«Дольки помаранч»: Олена Гусейнова, Олег Коцарев та Богдана Матіяш

Пропонуємо наступну добірку віршів із антології нової української поезії «Дольки помаранч», як завжди, двома мовами – українською та польською. Сьогоднішні автори зовсім неподібні один на одного. Читаємо медитативну лірику Олени Гусейнової, аванґардний текст Олега Коцарева та цілком візуальний образний ряд поезії Богдани Матіяш.

 

 

Олена Гусейнова (1979)

Поетка. Закінчила Києво-Могилянську Академію. Лауреат конкурсу видавництва «Смолоскип» (2005). Вірші друкувалися в часописі «Сучасність» та в «Антології одинадцяти поеток Ми і Вона». Живе в Києві. У Польші вірші друкувалися в часописах «Pociąg 76» та «Akcent» (переклад Анети Камінської та Андрія Поритка).


 Брати

Початок минулого століття

був плідний на братські союзи.

Брати Черепанови вигадували

паровоз.

Уявляю двох хлопців з борідками,

як у Володимира Винниченка,

в чотири руки вони креслять.

Мені цей малюнок нагадує

Міро,

якби в нього були чорно-білі картини.

На вулиці ніч.

Чути як кричать коти і п’яні дівчата.

Брати Черепанови їх не чують –

вони гризуть олівці,

і малюють гвинтики.

Під ранок їм починає подобатись,

розуміють –

ця потвора все-таки

буде рухатись.

Кидають олівці,

обіймаються,

наливають один одному

горілку,

швидко випивають.

Знову обнімаються.

Їм байдуже, як дивляться

зі стін

їх

довгобороді діди.

«З цього б вийшов хороший фільм»,

думають брати Люм’єр

і вигадують кінокамеру.

 

 

 

Bracia

 

Początek ubiegłego wieku

obfitował w braterskie sojusze.

Bracia Czerepanow wymyślali

parowóz.

Wyobrażam sobie dwóch chłopców z bródkami

jak u Wołodomyra Wynnyczenki,

którzy kreślą na cztery ręce.

Ten rysunek przypomina mi

Miró,

jakby miał czarno-białe obrazy.

Na ulicy jest noc.

Słychać, jak krzyczą koty i pijane dziewczęta.

Bracia Czerepanow ich nie słyszą –

gryzą ołówki

i rysują śruby.

Nad ranem zaczyna im się podobać,

rozumieją,

że ten potwór jednak

będzie się ruszać.

Rzucają ołówki,

obejmują się,

nalewają sobie nawzajem

wódki,

szybko wypijają.

Znowu obejmują się.

Jest im obojętne, jak patrzą

ze ścian

ich

długobrodzi dziadkowie.

Z tego by wyszedł dobry film,

myślą bracia Lumière

i wymyślają kamerę.

(tłum. Aneta Kamińska)

 

Олег Коцарев (1981)

Поет і прозаїк. Народився в Харкові, зараз мешкає в Києві. За освітою журналіст, працює у видавництві «Смолоскип», а також журналістом-фрілансером. Автор книжок поезії «Коротке і довге» (2003), «ЦІЛОДОБОВО!» (2007, спільно з Богданом-Олегом Горобчуком і Павлом Коробчуком), «Мій перший ніж» (2009), «Збіг обставин під Яготином» (2009). Видав також збірку оповідань «Неймовірна Історія Правління Хлорофітума Першого» (2009).

Лауреат літературних премій «Смолоскип», «Молоде вино», імені Валер’яна Підмогильного, премії журналу «Кур’єр Кривбасу». Зараз готує до друку збірку «Сьоме

покоління ключів».

У Польщі його вірші друкували у виданнях «Europa» (перекл. Марія Пастирчик і Адам Відеман), «Korespondencja z ojcem» (перекл. Анна Славінська), а також «RED.» і «Tygiel Kultury» (перекл. Анета Камінська). Окрім того, вони ввійшли до антології

«Ludzie i miasta. Literatura Białorusi, Niemiec, Polski i Ukrainy». У 2007 році був стипендіатом програми «Homines Urbani» краківської Вілли Деціуша.

 

Вступ до інфляції

 

Є такий екзистенційний момент,

Коли хліб подорожчав уже на третину,

Олія ушестеро,

Квитки щомісяця на 10%,

Але милостиню бабусі в метро

Подають так само по 10 копійок,

Так, як і три роки тому,

Навіть так, як коли я маленьким був

І жив у Радянськім Союзі.

