НАРОДНИЙ КАСТИНГ ЕРОТИЧНИХ ПОЕТІВ: ОСТАННІЙ ВИПУСК!

У кожному поеті живуть патріот, філософ, лірик, дитина… Тому і вірші пишуться відповідні думкам, душевному станові, життєвим обставинам. «Друг Читача» впевнений, що в кожному поетові живе і поет еротичний! Це ми і продемонстрували у Народному кастингу еротичних поетів, який, на превеликий жаль, вийшов уже на фінішну пряму!

Сьогодні – останній випуск з віршами десяти учасників Кастингу. І що це означає? Ну, по-перше, що 3-го квітня на «Друзі Читача» можна буде дізнатися про підсумки Кастингу з іменами найкращих. Їх буде запрошено на Ніч Еротичної Поезії, що відбудеться 6-го квітня на Київському книжковому ярмарку «МЕДВІН» у виставковому центрі «КиївЕкспоПлаза» (Салютна, 2-Б). А, по-друге, що ми, редакція «Друга Читача», будемо сумувати та, чесно кажучи, вже сумуємо за еротичною поетичною феєрією, що тривала протягом семи тижнів Кастингу! Ми засмучені, але нас переповнює гордість за те, що наш сайт став місцем поетичних зустрічей читачів як із знаними авторами, так і початківцями! Молоді спробували свої сили та заявили про себе читацькому загалу. А «діди» продемонстрували свій «клас» та відверто говорили на найінтимніші теми.

Та годі сумувати й аналізувати, адже попереду ще – десять учасників, яким пощастило поставити крапку (кому чи трикрапки) у всенародному еротичному поетичному марафоні. Роль ця, безперечно, почесна та відповідальна. Тож, раді представити вашій увазі цих сміливців:

Лілія Демидюк літературознавець, кандидат філологічних наук, член Спілки письменників України і просто гарна пані зі Львова;

Олесь Барліг поет і прозаїк, активіст літературного руху із Запоріжжя;

Юрій Ганошенко  поет, прозаїк і публіцист, що працює викладачем культурології в Запорізькому державному медичному університеті;

Єлизавета Горбачевська юна поетка з Полісся, студентка педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова;

Сергій Зінченко – поет і редактор криворізької газети «Промінь просвіти»;

Ярина Антоненко – прекрасна авторка-сумчаночка, що знається на «амурних справах»;

Андрій Недзельницький – інженер, юний поет і футбольний фан;

Сашко Середа – «найвідкритіший поет сучасності», як він себе сам називає;

pirhospr поет із дивним псевдонімом і найроздягнутіший учасник Кастингу;

Фавн Задунайській – єдиний учасник, який не лише заховався під псевдонімом, а й не забажав показувати своє обличчя..

 

Нагадуємо, що голосувати за улюблених поетів можна і треба на нашій сторінці на Facebook! Поспішіть, адже лишився всього один тиждень!

 

ЛІЛІЯ ДЕМИДЮК

І розпускаю коси,

і вкриваю ними плечі,

і ритуальний запах кави

пропускаю в кров.

Я ще німа,

я ще порожній глечик,

а голос вже росте

у травах за селом.

На ранок глек наповнять

молоком

і вкинуть жабу ще живу

на дно.

У глечика така ж безмежність

як в криниці,

тільки глина пам’ятає

не воду, а вогонь…

 .

жовта хризантема

сонячна квітка

з неї скапує мед

і на пальцях моїх

загусає

слід твоїх поцілунків

ти вічно живеш

коли сонце ловиш устами

доторкаюсь до часу

він схожий на ліс

на шершаве листя туману

на м’якій

встеленій мохом землі

крихти інію

і краплі світанку

сонячна квітка

росте крізь туман

і на смак здається

солодка

приручаєш долоні мої

до тепла

і цілуєш пелюстки

ще сонні

звабливо пахне нектар

ледь прозоро і ніжно

жовта квітка

забуває про час

і приручено квітне

 .

