НАРОДНИЙ КАСТИНГ ЕРОТИЧНИХ ПОЕТІВ: ДУХОВНЕ vs.ТІЛЕСНЕ!

Більше поезії у житті! На щодень! Різної! Філософської! Патріотичної! Соціальної! Містичної! Іронічної! Інтимної! І, звичайно, ЕРОТИЧНОЇ! Чи ви про таку не чули? А вона є! А значить, є і автори! І збірки! І хтозна, може, хтось із учасників Народного кастингу еротичних поетів стане вашим улюблениим інтимним чи еротичним поетом (це як хто себе прозиває, вважає, позиціонує) та відкриє вам світ еротичної поезії – світ, де живуть найвідвертіші думки та почуття, де панують і духовне, і тілесне.

Перший та другий тижні Кастингу розпочали знайомство всіх охочих з сучасною еротичною поезією. Незважаючи на те, що багато хто, може, вже й визначився з фаворитом, у нас є чим вас здивувати. Тож, сьогодні дивувати будуть:

еротичний (і не лише!) поет зі стажем, а також за сумісництвом секс-символ сучукрліт, журналіст та професійний кікбоксер (вибухова суміш!) – Дмитро Лазуткін,

поетеса-«анархо-терористка з лівоеротичним ухилом» (як написано у її біографії в одній із літзбірок) – Олена Заславська

поет із Одеси, який любить, «коли вірші з ноткою гумору та еротики» Анатолій Хромов,

молода журналістка, поетка і просто красуня – Віра Дроздюк,

поет, який спробує увійти у ваші голови та серця «як Бонапарт» (у його вірші: «Мій Рейн у твою Ельбу/Ввійшов, як Бонапарт») – Андрій Шадрін,

поетка, письменниця і науковець, член Спілки письменників і просто гарна, але заміжня жінка – Олена Пашук,

поет і прозаїк, член Спілок журналістів та письменників, а також не лише лауреат різних літпремій, а й співкоординатор та голова журі конкурсів «Коронація слова» та «Золотий лелека» – Микола Гриценко!

.

Нагадуємо, щосереди до квітневого Київського книжкового ярмарку «МЕДВІН» (5-7 квітня), де буде проходити фінальна частина Кастингу, на сайті «Друг Читача» будуть публікуватися вірші учасників. Голосувати за улюблених поетів можна і треба на нашій сторінці на Facebook!

Приємного читання!

 

ДМИТРО ЛАЗУТКІН

 

***
переспавши з жінкою про яку мріяв
думаєш — що робити далі?
у які світи у які виміри
крутити педалі здавати медалі
як їй сказати про головне
чим її в безладі цьому втримати
коли листя засипає мене
гомінкими римами…
просто у простір робиться рух
і там де літають теплі цитати
хочеться не розтискаючи рук
з нею
під музику
засинати

***

          Наталці  Годунко

перші морози

і колючі дотики сніжинок з розставленими пальцями

котрі не можуть відмінити наближення до асфальту

що ніби злітна смуга знову підбирає їх і несе за вітром

жінка у якої все лише починається

каже – все скінчилося

мої стрибки зі стрічкою

мої вправи з м”ячем

моя художня гімнастика

і мої оргазми які доводили мене до сліз до ридань

невже це кінець .

та ні – відповідаю я –

оргазми точно ще будуть

і вона злиться загортаючись у ковдру

так ніби я недодав їй кілька балів головуючи у суддівській комісії

так ніби я не платив любов”ю за любов

старанно відповідаючи на її смски

і на вимоги її гнучкого тіла

зима – це сезонний ярмарок почуттів

зима – це віртуозні піруети віхоли

зима – це час заклеювати вікна

аби вберегтися від великого світу

де ніжність дорівнює смерті

а на дорогах ожеледиця

і падати легко

ПОВНІ ОЧІ

крізь відкриті вікна автомобіля

залітав тополиний пух і травневі комахи

на мить зависаючи у салоні

ніби чиїсь душі над рікою через яку перекинуто міст

і дерева на островах

спонукали дніпрову воду рухатися далі за течією

ти сиділа праворуч від мене  в купальнику

і пісок осипався з ніг і плечей

ніби спомини ніби дні

ніби липкі останні ночі цієї весни

дзеркальні окуляри

відбивали світло – аби не було його забагато

і наша швидкість зростала

настільки що вже не було чутно слів

жодного

жодного

розтоплена карамелька поцілунку на засмаглому плечі

миттєво вихоплені погляди перехожих

все і так ясно –

вода у небі

небо у воді

і як не пручайся –

повні очі сонячних променів

 .

