Ніч з «Другом Читача»: СучСекс у СучУкрЛіт

Сьогодні незвичайна ніч, можна сказати – надзвичайна! Ніч Кінця Світу. Проте невідомо, хто з ким кінчає – світ із нами чи ми зі світом? А «Друг Читача», як і щоп’ятниці, кінчить сьогоднішній день, згадавши пікантні уривки з творів літературних метрів української сучасності. Пропонуємо зробити це і вам.

Який же він – сучасний секс – у Ліни Костенко? Що еротичніше – секс у більярдній від Братів Капранових чи у душовій від Юрія Андруховича? А також думи й думки під час цього діла від Оксани Забужко, секс на привалі від Ірени Карпи та «велетенське «О-о-о-о!» від справжнього метра еротичного жанру – Юрія Винничука.

О! Зовсім забули! Крім текстів, також на вас чекають чорно-білі фото читачок, варті вашої уваги. Приємного вам Кінця!:) До зустрічі у наступну п’ятницю, до речі, останню у цьому році!

.

ЛІНА КОСТЕНКО

Записки українського самашедшого

Це вже не телеекран, це іподроми сексу, де оголені вершниці мчать крізь ніч на розгнузданих жеребцях. Колись, на початку нашої Незалежності, день завершувався молитовно: «Боже великий, єдиний, нам Україну храни!», потім швидко допетрали, що українці стерплять, змінили формат, ніхто й не помітив. Почали демонструвати програму для потребуючих допінгу – Еротодром. Треновані дівчатка увихалися навколо жердин, імітуючи статевий акт, поки сексапільна ведуча, майже гола і в пряжках, зачитувала листи опівнічних глядачів з подякою, що їм підняли лібідо. Підупалі мужички почали трахати своїх жінок, підзаряджаючись від національних каналів. Але ж найсексуальніші сідниці від довгого споглядання починають приїдатися. Я вже знаю, хто як стогне у якій позі. Я вже знаю всі позиції, але не грецькі, греки напевне це робили інакше. І східні народи теж. У них танець живота, а в нас тут п’ятої точки. Як сказав би Борька: «Нє вставляєт». «Повне марабу», – як каже наш малий.

… Особливо люблять посмакувати різновиди поцілунків. Якась femme fatale впивається йому в губи, раптом висолоплює язика, як жало, і всаджує йому до самої діафрагми. Трясуть пір’ям боа трансвестити, заклично посміхаються гомосексуалісти. Облизують одна одну лесбіянки.

Взагалі-то я толерантний до всіх, традиційних і не традиційних, хай собі любляться хто як хоче, але для чого зчиняти такий галас? Секс це ж діло інтимне. А інтим, як не візьми, це глибоко особисте, внутрішнє, сокровенне. Навіщо ж ходити з фалом наперевіс?

.

 * * *

Ми вже навіть спимо не разом. Я перебрався на кріслодиван, щоночі стелюся в іншій кімнаті. Вона промовчала, отже, її це влаштовує. А справді, навіщо прикидатись?

І їй вільніше. Вона любить читати на ніч. Хай читає.

Якось після роботи фея фуршетів запросила мене до себе. І я пішов. Я взагалі тепер деякі речі роблю сомнамбулічно. Сомнамбулічно її поцілував. Сомнамбулічно попестив. Блузочка на її напнутих грудях розстебнулася сама, сексуальні парфуми вдарили мені в ніс. У нас уже доходило до всього, вона вже потяглася до сумочки: «Ну, ти мєня понімаєш», – тобто вона це носить у сумочці, воно завжди при ній, на випадок, коли трапиться який партнер для «тілесного низу». От тобі й чуттєві імпульси і сполохи жіночих очей. Фея презервативів. Моя четверта козацька сила враз підупала, я раптом згадав анекдот, коли один льотчик говорить другому: «Краще Ту-104, ніж не ту один раз», і засміявся. Вона спитала: – Ти чєво? – Нічєво, – сказав я і скочив, мало не перекинувши торшер.

.

..

.

.

ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ

Московіада

Вона стоїть під душем спиною до тебе, мильна вода стікає по ній пахучими потоками, шкіру має золотаво-шоколадно-шовкову, а ноги – ніби молоді тропічні дерева. Підходиш близько, як можеш, кладеш руки їй на плечі. Спів уривається.

