Здаються книжкові полиці – в оренду


Днями серед фейсбук-спільноти розгорілася дискусія щодо абсурдних утисків друкованих книжок. Приводом для обговорення став допис письменника Андрія Куркова на його персональній сторінці: «Нове у книготоргівлі! Учора мій знайомий видавець телефонував у київські книгарні, щоб запропонувати їм свої нові книжки для реалізації. Зокрема й до Книжкової лавки на Артема, там, де був магазин одягу Вороніна. Йому сказали: «Просто так книжки ми не беремо. Але ви можете орендувати у нас для ваших книжок полицю, на яку їх виставите, але не більше трьох різних позицій. Оренда полиці — 350 гривень на місяць, оплата полиці — щоквартальна». Ось так за нового економічного режиму бідні грабують жебраків. Ще трохи, і книжкова торгівля доб’є книжкові видавництва, а потім і сама остаточно зникне. І найцікавіше, що винні в ситуації не магазини й не видавництва».

Виявляється, подібна ситуація спостерігається й у регіональних книжкових крамницях. Так коментує новину Маріанна Шутко, одна з читачок: «Щоб знищити українську націю — треба знищити українську книжку. В ужгородському книжковому магазині «Кобзар» ситуація з книжками закарпатських письменників вкрай критична. Всю закарпатську літературу в цьому магазині заховали в темному куточку на другому поверсі. Найгірше те, що книжки закарпатських авторів зникають невідомо куди. Мій знайомий захотів купити книжки Дочинця, Кузана і Малик. Я сказала йому, що в «Кобзарі» вони є. Виявилося, що немає. Але мали бути точно. Бо письменники проводили акцію й залишали в «Кобзарі» свої книжки. Цю літературу там їдять чи що? Чи забирають із прилавків?»

Ольга Вакула Фещенко вважає, що «так, загалом, бачать торговий бізнес чимало власників (орендаторів) торгових площ, на жаль. Набагато простіше перенести ризик за непродану продукцію, ніж постійно бути в курсі новинок книжкового ринку: влаштовувати зустрічі з читачами, вивчати попит, розраховувати потенційні продажі того чи іншого видання… І формувати наші читацькі смаки…»

Ми запитали в Катерини Федоренко, директора мережі «Книгарня Є», за яких умов потрапляють книжки в роздрібну торгівлю. «Ми працюємо напряму з видавцями, фізичними особами та авторами — підписуємо угоду про реалізацію. Це двосторонній договір, в якому ми узгоджуємо кількість постачань, розрахунковий рахунок для переказу коштів (з готівкою ми не маємо справи), а також координуємо дії щодо повернення продукції, якщо її тривалий час не купують. Усі на рівних умовах — як столичні, так і регіональні видавництва. Звісно, буває інколи складно домовитися з поетами. Відверто кажучи, поезія зараз погано продається. А з автором, у якого в доробку лише одна книжка, доволі складно співпрацювати. Якщо ж це великий постачальник, і ми домовилися про знижку, то ставимо продукцію на промо-полицю. А так, щоб брати плату за певну площу, — ні, такого в нас ніколи не було», — розповідає пані Федоренко.

Версію, чому склалася така ситуація, вистуває Наталя Майданська, директор відділу збуту видавництва «Грані-Т»: «Ми знаємо, що подібні речі мають місце в наших книгарнях. Власне, це одна з причин, чому «Грані-Т» зважилися забрати свої книжки з більшості книгарень України і розвивають продаж книжок в Інтернеті. Але причин, чому існують проблеми зі збутом книжок в Україні, насправді набагато більше. Для нас стало неприпустимо співпрацювати з багатьма книгарнями через неадекватні націнки, які роблять наші книжки малодоступними для пересічного українського читача. Окрім того, варто наголосити на повній відсутності фінансової дисципліни: книгарні не звітують перед видавництвами про продані книжки й дуже погано розраховуються з ними. А коли ми попросили книгарні повернути нашу продукцію, то, якщо не брати до уваги незадовільний стан цих видань, стикнулися ще й із тим, що книжок, які, за словами директорів книгарень, не продаються, виявилося набагато менше. Тобто ми мали справу з банальним шахрайством. Так само більшість українських книгарень не має достатньої кількості фахівців, які можуть правильно представити чи порадити книжку. Ми були також незадоволені й підходом крамниць до просування книжок. Адже виходило так, що книгарня хотіла поставити максимальну націнку на наші книжки (іноді й до 100 %!), а їх просуванням займалися передусім видавці. Саме тому нещодавно «Грані-Т» створили разом із партнерами інтернет-магазин, в якому ми продаємо літературу за видавничими цінами. Я би сказала, що так заведено, що видавництва і книгарні повинні працювати разом. Але у нас склалася абсолютно протилежна ситуація: книгарні хочуть високих продажів, при цьому не роблячи нічого, крім введення космічних націнок. Заробляти на книжках (особливо з рівнем заробітків пересічного українця) дуже важко. Цілком зрозуміло, що переважна кількість книгарень існують на межі банкрутства. Для виправлення ситуації, на їхню думку, всі методи є хорошими. Звідси й беруться ці рекетські настрої. А варто було б працювати спільно з видавцями над популяризацією книжки зокрема і читання загалом, робити нові покоління розумними, а книжки доступними».

Можливо, коли книжки змітатимуть із полиць, «брамники» книгарень зважатимуть на попит?
Неля ВАВЕРЧАК, «День»