***

вигадати новий засіб пересування

дозволити собі кохати так як хочеш

зім”яти і визволити

проковтнути і захлинутися…

зірки на твоїх плечах

зірки на твоїх стегнах

вони закипають

я хочу бути твоїм всім

твоєю кров”ю і твоїми легенями

твоїм видихом і твоїми розчахнутими аортами

не вибачай мені нічого

навіть дрібниць не вибачай

спали мене виснаж розітри в порошок розмаж по яснах

зловживи мною

космос наш

DJ – Джедай

i wonna be your dog

мяу

 ю

ОЛЕНА ЗАСЛАВСЬКА

.

Тридцять три діаманта

Ф.Б.

 Цілуй мене, цілуй мене, або

Візьми і вбий від пристрасті та люті.

Троянда ануса, оспівана Рембо,

Думки про піхву у віршах Андрія Любки –

То все слова, а ти мене любив,

Неначе дивну промовляв поему,

А я не маю слів розповісти

Красиво, щиро та натхненно,

Як наші перетнулися світи,

Простягнуті у просторі та часі,

Буденно в повсякденному житті

Й смерті, в церкві й на матраці.

Люби мене, люби, або помри,

Бо все одно не зможуть передати,

Всі діаманти мови, тридцять три,

Як друг без друга нам проіснувати.

 .

Lapsus linguae

Присвячую поету Andrij Bondar,

який «як істинний ґраммар-наці» змусив

пригадати мене, як це солодко писати українською.

Мої вірші самі обирають мову.

Великий ґраммар мені каже: мовчи не сунься.

Слова – то коханці, бувають брудні та голі,

Язик вібрує, як ліжко від землетрусу.

То що буде вірним: крапка, чи може кома

На при кінці цього речення, я не в курсі,

Великий ґраммар мені каже: не дмухайте на холодне,

А я не дмухаю, навіть дихнути боюся.

Мої помилкИ-помИлки – то випадковість,

Lapsus linguae (ґраммар перекласти мусить),

А може обмовка, як кажуть у вас, по Фройду,

Ґраммар, покарай письмово мене чи усно.

Я не відмовлюсь – слова, то така спокуса –

Із уст в уста, із уст в уста, із уст в уста – у постійному русі.

 .

***

Немов татуювання

Витравишь мене

Із шкірі, із думок, із літер

Своїх оповідань.

Казав, що тіло –

Храм і цілував

І клірос,

І верхівки бань.

Та в храмі вже немає Бога.

 Буває так: ось був і раптом зник,

Лишилось сім’я, із якого

За 40 тижнів виростає чоловік.

.

АНАТОЛІЙ ХРОМОВ

 

 .

Ненаситна

Погляд впав на ніжну квітку

Наче йшов пустельним пляжем

Але мріяв, що тут влітку –

Я один на неї ляжу

Прикриваючись руками

Ти стидалась мов цнотлива

Я жадав тебе роками

Я чекав цього, як дива

Так і хочеться пірнати

Наче в море – в твоє лоно

Розлетівся по  кімнаті

Терпкий запах, ледь солоний

І коли я впав із криком

Ніжно пестила вустами

Ох, яка ж ти ненаситна

Навіть мертві – і ті встануть

  .

Як дружину

Ти претендуєш на звання

Живого скарбу нашої нації

Я сотні імен назву навмання

Для кого,ти стимул мастурбацій

Ти перша така, ти єдина

Торкаюсь, а рука тремтить

Ніч пролітає за хвилину

Година пестощів – лиш мить

І ось ти переді мною гола

Прибираєш останні грати

Я не зважаючи на голод

Заборонив собі, тебе брати

Я бачу мрії, де наші діти

Краси твоєї несуть частину

Я згоден трохи потерпіти

І взяти тебе, як дружину

 .