Натомість – легенький здушений вигук, щось ніби видих. Даремно ти перестала співати, пташко. Бо якби ти співала й далі, то ми б утнули з тобою щось цілком інакше, щось нелюдське, небесне і незвичайне. Даремно ти перестала співати. Доведеться тебе за це з’їсти.

Поливаєш її з якихось флаконів – шампунь, рідке мило, поливаєш її й себе з яскравих духмяних південних флаконів і намилюєш її всю, хоч летюча вода тут-таки змиває з неї всі твої старання, але це робить її слизькою й незрячою, і ти занурюєш голову в її прачорне волосся. Тоді вона, так і не озирнувшись жодного разу, повільна, але слухняна, похиляється вперед. І це запрошення. Або виклик. Чорна орхідея впускає тебе. І від блискавок усередині твій череп аж розламується, бо ти почав. Даремно вона перестала співати.

І в цих пекельно-гарячих струменях, під цим одвічним водоспадом виколисуєте удвох якийсь африканський ритм. Не чуєш спротиву, але й заохочення не чуєш – віддається так, як віддаються рабині, хоч ти не можеш знати, як віддаються рабині, може, якраз зі спротивом або з заохоченням. Але вже за хвилинку чуєш, що до неї повертається голос. Не той, яким співала, однак живий, таємничий. Може, навіть палкіший. Щось у ньому благальне, щось навіть молитовне. І саме голос, його поява, його вимогливе тремтіння, відбирають у тебе стриманість і витривалість, і ти вже не в змозі перетривати, зупинити, запобігти. Ця орхідея знищить, розтопить, зіжмакає тебе…

Але вона щось таке невідоме робить, якийсь непомітний внутрішній рух, щось таке змінює там, у собі, вона знає всілякі споконвічні штучки, здібна була дівчинка, добре вчилася, витончені в любові жриці готували її для чорношкірого цибатого принца на спеціальному забороненому острові, де вони злягались на пальмовому листі, і ти знаходиш у ній можливість для тривання. Тільки ж голос, голос! Він таки доконає тебе, він не дасть пробігти цю савану до кінця, як належить. Він входить у тебе, мов пара, – в твою шкіру, значно світлішу середньоєвропейську шкіру. І тепер – як останній порятунок – заплющити очі, бо й для очей забагато всього: зірок у черепі, блискавок і цього шоколаду, і цих гарячих потоків з неба. Однак і в заплющених очах воно все оживає, пульсує. І ти здригаєшся вулканно, і, почувши таки власний голос, розумієш: усе. Даремно ти почала співати.

.

.

.

/.

ОКСАНА ЗАБУЖКО

Музей покинутих секретів

…тимчасом Артемова рука обережно, запитально погладжувала мені ногу крізь шліц спідниці, забираючись вище коліна, і я машинально, як завжди, подумала про його обручку: щоб не порвала часом мені колготок, – можна було б просто відсторонитися, після трьох місяців це був би достатньо вимовний жест, але я й далі, як зурочена, непорушно чапіла, схилившись над столом, над знімком, на якому, я вже була майже певна, розігрувалася між отими трьома якась прихована драма, Артем задихав частіше, його великий палець уперся в щілину мені між ногами й працьовито розсував її крізь колготки й трусики, з нього завжди був вельми сумлінний коханець – науковець і книжник, він усе робив як по-вичитаному, і часами в мене виникало враження, наче я цінний архівний об’єкт, оснащений невидимою інструкцією для користування, а часами – що він мене смертельно боїться, і тоді я щиро приходила йому на поміч, дарма що в устах мені потім надовго лишався смак вийнятого з холодильника старого сиру: в Артема чомусь був холодний прутень, і взагалі холодне на дотик тіло, але тої хвилини, впершись руками в стільницю й очима – у фото, я несподівано зазнала навального, гострого збудження, куди гострішого, аніж якби мені в цей час показували порнуху, – якогось незнайомо-страшного, одчайдушного й хижого, ніби це мало бути востаннє в моєму житті, ніби зненацька спалахнув, засліпивши, наведений просто на мене прожектор, не зоставивши з мене нічого, крім колодязно-чорного крику, тільки той крик не тонув, а піднімався – вгору, немов по трубі, розпираючи в горлі аорти, зі стукотом виштовхуючись крізь стяті зуби, і вже не мало значення, хто (чи що!) задирає мені ззаду спідницю, нетерпляче рве вниз зайву тканину, швидше, швидше, я скупчилася в тій точці, звідки мав прийти порятунок, – і він одразу ж і прийшов, блискавичний, як липнева гроза, і чиясь лапа брутально закляпила мені рота, з чого я збагнула, що крик, який тепер відлунював у вухах, походив із мого власного горла, й, заперечно мотнувши головою, щоби струсити лапу, повільно скліпнула очима, – перед зором ще допливали каламутні жовтяві кола, і перше, що крізь них проступило, був отой фотознімок із п’ятьма постатями на ньому: всі вони палахтіли різким білим сяйвом, як на неґативі. Треба було скліпнути ще раз, і ще кілька разів – доки знімок не потемнів до нормального стану – і тоді стало ясно, що трясеться не знімок, а стіл, і то з тої вагомої причини, що я на нього навалилася в досить незручній позі, а Артем продовжує старанно товкти мене ззаду, ще й намагаючись затуляти мені при тому одною рукою рота, – все це дійство, як-не-як, відбувалось на його робочому місці, в підвалі книгосховища, і могло б бути справді вельми пікантно, якби хтось із його співробітників зазирнув у двері – які він, щоправда, завжди з моїм приходом замикав.