* * *

наче кава з молоком

цей день з тобою

трохи підсолоджений

і мені не зашкодить

моя залежність буде

біло-молочною

і м’якою

ти вкриваєш мою руку

своєю долонею

і мені здається

що ми обоє

тримаємо пальцями

зефір

ось він

запашний

солодкий

здається уже відчуваємо

як він тане у роті

але зефір ще у наших долонях

ми дивимося в очі одне одному

і розуміємо

що стали уже кавоманами

навіть молоко

нас уже не рятує

 .

суто жіноче

у тебе у ванні плаває восьминіг

ти приручила його і годуєш квітами

він любить веселкові кольори

і любить бути елегантним

тому ти йому шиєш рукавички

вісім рукавичок

для його рук

якими він любить тримати троянди

пелюстки троянд у твоїй ванні

мильна піна

і загадкове створіння

якому ти віддала свою ванну

а сама миєшся у тазику на кухні

зашторивши вікна

навіть без свічок

при звичайному електричному світлі

розглядаєш своє тіло

потай милуєшся собою

у маленькому дзеркалі з косметички

наче викрадаєш у світла уривки своїх зображень

і світло разом з водою

стікає по твоїх плечах

легкий вологий холод

перебирає пальцями твоє волосся

і ти затримуєш дихання

щоби відчути себе неповторною

без пелюсток троянд у ванні

без романтики і без загадки

при звичному світлі на кухні

із заштореними вікнами

у які все ж хтось

намагається підглянути

з далекого будинку що навпроти

ти здогадуєшся про це

і злегка усміхаєшся

від радісного

суто жіночого усвідомлення

що у тебе є вісім пар рукавичок для себе

на кожен день несподіванок

 .

 ОЛЕСЬ БАРЛІГ

МОЛОЧНИЙ АЛЮМІНІЙ

вранці,

коли рідке блакитне світло ще бутон сталевий

для квітки золотої

і шкіра ця –

молочний алюміній –

сочиться тиша зі шпалер

[мембрана вікон

стишує галоп вітальний

дня нового,

глевке звучання авт –

руки геть!

не мармур –

айсберги лопаток –

поклад дикий –

невідкритий алюміній]

заплуталась голубка сиза

світла

напівсвітлого

в лобковому волоссі

і ось волосся те

вже не кубло з трави

торішньої,

що вигоріла геть

від снігу і сльоти:

кучерики дрібні –

ростки травневих злаків-самосієк

цій худобі мирило –

светри

під футболками двома.

ці пальці

коронувати б

поцілунками,

але сумують позашлюбними синами

короля

в барханах

серпневого

солоного

сирого

простирадла

ще спиш.

два айсберги твої

вершини заховали.

два айсберги твої

вершини дригом догори.

два айсберги –

гори дві,

що під долонями

не хочуть танути.

молочний алюміній –

нова ранкова одиниця

.

***

на тій фотографії спальня твоя

мов стерильна лабораторія:

химерна реторта настільної лампи,

серветки книжок,

біла постіль – операційний стіл –

жде начиння від тіла –

солоних твердих інструментів

тут жоден мій вірус не прокрадеться

сконає

помре

не набуде мутацій

на тій фотографії

твоя спальня мов капсула

міжгалактичного лайнера –

все завмерло напоготові

для подорожей не зі мною

.

***

обережно

коли кінчатимеш

не зріж необачно нігтями

мозолі мої на п’ять сантиметрів вище від п’ятки

[ти ж знаєш як довго вони звикли гоїтись

[бактерицидні пластирі схожі на прапор чиєїсь країни

[чергують зелене із білим [смужками]

брунькують на шкірі прямокутні колонії]

розселяють у волосинках трави самовпевнених кроликів

відтіняють в абзаци стрункі червоної книги

качканосів і кенгуру

навчають тутешніх туземців

замішувать тісто для кексів

запобігати СНІДу

революціям [зокрема

гендерним]

позбавляти замінника цукру жуйку

плювати її на підлогу в метро

оформляти судові позови

не сахатися петінгу

не дивуватися латексу

і [головне]

крадькома

з підворотні

домальовувать Богу вуса

[чорним маркером]]]

обережно

коли будеш смоктати

моя сперма схильна складати сполуки різного напрямку

в своєму застосуванні

.

