Хоббіт: робота над помилками

КІНОМАНІЯ ДЛЯ КНИГОЇДІВ

Мушу зізнатися: я страшенно, просто нестерпно прискіплива, коли справа стосується екранізацій літературних творів. Особливо коли мова йде про таких велетнів світової класики як сер Джон Рональд Руел Толкін. Тому звістку про те, що режисер Пітер Джексон не вгамувався і вирішив завершити розпочате ним у далекому 2001 році, я сприйняла без особливого ентузіазму, а рішення перетворити просту і коротеньку повість на епічну кінотрилогію не викликало нічого крім обурення: мовляв, безсоромні кінематографісти на що лишень не підуть, аби витиснути із франшизи якомога більше коштів…

 /

Як виявилося – добре, що режисер не вгамувався. Перша картина з трилогії про дивовижну подорож хоббіта Більбо у веселій компанії гномів справляє враження чудово виконаної «роботи над помилками». Скидається на те, що Джексон зробив висновки з критики, що рясно сипалася на нього після «Володаря Перснів» – рідкісний дар для Голлівуда! – і спрямував свої зусилля на виправлення недоліків, присутніх у його попередніх роботах. Також безсумнівною перемогою стало залучення до створення фільму Ґільєрмо дель Торо, що пішло стрічці на неабияку користь: «рука майстра» дає про себе знати просто якимось шостим відчуттям.

 

Перше, що відразу впадає у вічі – яскрава, насичена картинка, якою хочеться просто милуватися. Перед нами розгортаються живі пейзажі Середзем’я: ліси і долини, печери та скелі – такі, якими їх і змальовував професор Толкін, щиро закоханий у власний витвір. Зберегти чарівну атмосферу першоджерела – складна справа, коли мова йде про казку (адже «Хоббіт, або Туди і Звідти», в першу чергу – казка) – і на цей раз авторів фільму можна привітати з вдало виконаним завданням.

 

Не можна не звернути увагу на образи не лише головних, а і другорядних персонажів: тут кожен з них – особистість, що має власний характер, унікальні риси зовнішності та манеру поведінки, причому це стосується як позитивних, так і негативних персонажів (Король Ґоблінів – мій новий герой!). Не дивно, що стрічку «Хоббіт: Несподівана подорож», номіновано на ряд премій, серед яких – Оскар і BAFTA, саме за найкращий грим, візуальні ефекти та роботу художника-постановника.

 

Дивна річ, але попри усю свою нелюбов до режисерських домислів, я не можу не погодитися, що у «Хоббіті…» вони виявилися доречними як ніде. Там, де Толкін користується кількома реченнями на кшталт «вони затрималися там надовго – щонайменше, на чотирнадцять днів, – і залишати це місце було важко», або й залишає певні події «за лаштунками», Джексон змальовує цілу картину, яка органічно вплітається у канву оригінального сюжету. Вкраплення у сценарій, такі як поява неперевершеного чаклуна Радаґаста власною персоною, або ж нарада у Рівенделі за участі Сарумана, не лише не псують ходу подій, а й надають додаткового простору для фантазії. Завдяки цьому стрічка, незважаючи на майже тригодинний хронометраж, переглядається «на одному диханні», а по завершенні викликає бажання знову зануритися у цей світ… і, звичайно ж, якнайшвидше познайомитися з жахливим драконом Смоґом – адже поки що нам, інтригуючи, показали лише одне його око!

 

«Хоббіта…» неодмінно варто переглянути як досвідченим шанувальникам саги Толкіна, так і тим, хто ще тільки збирається вирушити у казкову подорож сторінками книги разом з Більбо Беггінсом та його товаришами. І хочеться сподіватися, що у наступних фільмах Пітер Джексон та його колеги не відступлять від вдало обраного ними шляху.

Ольга Герасименко