ВИВЧИВ ТЕБЕ НАПАМ`ЯТЬ

Ти знаєш? Різна

від твоїх губ

лягає відстань

до пальців рук!

Мої цілунки?

– ні, це не чари

це розрахунки:

тебе вивчаю

Сім поцілунків,

чи більше, дещо –

це твої груди

сімнадцять – плечі

і всю, усюди

тебе вивчаю –

красу такую,

тебе цілую,

тебе рахую!

Я майже вивчив

тебе напам’ять

Чи я живий, чи

 тільки манять

Мене до раю

твої стегна

Я помираю?

О! Так – напевно!

Я прошу в Бога

Лише про диво!

І ненадовго

Рай буде тілом!

Таким убивчим

Як і в останнє

бо я вже вивчив

тебе напам’ять

 .

ВІРА ДРОЗДЮК 

***

Відкрите вікно.

Зоряна ніч… Хвилини кохання…

Відкрите вікно і нестримне бажання.

Пристрасть бурхлива двох огортає,

Жага до любові їх у тиші ховає.

Солодко місяць всміхається з неба,

Двом їм крім цього нічого не треба,

Вони поринають у роси любові,

А зорі яскраві, неначе у змові.

Вир почуттів, насолоди, блаженства,

Він їй шепоче: «Ты – моё совершенство!»

Вибух емоцій та стогін екстазу,

Обійми, судоми – і в них це одразу!

Зоряна ніч, його поряд не має,

Відкрите вікно – воно все про них знає.

Вона дивиться в небо на зорі примхливі

І згадує дії нещодавно бурхливі.

 .

***

Хіть.

Догорає нічна безодня,

Білим інеєм вкриті дерева

І на мить лиш здалося сьогодні,

Що мені ти по-справжньому треба.

Але все ілюзорна уява,

Тільки плоті кричущий потяг.

Вже ранкова жевріє  заграва

Й за вікном легенький протяг.

А я хочу відчути лиш тіло

І солодкі вуста, і дотик.

Хочу, щоб до безтями боліло

Усередині все…Ти – наркотик!

Та залишити душу в спокої

Відчувати лиш хіть відверту,

Вирувати пори нічної

І забути про совість уперту!

.

***

Вільне кохання, вільне життя,

Дике бажання  – це схема буття.

Зранку не знаєш: чи він, чи вона!?!

Знову кохаєш, кожна ніч – новина.

Ніжно, приємно й гаряче як лід –

Збуджує тіло заборонений плід.

Пристрасть жагуча тебе огортає

Вона неминуче тебе поглинає.

Ти вже не можеш, не хочеш спинитись,

Тільки в екстазі шаленому злитись!

.. 

АНДРІЙ ШАДРІН

 .

СЛОВО

Спочатку було слово,

І слово було «Ти».

А потім було кльово,

Здригалися світи.

Ми в темній пащі Львова:

Будь-ласка, посвіти.

А далі були люди,

Збруднілі від іржі,

Твої звірині груди –

А може, і чужі…

Ми в череві у Будди.

Кажи. Мовчи. Кажи.

Світ впитий був нівроку,

Світ просто занеміг

Від смаку твого соку –

Чи може, то не сік?

Наяди з того боку

Співали буколік.

Ми – в Крішни на балконі.

Трамвайкає трамвай.

В твоїм примарнім лоні

Побачив небокрай.

Ми голі. Ми шальоні .

Співай. Танцюй. Співай.

В етері був Коельо,

У скроні бив азарт.

Мій Рейн у твою Ельбу

Ввійшов, як Бонапарт.

Два постріли шрапнеллю.

 (Астрал – це тільки жарт).

В фіналі було вбивство,

Наркотики і джаз.

Ми разом. Ми нарізно.

В обіймах стогне час.

Ми в підземеллях міста,

Воно шукає нас.

Втікаєм в хащі хіті,

Все знову шкереберть.

Львів – у проваллях миті

Та виплеканий вщерть.

Ми вже і так убиті.

Кого лякає смерть?

ЄГИПЕТ

Тебе прочитав від корки до Лорки –

А потім іще навпаки два рази.

Розлючені хмари здіймали шторки

Рідкої єгипетської грози.

Я – бог пірамід, я послав до бісу

Тупих жебраків надбрутальний хор.

