СТОРІНКАМИ ІСТОРІЇ КНИГИ

В уяві сучасного читача при слові «книжка» виникає рука, що гортає сторінки ─ паперові або електронні. Проте асоціації читачів інших епох були зовсім іншими: комусь пригадувався сувій папірусу, комусь ─ глиняна табличка, а комусь ─ важезний пергаментний зшиток у спеціальній скриньці. ДЧ не міг обминути увагою феномен книжкових форматів. Тож до вашої уваги екскурсія, проведена  фахівцями ─ Українською академією друкарства.

 

Книга походить від дерева

Чи доводилося вам чути, як учителі відгукуються про нездібних, неуважних, нестаранних учнів? Певно, у переліку означень мусив фігурувати епітет «дерев’яний». Дійшло до того, що в окремих тлумачних словниках навіть фіксують окреме переносне значення. Утім, якщо розібратися, подібний комплімент справді можна сприймати як похвалу. Адже безпосередньо спорідненою із «дерев’яністю» у слов’янських народів є слово «книга». Воно походить від кореня «кна» («киен»), що означало обрубок або вирізку з дерева. Правдоподібність такої етимології підсилює зв’язок цього слова з буковим деревом у ряді романо-германських мов (англійське «book», німецьке «busch», голландське «boek»). Саме на вирізках із бука писали перші в Європі книги. Так само «дерев’яним» є грецьке слово «біблос»  — воно означає «деревина», і тому дощечки з письмом стали називати «бібліями».
Щоправда, використанням дерева фантазія перших книжників зовсім не обмежилася. Які тільки матеріали не використовувалися для письма! Камінь, дерево, кістки, глина, пальмове листя, панцирі тварин, берест, папірус, оброблені шкури тварин, тканини…
Першими «книгами» дослідники вважають написи на кам’яних скелях та стінах палаців. Камінь — матеріал довговічний, тому багато свідчень збереглися до наших днів. Але у просторі передавати інформацію таким чином було неможливо, а крім того, висікання текстів на камені вимагало надто багато часу і фізичних зусиль. Певною «оптимізацією» стали глиняні таблички, що деякий час були дуже популярними у Вавилоні та Ассирії. Із таких глиняних книг складалася перша відома науковцям бібліотека ассирійського царя Ассурбаніпала (ХІІ ст. до н. е)
У ІІІ ст. до н. е. з’явилися перші тексти, написані на папірусі (в перекладі з єгипетської — «річкове дерево»). Виробництво і використання папірусу продовжувалося аж до ХІІ ст. н. е. Єгипетські книги з папірусу мали здебільшого форму сувоїв і були добре ілюстровані. Писали й малювали за допомогою сажі тростяною паличкою, яка називалася «калям». До слова, і в наш час на Сході перо називають «калямом».
За два століття до початку нашої ери у місті Пергам винайшли особливий спосіб обробки шкіри, внаслідок чого отримали новий матеріал для письма — пергамент. Добре вичинені шкіри давали можливість відтворювати тексти й малюнки кращої якості, до того ж, із обох боків. Крім цього, пергамент — матеріал довговічний. Саме з винайденням пергаменту книга набула звичного для нас вигляду — із нього виготовляли кодекси, які мали вигляд теперішніх книжок. Проте матеріал був занадто дорогим, адже для створення одного примірника манускрипту середнього обсягу потрібно було використати приблизно 16 телячих шкур. Тож, зрозуміло, про ідею масового книговиробництва навіть мови не було.

Епоха Гутенберга

Перед середньовічними майстрами гостро постало питання виготовлення масової дешевої книги. Спочатку найбільшими вигадниками у цій справі виявили себе мешканці Далекого Сходу. Предтеча друкарства — ксилографія (із грецької — пишу, малюю на зрубаному дереві) — була винайдена китайцем Цай Лунси у VІІ ст. Ілюстрації й текст для ксилографічної книги вирізували на дерев’яній дощечці і вже з неї друкували по дві сторінки на одній стороні аркуша паперу. Цей спосіб давав можливість створення багатьох копій ідентичного тексту без необхідності ретельної звірки кожного примірника копії. Ксилографія прискорила процес копіювання сторінок книг, однак робота по вирізуванню форм була надто копітка й тривала, до того ж, вони швидко зношувалися. Отож, назрівала потреба створення рухомих літер для друкарських форм. У середині ХІ ст. н. е. знову ж таки китайський винахідник Бі Шен зробив перший крок у цьому напрямку — виготовив із глини рухомі зображення ієрогліфів тогочасної китайської мови. За кілька століть практика друкувати книги окремими рухомими літерами, відлитими з бронзи, набула поширення в Кореї.
Однак попри те, що в книжковій справі тривалий час вели азіати, справжній переворот у галузі виготовлення книг стався у Європі. Близько 1445 року німець Йоганн Гутенберг зумів втілити в життя ідею створення «механічного» письма — і цей винахід по праву визнано одним із найвидатніших в історії людства.
Йоганн Гутенберг винайшов пуансон — відливну матрицю, ручний відливний апарат, литу свинцеву (гартову) літеру, складання з окремих літер та ручний прес, який використовував для друкування книг. Із цього часу починає свою історію друк із використанням пресів, який проіснував аж до ХХ ст.
Технологія книговиробництва, розроблена Й. Гутенбергом, була настільки досконалою, що залишалася без суттєвих змін упродовж майже трьох з половиною століть. Удосконалення друкарського верстата і технології друкування відбувалося лише в напрямку механізації окремих процесів і заміни дерев’яних частин металевими. Лише в 1897 році сталися перші посутні зміни: Тольберт Ланетон винайшов буквовідливну складальну машину — монотип. Тоді ж почала працювати перша фотоскладальна машина.
Остаточно Гутенберг став історією в 1955 році, коли сенсаційне відкриття в галузі електроніки сповістило про кінець епохи свинцевого шрифту. Перфострічку, яку застосовували у фотоскладальних пристроях, замінила ЕОМ, за командою якої знаки проектувалися на фотоматеріал із швидкістю від 30 до 100 тис. на годину. В 1976 році в процесі цифрового кодування знаків стали застосовувати лазерний промінь, який дає змогу досягти небувалої чистоти і чіткості кодування тексту, відкриває великі можливості для його передачі на відстань. Поява цифрових технологій та їх впровадження у різні галузі, зокрема друкарство, спричинили такий бурхливий розвиток поліграфічної промисловості, що зміни в поліграфії за останні 15 років є більшими, ніж за попередні 500 років від часу винаходу друку Гутенбергом.

 

 

Ольга Моцяк (Українська академія друкарства).