ЮРІЙ ГАНОШЕНКО

ЛІТО (ВІДВЕРТІСТЬ)

це літо коли ти прощаєшся з тілом

коханим а тіло прощається з білим

а біле зникає у готиці зим

що звучать мов екзотика назв

куди відвезе тебе звичка прощатись

щоб засушити і так залишити той смак

від купання червоної тебе в червоній воді

і лягти на ряднині і бути твоїм

рушником і володарем лісу

де нас тільки двоє і квітка уже

розцвіла і тягне мене із середини

тебе і гріє і я її не відпущу

адже це літо літот усіх самообмежень

всіх слів патетичних і сентиментальних

що їх вінками понесе і втопить вода

паралельна до нашої хвилі

єднання між пір’ям що випало з крил

з якими нам завтра можливо у вирій

це літо коли ти прощаєшся з тілом моїм

і кров солодкаво співає і ниє

відірвана…

/

 Вона

…принесе на тарелі із коливом

твою голову очі мов олово

дуже молодо голиш бороду

що у попелі сивини

не знайшов ти своєї війни

ні у білому сні на розбитому склі

ні в червонім вині на коні

ні в собі ні в мені

ні між ніг

що у бій

за прихильність тих вій

всіх повій

на повір

лиш в єдиній одній

тій так солодко-вогневій

і так золото-кам’яній

хоч убий не завий

їй слова мов трава

що ростиме нова

під серпом

мов крило

вигнутим

як душу із тіла вигнати

вирваним звіром стрибнути

і не виринути

А розплавитись блиском олова

помастивши святкове коливо

загубити в пожертві голову

і пожерти жнива

 

ЄЛИЗАВЕТА ГОРБАЧЕВСЬКА

Моє піде в тебе,

Твоє – в мене.

Сто сотень прощ у рівному обличчі,

А більше не сховається у річ і

Не мине.

Ковзне між рук,

Між ніг завмре

Неначе зірка понад дивні кручі.

Тому, хто міг і хто колись захоче –

Омине.

/

***

Таки у справжність проросло

Оте, що було надто перше.

Зім’явши зміст, ввігнувши стержень,

З’явився знак, а не число.

А мова зрима на воді

І більш чи менш впаде на губи –

Збереться медом, наче любить

Світанки чисел на тобі.

/

***

Ра дивиться на світ бурштиновими очима,

Я – безлиста – цілую твої рамена.

Дзвін холодний – слово в слово – ніби звідти

Повертається давня любов до нас.

Рахманний вітер сповиває золотаві кучері,

Зів’ялі ромашки лонами туляться до ніг.

Дихай, дихай, допоки я не ляжу в травицю, –

Ми так давно блукаєм сухими стежками.

Тож зробімо, бо степовий Бог не чекає.

Зерниною – місце в місце –

Впадемо досвідом у глибоку і темну яму: Там і проросте нове лоно забутого дня.

/

***

Наче степ вночі

Проростав в мені

Тихо біль.

І сова в степу –

Провідник жалю

Мого тіль.

А доріжка в глиб

Розведе його

Ніби хміль.

А слова нічні

Досягли лиш губ –

Ще не йди.

Наче світ вночі

Проростав в мені

Тяжко ти.

/

СЕРГІЙ ЗІНЧЕНКО

НОСТРАДАМОСТІ

СТОСОВНО ЧЛЕНІВ

КОЛА САМОСТІ

Кінець світу уже напророчили

На дванадцятий (нинішній, збочений).

Та кохання нема без кінця,

Без кінця – то лише для ченця.

