Субкультура для дорослих: американці фанатіють від Джейн Остін

Її найвідоміший роман, “Гордість та упередження”, був написаний два століття тому, але і сьогодні Джейн Остін користується фантастичною популярністю в Штатах. Що ж так приваблює американців у цій суто британській авторці?

У 1813 році Остін написала: “Як швидко ми втомлюємося від будь-чого – крім книжки”.

Її власних творів це стосується якнайбільшою мірою. У сучасній Америці письменниця є предметом справжнього культу.

Шанувальники Остін проводять з’їзди й бали, вдягаються в стилі епохи Регентства і пишуть продовження до її романів з не меншою пристрастю, ніж фанати “Зоряного шляху” чи “Гаррі Поттера”.

В інтернеті повно блогів і форумів, присвячених Остін та творчості її фанів – вони, до речі, називають себе “джейністами”. Північноамериканське товариство Джейн Остін налічує 4500 членів та 65 філіалів.

У жовтні 2012 року більш ніж 700 джейністок, вбраних у капори і вишукані старовинні сукні, зібралися в Брукліні на великий з’їзд товариства. Протягом трьох днів учасниці відвідували лекції, уроки танців і тематичні виставки, а наприкінці їх чекали банкет і справжній бал.

Цікавий феномен, враховуючи, що сама Остін майже не зазнала слави за життя. Вона померла в 1817 році, в 41 рік, написавши лише шість романів.

І хоча вона вважається одним із класиків англійської літератури, важко уявити собі аналогічне масове захоплення, наприклад, Чарльзом Діккенсом.

Твори Остін приваблюють читачок насамперед романтичністю – попри те, що в них є місце і похмурості, і сарказму.

Чуттєвість і дотепність

Колишня вчителька Джоан Ленні (на фото друга зліва) – регіональний координатор філії Північноамериканського товариства Джейн Остін у Південній Кароліні.

Щороку ми святкуємо день народження Джейн Остін, влаштовуючи чайну вечірку. Ми подаємо англійський чай з сандвічами, граємо у вікторини та інші ігри.

На цих прийняттях вітається вбрання у стилі епохи Регентства. У мене, наприклад, була сукня, прикрашена півметровим страусовим пір’ям.

Нам ідеться про вшанування великої письменниці – це як конвенти, на які з’їжджаються фанати “Зоряного шляху”.

У нашій філії близько 60 осіб, і ми зустрічаємося дев’ять разів на рік. Організовуємо лекції та обговорення романів Остін в Чарльстонській бібліотеці.

Я обожнюю її діалоги, її почуття гумору та дотепність. Це універсальна література.

“Нам бракує елегантності тих часів, – каже Майретта Робенс, адміністратор одного найпопулярніших фанатських сайтів “Республіка Пемберлі”. – Її романи допомагають утекти від повсякдення”.

Підігріли інтерес до Остін і екранізації її творів, зокрема міні-серіал “Гордість та упередження”, знятий ВВС в 1995 році з Коліном Фертом у ролі містера Дарсі, а також однойменний фільм 2005 року з Кейрою Найтлі у ролі Елізабет Беннет.

Але самого цього не досить, щоб пояснити, чому стільки жінок прагнуть оживити світ своєї улюбленої письменниці, перевдягаючись у старовинні сукні чи пишучи власні твори.

“Думаю, річ у тому, що Остін написала лише шість романів і померла відносно молодою, – вважає Лорель Енн Неттресс, авторка блогу Austenprose і редактор збірки сучасних оповідань “Мене надихнула Джейн Остін”. – Люди закохуються в її персонажів і не хочуть з ними розлучатися”.

А Майретта Робенс пояснює, чому читачі відчувають потребу у творчості за мотивами Остін, ще простіше: “Я думаю, вони просто хочуть більше сексу – особливо з Дарсі та Елізабет”, – каже вона.

На сайтах фанатів Остін можна зустріти безліч творів із заголовками на кшталт “Містер Дарсі зустрічає свою половину” чи “Місс Беннет стає жінкою”.

Однак творять за мотивами Остін не тільки аматори. Роман Лінди Бердолл “Одруження містера Дарсі”, написаний у 2004 році, став бестселером.

Остінівський сюжет лежить і в основі “Щоденників Бріджит Джонс” Гелен Філдінг – тому й головного героя її звуть Дарсі, і в екранізації грає вже знайомий нам Колін Ферт. А американська комедія “Безтолкові” (“Clueless”) 1995 року була знята за мотивами роману Остін “Емма”.

 

Але не всі наслідувачі Остін творять у любовному жанрі. У романі “Смерть у Пемберлі” Філіс Дороті Джеймс змушує містера й місіс Дарсі розгадувати таємницю вбивства. А в “Гордості та упередженні з зомбі” Сета Ґрема-Сміта Регентська Англія населена живими мерцями.

Письменників надихає навіть сама субкультура джейністів. Шеннон Гейл присвятила їй гумористичний роман “Остінленд”, екранізація якого нещодавно дебютувала на кінофестивалі “Санденс”.

Тим не менш, є щось дивне у тому, що культ Джейн Остін так поширився саме в США – країні, яка народилася з заперечення аристократизму і старосвітських манер та традицій.

Власне, на момент виходу “Гордості й упередження” в світ Британія і Штати перебували у стані війни. Але Неттресс, мешканка вашингтонського міста Сногоміш, вважає, що джейнізм – це прояв англофільства, яке завжди було притаманне американському суспільству.

“Думаю, ми і досі в багатьох речах озираємося на стару батьківщину, – каже вона. – Тільки погляньте, який успіхом користувався у нас [серіал] “Аббатство Даунтон”. Це чудовий приклад того, як британська культура заворожує американців”.

І хоча проза Остін гостра, іронічна, жива, більшість читачів, на думку Робенс, приваблюють все ж романтичні перипетії.

“Все-таки під її чари підпадають переважно жінки, – каже вона. – А жінки – це загальновідомо – люблять читати про стосунки”.

Джейн Остін

 

Актори Колін Ферт і Дженніфер Ілі багато зробили для популяризації Джейн Остін

 

Хоча так було не завжди. Сам термін “джейністи” ввів у обіг чоловік – літературний критик Джордж Сейнтсбері. А Редьярд Кіплінг в однойменному оповіданні 1926 року описав групу солдатів, яких об’єднала любов до творів Джейн.

Як розповіла ВВС Клавдія Джонсон, професор англійської літератури Принстонського університету, ХХ століття цінувало Остін не як романтичного автора, а як тверезого і сардонічного соціального критика.

“А нині, на жаль, і мої студенти, і читачі зазвичай розглядають її як авторку любовних романів, – нарікає Джонсон, яка написала працю “Джейн Остін: жінки, політика і роман”. – Я думаю, це значна втрата”.

Джонсон закликає розрізняти екстравагантних джейністів-аматорів і більш академічних шанувальників, яких вона називає “остеністами”. Самі фанати не дуже раді такій класифікації.

Тим не менше, Джонсон визнає, що читачі мають право на власний образ Остін.

“Джейністи – принаймні в США – ставляться до своєї діяльності з сумішшю іронії та серйозності, – каже вона. – Вони знають, що це абсурдно – влаштовувати чайні вечірки, але в основі тут лежить аж ніяк не абсурдний мотив: бажання бути якимось чином причетними до світу улюбленої авторки”.

Сама Остін з цим, швидше за все, погодилась би. Її творчість теж починалася з наслідування попередників, зокрема сентиментальної літератури та історичних романів.

Зрештою, як сама вона написала в “Гордості та упередженні”, “людина, здатна написати довгого листа, не може писати погано”.

BBC