.

 .

.

ЮРІЙ ВИННИЧУК

Мальва Ланда

Панна Фрузя відкинулася на спину, і все її тіло обійняла судома. Бумблякевич став на коліна над нею і, коли вона розвела ноги, то спалахнуло йому в очах золоте руно. І побачив вузенький причал, до якого прямували кораблі з цілого світу, вантажені імбиром, цинамоном, перцем кайєнським, ваніллю й дактилями.

Вітрила шовкові, прозорі мов крильця метелика, вітрила тонюські, мов майточки школярок, з гербом, що здалека нагадує щит і меч, а зблизька – піхву кудлату і прутень. Теплі вітри зизоокі приносять запах лаванди і мира, дим кадильний пливе над головами і закручується вгорі у велетенське сизе: «О-о-о-о!».

.

***

.

.

.

БРАТИ КАПРАНОВИ

Щоденник моєї секретарки

У третій залі стояв самотній дванадцятифутовий російський стіл і дівчина у форменій жилетці на його тлі виглядала просто-таки малюпусенькою. Хоча, якщо бути об’єктивним, була вона цілком нормальних розмірів. З маркерками завжди проблема – чорний класичний одяг приховує всі особливості жіночої фігури і не дає змоги навіть пофантазувати на тему форм твоєї партнерки. А коли граєш з жінкою, це питання не є таким вже абстрактним. Фігура для жінки – частина особистості, навіть якщо вона використовує її для роботи за більярдним столом.

– Зіграєте зі мною? – чемно запитав я, привітавшись.

– Залюбки, – посміхнулася дівчина і взялася розставляти кулі.

Така посмішка вже сама по собі обіцяла задоволення від гри.

…Дівчина схилилася, вицілюючи, і я помітив, що на комірі її сорочки розстібнувся ще один ґудзик. Маючи неабиякий досвід гри на більярді, я перейшов на інший бік стола і зазирнув у відкриту пазуху. Що ж, видовище було вартим клопоту. З-під світлої білизни виглядали може не аж які великі, але кругленькі і апетитні цицечки.

…Скільки їй років? Двадцять п’ять чи двадцять шість. Невеличка, акуратна, як і годиться при її професії. Якщо розколоти волосся, буде навіть гарною.

Але насправді – це зовсім не мій типаж. Але цицечки – нічого. Їх приємно було б обстежити врукопашну. Вік живи, вік учись. Я прийшов сюди, не вірячи у існування жіночого більярду, а зараз був схильний вважати, що з маркерками грати вдвічі приємніше, ніж з маркерами. Бо до спортивного азарту маєш іще присмак еротики. Хоча який при рахунку сім-п’ять може бути спортивний азарт?..

– Реванш? – шляхетно запропонував я.

Дівчина мовчки відставила кий і замість відпові ді взяла мене за руку. Вона ступила кілька кроків, не відпускаючи захвату, і я мусив скоритися цьому німому наказу. Без жодного слова я послідував за нею вузьким коридорчиком, за яким біліли глухі двері – певно, до технічного приміщення.

– Тс-с-с! – приклала вона пальця до губів.

Ручка стиха рипнула, і маркерка буквально затягнула мене до тісної комори з величезним електрощитом в кутку…

Світла ми не вмикали, але у тісній коморі не булозовсім темно – зелені індикатори електроавтоматики підсвітлювали мізансцену своїм мерехтінням. Як у фантастичних кінофільмах, слово честі.