Я приносив тоді сліпій на базарі

10 твердих радянських копійок,

А потім ми йшли купувати

У величезної тітки моркву.

 

От бабуся в метро й чекає тепер

Своєї хвилі інфляції,

Щоб хоча б по 50, а не по 10,

І тітка з мокрвою, ніби монета,

Зменшилась під впливом інфляції,

Бо я виріс,

А вона вже не така й велика,

А мокрва її зовсім мізерна,

Тільки базар на диво розрісся,

Над базаром сонце блукає,

А до нього в гості приходить місяць

Та пропонує: «Купи в мене сир».

Сонце торгується і купує,

Платить блакитними небесними п’ятірками –

Аж денний місяць майже з небом зливається,

Тоді сонце пропонує купити в нього цибулю,

Та місяць каже: «Де ж мені цю цибулю положить?»

Обурене сонце викидає цибулю,

Й лушпайки дощем параноїдальним

Спадають на місто.

 

Бабуся сприймає за знак

Ці небесні десятки.

Її час – настає,

Вона потирає руки.

 

 

Wstęp do inflacji

 

Jest taki egzystencjalny moment,

kiedy chleb podrożał już o jedną trzecią,

olej sześciokrotnie,

bilety co miesiąc o 10%,

ale jałmużny staruszce w metrze

dają tak samo po 10 kopiejek,

tak jak i trzy lata temu,

nawet tak, jak wtedy, kiedy byłem mały

i mieszkałem w Związku Radzieckim.

Przynosiłem wtedy ślepej na bazarze

10 twardych radzieckich kopiejek,

a potem szliśmy kupować

u ogromnej baby marchew.

 

Staruszka w metrze czeka teraz

na swoją chwilę inflacji,

żeby chociaż po 50, a nie po 10,

i baba z marchwią, niby moneta,

zmniejszyła się pod wpływem inflacji,

bo ja urosłem,

a ona nie jest już taka wielka,

a jej marchew jest zupełnie mizerna,

tylko bazar, o dziwo, się rozrósł,

nad bazarem błąka się słońce,

a do niego w gości przychodzi księżyc

i proponuje: Kup ode mnie ser.

Słońce targuje się i kupuje,

płaci błękitnymi niebiańskimi piątkami –

aż dzienny księżyc prawie się z niebem zlewa,

wtedy słońce proponuje, żeby kupił od niego cebulę,

ale księżyc mówi: Gdzie mam tę cebulę podziać?

Oburzone słońce wyrzuca cebulę

i łuski jak deszcz paranoidalny

spadają na miasto.

 

Staruszka przyjmuje za znak

te niebiańskie dziesiątki.

Jej czas nastaje,

zaciera ręce.

 

(tłum. Aneta Kamińska)

 

 

 

Богдана Матіяш (1982)

Поетка, редакторка, перекладачка. Народилася і живе в Києві. Працює редактором у видавництві «Критика», є представником київської редакції часопису «Український журнал» (Прага). Авторка трьох поетичних книжок: «Непроявлені знімки» (2005), «розмови з Богом» (2007), «Твої улюблені пси та інші звірі» (2011). Добірка віршів «Твоя любов проста й усміхнена» увійшла в антологію «Метаморфози. Десять українських поетів останніх десяти років» (2011). Зокрема переклала книжки: Анджей Стасюк. Фадо. – Київ, 2009; Маріуш Щиґел. Ґоттленд. – Київ, 2010. У 2012 році світ побачать наступні книжки в її перекладі: Ришард Капусцінський. Автопортрет репортера; Лєшек Колаковський. Есеї. У Польщі її вірші друкувалися в часописах «Korespondencja z ojcem», «Pobocza», «Radar» і «Tygiel Kultury» (переклад Анети Камінської). У 2006 році була стипендіаткою програми OBTA при Варшавському університеті, а 2010 року – програми «Dagny» в Кракові на Віллі Деціуша.15 (57)

 

15 (57)