В середовищі ж  недоторканності

Світ зліпили для багатогранності,

Там важливо, щоб жвавий кінець

Не капець віднайшов, а вінець.

Про події верховної самості

Пропоную свої нострадамості.

     1. Судом і Говерлою

І буде рішення те прийняте судом:

Щоби Говерлою між горами:

Тудом-сюдом, тудом-сюдом

Усе «імєніє» було розорано

     2. Кінець язику

Щоб Україну-неньку в «Твою мать»

Не зміг язик «переіменувать»,

Його засунуть вглиб по самі шпори,

Щоб довго-довго звідти не виймать.

На цьому і скінчаться «разговори».

     3.  Мрія, що не збулася

Горизонтальний краєвид:

Він і вона. Хто – над, хто – під.

І скраю ліжка – їх дитина:

Нова (казали) Україна.

А цього року батько матері

За гратами світ даруватиме

     4.  Дупокаліпсис

Дупами обличчя поставали

І посади всі окупували,

А найголовніша головморда

Глипає із кожного бігборда.

Всюди сексомани і сексоти

Дупи начищають для роботи,

А на троні всіх послів приймає

Та, найбільша,  котру кожен знає.

Дупа наближається до саду,

Раптом хтось підкрався прямо ззаду,

Обхопив і глибоко встромився:

Так, що аж росою весь покрився

Всюди сексомани і сексоти

Дупи начищають для роботи,

А на троні всіх послів приймає

Та, найбільша,  котру кожен знає.

Ось і вечір. Ті, що на посадах,

Дупи розійшлися по бригадах,

А найголовнішу пруть на троні,

Наче полонянку у полоні.

Всюди сексомани і сексоти

Дупи начищають для роботи,

А на троні всіх послів приймає

Та, найбільша,  котру кожен знає.

.

ЯРИНА АНТОНЕНКО

Шалене твоє чекання

У мене ввійшло жагою.

Немовби оце востаннє

Зустрілися ми з тобою.

І будуть ось ці обійми

Як спомин в житті твоєму

Про дивне таке творіння,

Про першу твою поему.

Це завжди ось так буває –

Благаюче, як молитва

І тільки в душі лишає

Розсіяне чисте світло.

…А губи твої відкриті

Чекають мого цілунку.

О, як я бажаю випить

Того золотого трунку!

О, як я бажаю втоми,

Коли пломеніє килим

І наші тіла на ньому

Згорають суцвіттям білим.

 /

Затихла скрипка у твоїх руках,

Шалений вальс ти грав на струнах ночі.

Твоя нестримна ніжність – дикий птах,

Якого знов і знов спіймати хочу.

У цьому світі – океані втрат

Ми вдвох прості і лагідні, як діти.

І самий досконалий апарат

Не в змозі наші рухи відтворити.

Благослови в душі хвилини ці,

Ми нелюбов’ю вже переболіли.

Хай буде так завжди – рука в руці,

Щасливий спокій стомленого тіла.

Немає слів, якими описать,

Нема пензля, щоб намалювати.

І тільки ніч нам знову буде грать

Свою прекрасну місячну сонату.

.

АНДРІЙ НЕДЗЕЛЬНИЦЬКИЙ

Нотатки фотографа-маргінала

„Мені подобається дивитись”

Кеті Пейдж, англійська письменниця

Розірваний бігборд

Коли пред очі з’являться

Розірвний, посічений іржею

та в кольорових клаптиках облізлого паперу

рекламний щит з вкраденою цнотою.

Мені хочеться впасти перед ним, як перед жінкою, на коліна

Бо все у ньому

Символізує хаос і марноту життя

Натомість із захопленням

Дістаю дезркальний фотапарат та роблю знімок на пам’ять.

Бо весь Всесвіт для мене зараз

Знаходиться саме тут.

.

Мрія

Моя мрія – зняти порно „за мотивами”

Бігбордів, знаків та об’яв

І все це буде в стилі „сюрр-арт”

Та передусім

Це черговий етап демонстрації правди світу

Алегорична – а чи документальна –

Стосунків Людини і Життя.

