаходив видавця. Тому свої переклади окремих авторів я публікував у журналах. А минулого року я познайомився з одним молодим літератором, який живе в місті Пезаро. Йому сподобались переклади. Він підбив мене на окремий видавничий проект.

Я спершу не знав, як вибрати авторів. Зупинився, переважно, на сорокарічних і тридцятирічних. Взагалі – це дуже суб’єктивний вибір, адже молодих поетів багато. Я це цілком усвідомлюю. Зрештою, моя праця щодо сучасної української поезії лише набирає обертів.

– І які враження?

– Мої враження про сучасну українську поезію дуже позитивні. Це дуже жива в плані емоцій, позитивна поезія. Я вже подумую над тим, щоб готувати наступну книгу для італійського читача!

– Питання прагматичне. Як ви бачите промоцію, популяризацію української літератури в Італії. Що, передусім, слід робити нам, українцям, щоб привернути увагу італійського читача до нашої літератури?

– Потрібно більше італійських перекладачів із української, потрібні сміливі італійські видавці, які би бралися навіть за те, що є новим для пересічного читача. В нас чимало публікуються російські, польські та чеські автори, але щодо українських – наші видавці поки побоюються. Можливо, треба організувати двосторонні літературні зустрічі, читання, поетичні фестивалі, стажування, треба чим більше літературних і наукових обмінів між нашими країнами. Словом, потрібні спеціальні ґранти.

Розмовляв Анатолій Дністровий

Українська правда