я ніколи не вміла добре малювати а ці останні дні так нав’язливо думаю

що якби була фрідою кало могла би тепер намалювати жінку з обітнутими

від самих плечей руками але малювала би не так як фріда не було би ні болю

ні крові просто жінка без рук просто жінка що плаче і не може витерти сльози

просто жінка що може доторкнутися твого плеча тільки поглядом і навіть

не голосом бо вона його вже не має просто жінка що не бачить далеко і твій

одяг зливається їй із небом просто жінка що навіть не може тебе обняти хіба ж

не бачиш їй відрізали руки а рубці заховали далеко всередину їй відрізали руки

ножицями і десь далеко заховали ножиці я би не малювала їх на картині як фріда

жінкам які йдуть на вигнання вже не потрібні ні ножиці ні руки жінкам більше

не треба боятися що хтось бачитиме чим їм розтинали шкіру як їм переливали кров

із однієї судини в іншу їм колись обіцяли що замість рук виростуть крила і вони

стануть ангелами і вони мандруватимуть світом і вони не робитимуть більше

нічого лихого знаєш коли я залишаюся без рук і коли я не можу простягнути тобі

назустріч бодай квітку подати горнятко води я не знаю чи насправді дуже хотіла

стати ангелом і чому так раптово і чому так прикро від мене відходиш бо я не можу

нічим із тобою поділитися я зовсім не вмію малювати я збираю тільки маленькі

образки твого обличчя твого усміху твоєї радості й так боюся відтепер

назавжди забути як ти смієшся як ти дивишся на світ як ти розглядаєш фрідині

картини боюся так багато часу поспіль бути жінкою із обітнутими руками

і очима що нестерпно болять від несподіваної осінньої повені

 

 

15 (57)

 

nigdy nie umiałam dobrze malować a ostatnio tak obsesyjnie myślę

że gdybym była fridą kahlo mogłabym teraz namalować kobietę z obciętymi

od samych ramion rękami ale malowałabym nie tak jak frida nie byłoby ani bólu

ani krwi po prostu kobieta bez rąk po prostu kobieta która płacze i nie może wytrzeć łez

po prostu kobieta która może dotknąć twojego ramienia tylko spojrzeniem i nawet

nie głosem bo ona go już nie ma po prostu kobieta która nie widzi daleko i twoje

ubranie zlewa jej się z niebem po prostu kobieta która nawet nie może cię objąć czy

nie widzisz obcięto jej ręce a blizny schowano daleko w środku obcięto jej ręce

nożycami i gdzieś daleko schowano nożyce nie malowałabym ich na obrazie jak frida

kobietom które idą na wygnanie już nie są potrzebne ani nożyce ani ręce kobiety więcej

nie muszą się bać że ktoś zobaczy czym im rozcinano skórę jak im przelewano krew

z jednej żyły do drugiej kiedyś im obiecano że zamiast rąk wyrosną skrzydła i

staną się aniołami i będą wędrować po świecie i nie będą robić więcej

nic złego wiesz kiedy zostaję bez rąk i kiedy nie mogę wyciągnąć do ciebie

choćby kwiatka podać kubka wody nie wiem czy naprawdę tak bardzo chciałam

stać się aniołem i czemu tak nagle i czemu tak przykro ode mnie odchodzisz bo nie mogę

niczym się z tobą podzielić zupełnie nie umiem malować zbieram tylko maleńkie

wizerunki twojej twarzy twojego uśmiechu twojej radości i tak się boję od tej pory

że na zawsze zapomnę jak się śmiejesz jak patrzysz na świat jak oglądasz obrazy

fridy boję się przez tak długi czas bez przerwy być kobietą z obciętymi rękami

i oczami które nieznośnie bolą od niespodziewanej jesiennej powodzi

(tłum. Aneta Kamińska)

 

За тиждень чекайте на останню порцію віршів з нашої серії огляду антології «Дольки помаранч».

Нагадаємо, що до антології увійшли тексти авторів, які народилися в 1960-х, 1970-х і 1980-х роках, це: Оксана Забужко, Віктор Неборак, Юрій Іздрик, Марія Шунь, Назар Гончар, Роман Садловський, Іван Лучук, Іван Андрусяк, Маріанна Кіяновська, Мар’яна Савка, Оксана Луцишина, Дмитро Лазуткін, Катріна Хаддад, Олена Гусейнова, Олег Коцарев, Богдана Матіяш, Любов Якимчук, Богдан-Олег Горобчук, Андрій Любка.

За надані тексти для цієї публікації дякуємо Анеті Камінській та видавцям – Національному центру культури (Narodowe Centrum Kultury) та Корпорації «Ha!art».

Придбати книжку можна на сайті видавництва або в інтернет-магазинах. Коштує вона досить помірно для такого обсягу – 41 злотий (приблизно 100 гривень).

Друг читача