.

Сни.

І нічого мені не треба,

Коли літаю я у снах.

І намистини чорних жахів

Мені являться в пітьми.

І вдень звичайним бувши інженером

Вночі я чорним стану катом

І юну красуню знову поведу до страти,

І тіло її безжально згвалтую….як після, так і до.

О! Сни ці – колісниці,

Вони горять гарячкою безсонь

І сонцем чорним

Я знову зранку відрожусь!

 .

Кохання.

Я люблю кохання.

Коли воно на екрані або в книгах.

А особливо у збочених формах та позах.

А в житті воно жорстоке.

І віє вітер крижаний

І сам ти не належиш собі.

І тому воно прекрасне.

А між реальністю та дивосвітом

На тахті лежить повія.

.

САШКО СЕРЕДА

Метелики

1

Метелики переді мною,

І мені страшно.

Їх усього двоє,

Крильцями машуть.

А я, як дикун, до Бога,

Аби ближче,

Метелики з пересторогою

Крильцями пишуть.

Лише у кроці від мене

В своїй банці

З таємничим світлом зеленим

Вони наближаються.

Спітнілі руки трусяться,

Зникли всі думки над шиєю,

Як тринадцятирічна спокусниця,

Я нічого вже не розумію.

Метелики тягнуть за собою банку,

Метелики – то є сильні істоти,

Вони заманюють мене у альтанку,

А там вже вигадують всякі гидоти,

Що дітям до шістнадцяти неможна,

Себто те, що всі дивляться за батьків спинами,

А потім пробують, хоче ж кожен,

Всім набридає бути невинними.

Страшно, і як же воно сказати,

Що сам не знаєш, що робити точно,

Але настає розпусти свято,

І ось вже позаду щось непорочне.

А потім, коли мати спитає,

Чому в тебе живіт із брилу,

Ти відповіси «Метелики ж літають!

От я взяла, і залетіла».

А я стою тихо, як під гіпнозом,

Метелики ж похитують своїми крильцями,

І ворушать вусиками так загрозливо,

Наче я злодій, а вони – поліція.

Метелики ближче – гіпноз розвіявся,

Зникло усе й розлетілися мрії,

І бачу перед собою дівчину в спідниці,

ЇЇ зелені очі і довгі вії.

2

Метелики сідають мені на плечі,

Торкаються моєї прозорої постаті,

Намагаючись забезпечити

Міліметри холодного простору,

Силуються збудувати ґрати,

І мене на зелених крильцях

Подібно до Господа розіп’яти,

Як я тебе розіп’яв на бильцях

Старого дивану в твоїй кімнаті

У цій еротичній фантазії,

Поки не повернулася мати

З кіпру чи інших цяток євразії,

І моя загибель не стала реальністю –

Реанімація й муки совісті,

І моя рука між твоїми пальцями,

Й кохання, що в грудях залізним вістрям.

/

pirhospr

Розкажи мені щось. Просто так, без мотиву.

Як обличчям в траву, як на плечі вода.

Босоніжки в руках, вечір, блискавку, зливу.

Розкажи, чи шкода?

Коли й так – не біда.

Тих-да-да. Тих-да-да.

Розкажи мені зараз. Розкажи мені тихо.

Я твій голос запишу на плівку зіниць.

Розкажи про любов, про розлуку, про втіху.

Про незручність полиць.

Зашморги залізниць.

Про в долоні синиць.

Розкажи мені все. Обіцяю забути.

Де зійду там не сходить ніхто зазвичай.

Пахнеш так…просто мушу твій голос почути.

Втім, забудь, не зважай.

Знаєш, відпочивай.

У підскляннику чай.

Його станція. Вийшов. Стоїть на пероні.

Поїзд рушив. За ним майорить прапорець.

Тимчасовий, неплідний, на склі у вагоні.

Консонанс двох сердець.

Я – німа, він – сліпець.

Насуває зима. Це кінець.

