Знедолені: історія, проспівана серцем

КІНОМАНІЯ ДЛЯ КНИГОЇДІВ

Слід відразу зауважити, що стрічка «Знедолені» від молодого оскароносного режисера Тома Хупера – це не екранізація однойменного роману Віктора Ґюґо, а спроба перенести на великий екран мюзикл Клода-Мішеля Шонберга, що не сходив зі сцени більш ніж 20 років, чим заробив собі почесне звання рекордсмена. І спроба ця, треба сказати, виявилася більш ніж вдалою – зірковий склад акторів, чудова режисерська та операторська роботи, блискучі декорації та костюми зробили «Знедолених», на мою думку, однією з головних кіноподій року. Вже з перших кадрів, з перших похмуро-урочистих звуків вступної арії, у серці спалахує полум’я, яке у процесі перегляду лише розгорається сильніше.

 

Перш за все, уваги заслуговує більш ніж вдалий підбір акторів як на головні, так і на другорядні ролі. Мужній, загартований життям Жан Вальжан, впертий до фанатизму законник Жавер, відчайдушна у своїй любові до доньки Фантіна, ніжна Козетта, шалений закоханий Маріус та малий розбишака Гаврош – всі вони немов зійшли зі сторінок твору Ґюґо. Певна зовнішня невідповідність деяких акторів своїм героям абсолютно не кидається в очі завдяки чудовій акторській грі та глибокому «зануренню» у свої ролі. А що вже казати про лихе та підле подружжя Тенард’є у виконанні неперевершеного тандему Саша Барон Коен – Гелена Бонем Картер!

Але гадаю, щодо останніх думки глядачів можуть розділитися. Не виключено, що багатьом Тенард’є можуть здатися надто гротескними, надто карикатурними та комічними як для такого твору – і в цьому є своя правда. Проте на мою думку, вони знаходяться там цілком на своєму місці. Адже у романі «Знедолені», незважаючи на увесь драматизм сюжету та серйозність тематики, вистачає кумедних епізодів – це заслуга неповторного авторського стилю та тонкого почуття гумору самого Ґюґо. Оскільки жанр мюзиклу не дозволяє це показати, саме Тенард’є покликані для того, щоб внести у стрічку цей самий елемент комічного, без якого він ризикував би стати надто вже драматичним.

Особливістю екранізації є також те, що усі актори, присутні на знімальному майданчику, самостійно співали свої партії. Ви могли собі уявити, скажімо, співучого Рассела Кроу? Особисто я, до перегляду «Знедолених» – ні. Але він упорався зі своїм завданням на відмінно: остання арія Жавера у його виконанні – один з найсильніших моментів фільму. Інших акторів також дуже приємно слухати – здається, що кожен з них співає серцем, причому не своїм власним – а серцем свого героя, настільки добре їм вдалося передати у співі характери та особистісні риси персонажів.

Переглядаючи стрічку, дуже важко повірити, що це лише третій фільм на рахунку Тома Хупера. Адже його попередню роботу – «Король говорить!» – було відзначено рядом престижних премій, серед яких – «Золотий глобус», п’ять нагород BAFTA і чотири «Оскари». Минуло менше двох років – і от уже наступний витвір, «Знедолені», вже здобув три «Золоті глобуси», чотири премії BAFTA, і цілих вісім номінацій на «Оскар», церемонія вручення якого відбудеться вже зовсім скоро.

 

«Знедолені» – це фільм, що розпочинається у земному пеклі – на каторзі, а завершується у небесному раю. І незважаючи на те, що при його перегляді важко стримати сльози, весь він – гімн життю та свободі, гімн вірі та надії, гімн любові та людській доброті. Саме через цей заряд тепла, котрий залишається у душі ще довго після того, як у глядацькій залі вмикається світло, стрічку хочеться переглянути ще не один раз.

Ольга Герасименко