Бегемот: історія улюбленого блазня Сатани

ЛІТЕРАТУРНИЙ ПЕРСОНАЖ

Бегемот на одному з будинків Андріївського узвозу у Києві

Любити, дивуватись чи боятися чорного вгодованого котиська, який ходить на двох лапах, вражає людськими манерами, здатністю філософствувати, блазнювати, дурити людей, бути неймовірно жорстоким і, водночас, цинічно милим? Цей персонаж, а йдеться якраз про кота Бегемота з роману «Майстер і Маргарита» М. Булгакова, викликає масу неоднозначних емоцій і дві найсильніші з них – подив та страх. Вперше він з’являється у сцені гонитви Івана Бездомного за Воландом: на очах у здивованого Бездомного їде на трамваї, трохи пізніше – п’є горілку та закусує її маринованим грибом, а ще згодом, Бегемот разом із Азазело жорстоко б’ють Варенуху.

 

П’ятий диявол чи домашній Флюшка?

Версій про те, як саме у романі «Майстер і Маргарита» з’явився кіт-перевертень, улюблений блазень Воланда, і звідки його списав М. Булгаков, – маса. Перша з них говорить, що образ цього кота взятий із старозавітних апокрифів в інтерпретації дослідника І. Я. Порфирьєва («Апокрифічні сказання про старозавітних осіб й події», 1872), які були відомі Булгакову. Там Бегемот зображався морським чудовиськом, що мешкало у невидимій пустелі «на схід від саду, де перебували обрані та праведні».

За іншою, більш правдоподібною версією, цей цікавий образ автор «Майстра і Маргарити» вивів за співставленням фактів з книги М. Орлова «Історія злягання людини з дияволом» (1904). В архіві Михайла Булгакова збереглося багато виписок з неї. Там, зокрема, описане життя ігумені Луденського монастиря у Франції Анни Дезанж (ХVІІ століття), яка була одержима «сімома дияволами: Асмодеєм, Амоном, Грезилем, Левіафаном, Бегемотом, Баламом та Ізакароном», з них «п’ятий біс Бегемот походив з чину Престолів. Зображався він у вигляді чудовиська зі слоновою головою, хоботом та іклами. Руки мав подібні до людських, а величезний живіт, коротенький хвостик та товсті задні лапи, наче у бегемота, нагадували про ім’я, яким його нарекли».

Пам’ятник у Москві

У ранній редакції «Майстра і Маргарити» (першу редакцію роману було знищено автором 18 березня 1930 року) кіт Бегемот був схожий на слона: «на поклик із чорної пащі каміна виліз чорний кіт на товстих, наче дутих лапах». Автор врахував, що слоноподібний Бегемот мав руки «людського фасону», тому навіть залишаючись котом, у трамваї він хвацько простягає кондукторші монетку і бере у неї квиток.

За словами другої дружини М. Булгакова Олени Білозерської, реальним прототипом Бегемота був їх домашній улюбленець – величезний сірий кіт Флюшка. Єдине, що змінив Булгаков, – колір котового хутра, оскільки саме чорні коти, за традицією, вважаються проявом нечистої сили. Є ще один цікавий факт пов’язаний з прототипом Бегемота, який не згадувався в жодному з джерел досліджень творчості М. Булгакова, озвучений тією ж О. Білозерською неначе й жартома. Дружина Булгакова якось розповіла, що, окрім Маргарити, з неї також списаний образ кота Бегемота: «За характером я саме така, про що Міша мені неодноразово говорив», – жартує О. Білозерська. Однак, ця цікава деталь згадана жінкою якось між рядків та з усмішкою, тому мимоволі можна зробити висновок, що у пам’яті читачів вона прагне залишитися Маргаритою.

\

Помилуйте, королево! Невже я дозволив би собі налити дамі горілки? Це – чистий спирт!

У фіналі роману Бегемот разом з іншими персонажами демонічної свити Воланда перед сходом сонця зникає у пустельній місцевості неподалік саду. Подібні аналогії взяті Булгаковим з книги Єноха, де, за словами автора, знаходять останній прихисток «праведні та обрані» Майстер і Маргарита.

Фільм «Майстер і Маргарита»

Під час останнього польоту Бегемот перетворюється в худорлявого юнака-пажа, котрий летить поруч з лицарем у темно-фіолетовому вбранні «з похмурим обличчям на якому ніколи не було усмішки». Це – Коровьєв-Фагот. Тут Булгаков, ймовірно, взяв за основу жартівливу «легенду про кумедного лицаря» з повісті «Життєпис Степана Лососінова» (1928), котру написав добрий приятель М. Булгакова Сергій Заяїцький. Легенда ця розповідає про жорстокого лицаря, який любив відривати голови тваринам. Булгаков передає функцію відривання голів коту Бегемоту, і той обезголовлює конферансьє Театру Вар’єте Жоржа Бенгальського.

Не виникає сумнівів, що М. Булгаков частково вивів персонаж кота Бегемота з демонологічної біблейської традиції, об’єднавши кілька сюжетних вузлів. Таким чином, кіт постає перед нами як наступник демона бажань шлунку (у демонологічній традиції його теж звали Бегемотом). Варто пригадати епізод, коли у магазині торгового синдикату кіт поглинає усе їстівне. М. Булгаков іронізує над відвідувачами валютного магазина, а також над самим собою. На гроші, отримані від закордонних постачальників булгаковських п’єс, письменник інколи робив покупки у цьому магазині.

Світло і темрява: плата за вибір

Трошки від релігії, трошки від філософії і вийшов у Булгакова, насмиканий з різних джерел, образ самодостатнього чудернацького кота. Цілком можна припустити, що певні риси характеру Бегемота та окремі сцени з ним, взяті М. Булгаковим з філософського трактату «Сад Епікура» Анатоля Франса. Одна з таких сцен, наприклад, та, коли представники влади намагаються заарештувати Бегемота у Нехорошій квартирі та безуспішно намагаються впіймати його сіткою для вилову птахів. Бегемот влаштовує жартівливу перестрілку та заявляє, що кіт «давній недоторканий звір». У А. Франса паралель з цією сюжетною лінією можна відшукати в епізоді, де мисливець Аристид рятує маленьких щигликів, які вилупилися у трояндовому кущі у нього під вікном, вистріливши у кішку, що до них підкралася. У цьому сенсі А. Франс іронізує, мовляв, головне призначення кішки ловити мишей і бути мішенню для куль. Однак, кішка знає собі ціну і бачить себе вінцем творіння усього сущого, а беззахисні щиглики – її законна здобич. Тому, з її погляду, вчинок мисливця не має виправдання. Бегемот теж не надто схильний виправдовувати інших, а, тим паче, виправдовуватися самому.

Ілюстрація Андрія Набокова

Однак, попри усю неоднозначність цього персонажу і приналежність його до злих сил, за якою підсвідомість читача одразу поставить Бегемота в один ряд з негативними персонажами, не варто його стирати в попіл критичними тирадами. Запитаєте: а як може бути улюблений блазень Сатани позитивним персонажем? Отут, варто зауважити, що Бегемот – дуже повчальний персонаж, який витрясає з душі кожного гріхи та змушує визнати їх за собою. Завдяки йому ми бачимо себе такими, якими часто є, але боїмося у тому зізнатися. Він не злий, а просто жорстоко правдивий, симпатичний багатьом з читачів за своє вміння вдало іронізувати над людськими вадами та дотепно жартувати, а також легко і швидко робити вибір між світлом та темрявою, добром та злом, білим та чорним. Третього шляху Бегемот нам з вами не дає…

Тетяна Землякова