…Кров раптом прилила до голови. Кажеш, давай? Зараз буде тобі давай. Я почекав, поки дівчина завершить першу фазу боротьби з моїм гардеробом, а потім відвів її руки і одним рухом розірвав навпіл мережаний ліфчик. Вона зойкнула, а я, сп’янілий від цієї раптової зміни ролей, так само рішуче смикнув донизу маркерські брюки і рвонув гумку трусиків.

– Давай? – загарчав я і накинувся на неї, як оскаженілий від казарменого целібату солдат.

Не знаю, як благенькі дверцята електрощитка витримали тиск двох тіл, що смикалися у спільному ритмі. Певно, конструктори все-таки передбачали можливість подібних навантажень. Я летів вперед, ні на що не зважаючи, збуджений своєю подвійною перемогою, але чемпіонка пустилася навздогін і наспіла буквально на самому краєчку. Собою вона керувала аж ніяк не гірше, ніж чоловіками. Коли пульс припинив стукати в моїх скронях, а руки послабили хватку, я помітив, що дівчача голова лагідно пригорнулася до моїх волохатих грудей. Ця раптова ніжність була зовсім несподіваною в умовах електрощитової більярдного клубу.

…Залишки розірваного бюстгальтера мотилялися нагрудях, немовби німе свідчення злочину, а наполовину розірвані трусики висіли на одній нозі. Дівчина, сміючись взялася розстібати гачки за спиною.

…Наче злочинці, ми тишком, по-одному вислизнули зі щитової. Я – перший, бо маркерка потребувалабільше часу для відновлення дрес-коду. Найскладнішою частиною випадкового сексу є прощання. З одного боку чоловік повинен залишити у жінки приємні спогади, а з іншого – не викликати бажання розпочати ігри в кохання.

.

 

.

ІРЕНА КАРПА

Піца Гімалаї

– Ти дійсно цього хочеш?..

– Дійсно, – тільки і сказала тоді Редька.

Дордже мовчки поцілував її довгим поцілунком, і Редьку здивувало, який у нього гарячий рот, і який у неї, мабуть, холодний. Відтак він легко, наче вона вся була зліплена з самих пуховиків і флісів, а не з плоті, загорненої в них, підняв її на руки й, штовхнувши ногою криві оббиті бляхою двері лазнички, поніс до кімнати. Обережно поклав її на розстелений уже спальник, сам ліг поряд і накрився іншим. Тут Редьчине заціпеніння трохи спало, вона схаменулася, що ж це йому, мокрому, зараз дуже холодно, схопила свій марлевий бірюзовий, у сині черепашки, шарф і заходилася витирати його тіло, боязко цілуючи вже сухі й ще мокрі місця. Він тихо лежав поряд і ніжно пестив її мокре волосся.

– Що це за… шрами у тебе такі? – зненацька спитала Редька і сама ж одразу про це пожалкувала.

Дордже на секунду навіть перестав дихати. Здавалося, усе навколо завмерло. Коли за мить він, посміхнувшись, відказав:

– Такі собі шрами. Я ж не питаю в тебе про кожен шрамчик у тебе на колінях. А в тебе їх там вистачає…

Редька з полегкістю зітхнула. Дордже почав один по одному знімати з неї шари її одягу.

Вони кохалися ледь не до ранку, забувши про нелюдську втому, не помічаючи ні холоду, ні протягів, зігріваючи одне одного тілами й гарячим диханням. Він цілував її тверді від холоду й збудження груди, жадібно вдихав її запах. Вона безперестанку гладила його спину, притискала до себе його сідниці, намагалася втертися йому в шкіру, стати з ним нероздільною сумішшю. Але на те й існують зависі й суспензії: напружившись, як міст через швидку ріку, він кінчив у неї, вона вперше в житті залишилася таким результатом вдоволена, і так вони й заснули, до ранку не відчуваючи холоду, лежачи у вологих спальниках, заплетені, як два недоїдених шматки сиру «косичка».

.

.

/

До наступної ночі з «Другом Читача»!

Наступної п’ятниці буде ще цікавіше – обіцяємо!:)

/

Увага! На Ночах з «Другом Читача» не шукайте порно та непристойності – тут панують лише еротика, високе мистецтво і найчистіші фантазії!
Також н
а Ночах з «Другом Читача» суворо заборонено перебувати неповнолітнім особам!

/

Щиро Ваш
нічний вартовий «Друг Читача»