 /

***

Про що ти міркуєш, зірко,

моя погодинна рабине.

Про копійкову ширку?

Про ціну на літр бензини?

Про зголоднілу доню

чи залік висить на носі?

Можна тебе у скроню

я поцілую. Й досить.

Вкрити та обійняти

і вголос читати вірші.

Ну як тебе можу грати?

Нехай тобі з того гірше.

Вся ізгори до споду

Прозора, арктично-біла.

До чоловічого роду

суцільнеє антитіло.

Очі від тіла осторонь

підкреслює зашморг – кофта.

У них, як єврейський похорон,

туга ціано – жовта.

Про що ти міркуєш, зірко,

моя погодинна служко?

Сміши ж мене, курво, гірко

у світі. Скажи, подружко?

 /

***

Дівчина йде по вулиці.

Не з тих, що усі озираються.

До кого в трамваї туляться.

Я на таких добре знаюся.

Милуюся краєм ока.

Не викликати образу.

Її краса так глибоко,

Що й не побачиш одразу.

Метелик за шовковим виром.

Якого будити не братимусь.

Іди собі, поки що, з миром.

Колись я з тобою кохатимусь.

 /

***

Ka

Для неї це вперше, у мене, принаймні, забуте.

Доволі незграбна, шклянисто – крихка.

Відчутну тендітність художньо-слабкої обгортки

Боюся злякати автоматичністю рухів.

Вдаюся спокійним, досвідченим.

Її соковита горлянка – занадто спокусливий спогад.

Пружні згини, опуклості – нечувана втіха для пальців

Коли не упораюсь – хай заночує.

Сплочено з надлишком.

У ліжку це, певен, набуде кіноестетики.

Я відкорковую – ніби нічого не сталось.

Лише заструмилась тоненька червоная цівка,

зворушливим прапорцем на подушці.

Що в тебе попереду? Знекрів’я. Порожність.

Смітник. І безжальний двобій жебраків

На право заволодіти тобою?

Кумедні рештки лицарства – остання винагорода.

Але, сподіваюсь, тобі обов’язково насниться

терпке густе повітря таємної майстерні,

де добрі трансфузіологи в сірих халатах

налляють липкої веселої крові в самісіньке серце.

Мені ж буде інше: най тебе купить мій ліпший товариш.

З тобою в наплічнику вже поспішає до мене.

Ave, портвейне „Алушта”. Молодість, фасована у пляшки.

Пів огидного бакса  – і неодмінні 0,7 дециметра

Пахощів. Пестощів. Пустощів.

Де щойно розкошували – сирість, старість, сірість.

Хіба це не є безперечним доказом існування Бога?

/

ФАВН ЗАДУНАЙСЬКІЙ

(БЕЗ ФОТО)

Апокаліпсис, або Еро-2012

Я зривав із тебе одяг Я вовтузився, пітнів Я — не мачо, я – не гордий Як умів, так і любив

Ти кривилась, ти крутилась Ти кректала цілу ніч То змією ти шипіла, То пугикала, як сич

Ми й на кухні, й на балконі, Ми й навприсядки з тобов Ми стрибали, наче коні, Ми тулились знов, і знов…

Хоч на хвильку би спочити! Я благав – тобі все мало Важко жити в цьому світі Нам, останнім натуралам!

 /

*** ЖКГ БДСМ

Губи липкі, тільця липкі Наче дві мухи склеєні ми Якби ж ми знали, мастившись згущенкою, Що в крані немає води!

 /

*** Домовведення

Незмащене, сухе тертя Високі губить почуття

.

Голосуйте за кращих еротичних поетів, чиї вірші вам найбільше сподобалися! 

.

Щиро Ваш

«Друг Читача»

.

ПРОГОЛОСУВАТИ ЗА ЕРОТИЧНИХ ПОЕТІВ!

.

Читайте також перший, другий, третій, четвертий, п`ятий, шостий випуски з еротичними віршами учасників Кастингу!