ВОЛОДАР МУХ – майже плагіат

Практично одразу після виходу у світ роман-притча про перебування англійських школярів на безлюдному острові перейшов у розряд світової класики, а своєму авторові завоював місце у пантеоні «патріархів англійської літератури». І коли зараз відкриваєш цей шедевр, важко уявити, що насправді він задумувався як пародія на популярний роман.
Узагалі-то очікувати від Ґолдінґа серйозного літературного твору було дуже ризиковано. Об’єктивна реальність англійця на момент написання «Володаря мух» була такою — 42 роки, робота вчителем у невеликій школі, збірка віршів, яку сам Ґолдінґ називав блідою та невиразною, і чотири романи, які так ніхто і не захотів опублікувати. Це, швидше, показники невдахи, аніж майбутнього лауреата Букерівської та Нобелівської премій…
Мабуть, найбільшу подяку за появу «Володаря мух» треба висловити письменнику Баллантайну, автору роману «Кораловий острів». Ґолдінґ як учитель змушений був читати учням про героїчні пригоди англійських хлопчаків, але стримати свого ставлення до цього твору навіть не намагався. Його настільки дратувало те, як герої Баллантайна навіть у найскрутнішому становищі не відступали від кодексу юних джентльменів, що він вирішив написати пародію, аби висміяти цю класику.
Пародіювати Баллантайна вчитель вирішив широким фронтом — усі сюжетні лінії «Володаря мух» є викривленими ідеями та ходами «Коралового острова», а головні герої роману-пародії є дзеркальними відображеннями героїв Баллантайна. Так, наприклад, екзотичні фрукти, що в романі-оригіналі тамують спрагу, в «пародії» викликають діарею. А головні герої, які є найкращими друзями, перетворюються навіть не на ворогів, а стають переслідувачем та переслідуваним. Аби ніхто не сумнівався, який саме твір ліг в основу «Володаря мух», на завершення твору з вуст рятівника підлітків звучить фраза: «Просто «Кораловий острів».
Аналогії з твором Баллантайна виявилися настільки прозорими, що, знаючи оригінал та особливо не вчитуючись, різниці можна і не побачити. Це навіть має історичне підтвердження — коли 1962 року режисер Пітер Брук набирав хлопчиків для екранізації твору Ґолдінґа, батькам майбутніх акторів було розіслано екземпляри роману з метою отримання батьківської згоди. У результаті погодилися абсолютно всі, бо викривальної сутності «Володаря мух» так ніхто і не зрозумів. Як згадував потім режисер: «Більшість прочитали і повністю схвалили сюжет, бо «це ж звичайна пригодницька історія, щось на кшталт «Коралового острова».
Проте пародії спочатку ніщо не пророкувало щасливу долю. Навіть навпаки — від публікації роману відмовилося двадцять одне видавництво! Видавці вважали, що занадто ризиковано одразу після закінчення світової війни публікувати роман зі згадуванням нової війни в найближчому майбутньому. Втім, те видавництво, яке погодилося, потім не пошкодувало: уже 1954 року «Володар мух» став бестселером у Великобританії та США, а буквально за десятиліття його переклали величезною кількістю світових мов.
Після широкого резонансу роману літературознавці почали клеїти на нього ярлики. Щоправда, головний стереотип після «Володаря мух» повісили на автора, назвавши його песимістичним письменником. Перепало і самому роману — його віднесли до наукової фантастики. Але призвело це до зовсім несподіваних результатів — такий ярлик вплинув не на сприйняття роману, а на світову наукову фантастику. Відгомін філософської історії про людей, що забули про любов і милосердя, та гротескної антиутопії про крихкість світу Homo Sapiens чітко простежується в багатьох науково-фантастичних творах. А у «Володарі мух» добре відчувається відгомін чудової традиції, започаткованої ще Сервантесом, коли пародія стає набагато кращою за оригінал. Більше за те — який був оригінал і як його переробив Ґолдінґ, уже не має ніякого значення: якщо літературний твір примушує читача думати, це і є найкращою рекомендацією.

 

Євген Боженко.