Нас знову з тобой вполювали сфінкси,

Чий погляд мертвіший за Іnfostore.

Бродив по піску та шукав де випить,

Крізь міні-купальник робив рентген.

До тебе звертався: ти – мій Єгипет,

Мої Фермопіли і Карфаген.

В пустельному Всесвіті – два скитальця;

Безглуздий автобус, дороги злі,

Де спиною терла раптові яйця,

І навіть не знала, що то – мої.

Засмаглі обличчя в зорі дивились.

Повітряний файєр. Це – світлячки…

Ховались від бруду вулиць і вилиць,

Злягались – невпевнено, як їжачки;

Злягалися стіни, підлога і стеля,

Їх стогін триплетом стріляв у пах.

А нам наяву снилась біла пустеля –

З білих верблюдів і білих ховрах.

В Каїрі в музеї зацвів папірус,

В гробниці прокинувся Аменхотеп,

Та що нам до того, крошка – це вірус,

Тепер ми читаємо Лорку як реп.

Коралі – на шиї. «Мильниці» спалах.

Замьюченим кадром – світлини губ.

Давай залишим це порно в анналах –

Такого не відав жоден YouTube!

В повітрі літав бедуїнський егрегор,

Спекотною втомой палав балаган,

Ахмет – величезний оголений негр –

Робив найсмачніший у світі кальян…

…В Прокрустово ложе склалося ліжко,

Загублений Лорка, як в Нілі пісок:

Літак, Інтернет, фіксована знижка…

Від неба до каменів – довбаний крок.

Єгипет пливе – як Еней, моторно.

Слухай, у пам’яті є карантин? –

Та білі ховрахи згризають порно

На негативах торішніх світлин.

 .

ЯВИСЬ МЕНІ…

Явись мені в легкому весняному платті,

Не заповенному нічим, окрім тебе самої,

Щоб в лямках – страпон, щоб в карманах – пої

Для останньої спроби кінчити від болі.

Явись мені в легкому весняному платті,

Не забрудненому жодною з еклектичних ідей,

Безпардонному, чистому – як подих дітей,

Так, бейбі, со ху из он дьюті тудей?

Явись мені в легкому весняному платті,

Дістань із бюстгальтера планетарні вісті:

Давно не бував у твоїм середмісті,

Чи там так же чемно підстрижене листя?

Явись мені в легкому весняному платті,

В чумному мереживі Ейфелевих веж,

Щоб заздрість повій не сягала меж…

Приди до мене в тому, в чому живеш.

Явись мені в легкому весняному платті,

Не завантаженному відстійним дизайном:

Відкритий лобок – це так сексуально,

Чуєш, Пластиніній гикається файно?

Явись мені в легкому весняному платті,

Такому, щоб не боючись відірвати рукав,

Досліджувать Всесвіт від цицьок до пахв…

Доречі, «зірка» на івриті – «кохав».

Явись мені в легкому весняному платті –

Я ще дост не напився нектару твого.

В будь-якому зі ста дванадцяти прикидів Бога

Явись мені… А ліпше – без нього.

.

.. 

ОЛЕНА ПАШУК

***

у твоїх обіймах

тану й тону

втрачаю всіляку подобу людську

бо жінка я

жінка закохана в очі

очі болотні

жінка без рота

лиш усмішка ніжна

зі смаком кориці

і крила птиці

біля нашого ліжка

заради тебе навчилась літати

виходила заміж у платті-лататті

наш замок

якраз у долині неба

не треба

мовчи

бо я все ж таки жінка

чи жертва

свого кохання

востаннє

кохали так у Вероні

поклади мене собі на долоні

й пристав до вушка

я мушля

вагітна солоним морем

дзвони собору

летять у воду

немає виходу входу

ми в лабіринті

у чреві вулкану

мене приклади до своєї рани

туди де автограф

лишила свіча

бо я вже не сіль

а лише подорожник

чи може схованка

для меча?

 .

***

Ой дівчатка, інкубатори комплексів,

ви не вірте кривим дзеркалам,

бо коханих не шукають за компасом,

не потрібні для них лекала.

Очі ніччю неуважно підведені,

влучний постріл, а все холостими.

І мости, наче ноги, розведені,

і до ліжка квитки не з тими.

Ех, дівчатка, в шкатулці придане –

губки-бантиком, цнота, стрінги.

Годі бавитися суїцидами,

ах, Лоліти, із фільмів Кінга.

Защебніть свою душу на ґудзики,

плачте насухо,

коли смішно –

як нервові розв’язує вузлики

в задзеркаллі жінка заміжня.

.

***

ти під серцем маєш камінь

я ж ношу з дощів намисто

перестрілися руками

на звороті свого міста

перестрілися назовсім

аж зросла в долонях м’ята

в спільне сплуталось волосся

подушка одна зім’ята

один в одному течемо

зносимо камінні дамби

розганяємо нечемно

малюків морських сомнамбул

ми зіскочили зумисне

з колії палких відносин

носиш ти з дощів намисто

я ж ношу під серцем осінь

МИКОЛА ГРИЦЕНКО

З’ява 

На печі, на комині – горох…

На печі, при комині – удвох…

І черінь, як – пляжі де Мальорки,

І вся ти – немов з  Гарсіа Лорки,

З келихом  іспанського вина…

Піч гаряча, рухи обережні,

П’яні  руки, значить – незалежні,

П’яні ми… І – п’яна заметіль

Крутить димаревими хвостами,

Крутить снігом… І любов між нами

Крутить, аж викручує на біль!

Ти – казкова, розпашіла діва,

Ти – форель в руках моїх грайливих,

Прохана, що вміє попросить,

З краплями солоної роси…

Знов тугим виструнюєшся станом

Так гориш, що скоро сніг розтане,

Захлюпоче, річкою стече…

… Як на ранок вискочимо з хати –

До квіток вже будемо вітатись

І – лелека дзьобне за плече.

 .

* * *

Хай буде дощ. Хай буде в нас роман

Під тихий дощ… У тиху ніч… Хай буде.

Нехай „співа” заслужений диван

І за порогом сатаніють „судді”.

Хай мовчки прислухаються… До стін,

До стелі, до підлоги, до туману…

Їм не почуть мелодію колін,

Їм не відчуть рожевого дурману.

Їм – лиш уяви дряпаний мідяк…

Їм – лиш сопіння євнуське  у скронях…

А ми – от-т-т-ак! А ми їм всім – От-т-т-ак!

… І перед світом вискочим на конях!

 .

Бунт 

Я скучив за тобою… Аж – горю!

Мені болить твоє тужаве листя,

Очей твоїх дві ластівки вогнисті,

Які підвладні тільки бунтарю.

Я – твій бунтар! Я – сокіл незрадливий,

Який лоскоче хмари грозові,

Щоб серед ночі впала на нас злива,

Щоб ми проснулись ранком ледь живі…

А як – згрозиться і запахне сонцем,

І вітер струсить краплі з пелюсток, –

Ми не збагнем:  чи з нами все було це?

Чи це був – бунт трояндових квіток!?..

* * *

Навперейми йду!

Лобода хрумтить під ногами.

Ягничку ловлю молоду,

В бузинову кличу дуду.

Трава – рушниками!

Зеленими – з білим,

Зеленими – з жовтим…

Сонце коником ірже

Золотогривим.

Щасливий,

Іду!

Ягничку ловлю молоду,

В бузинову кличу дуду.

А – знайду…

Не обійду!

Хай кульбаби

Сонцями котяться!

Бузинова дуда

Стогололситься,

А ми в трав усіх навиду:

Ду-ду-ду!

Ду-ду-ду!

Ду!

 .

Перса

Хрестик між ними двома…

Хрестик – між ними.

Хай захурделить зима –

Хрестик між ними…

Хай тепле літо бджолить –

Краплі по тілу…

Хай усе тіло болить,

Як ти хотіла!..

Хрестик між ними двома…

Ніби – метелик

Тихо крильми обійма

Перса веселі.

Падають в безвість світи,

Губляться зорі

Та залишаєшся ти!

Світлим – на чорнім…

 

Голосуйте, якщо вам сподобалися вірші! Або чекайте чергову порцію еротичних поезій від інших учасників Кастингу!

До наступної середи! 

Щиро Ваш

«Друг Читача»

ПРОГОЛОСУВАТИ ЗА ЕРОТИЧНИХ ПОЕТІВ!