Біс одруківок: від «гріховної Біблії» до текстового процесора Word

Зазвичай публікації, присвячені одруківкам, починаються зі слів Ільфа і Петрова про те, що, будучи першодрукарем, Гуттенберг став і першоодрукарем теж. Здорова думка, з якою не посперечаєшся – книжок, що не зазнали друкарських помилок, певно, не існує взагалі.

Сам феномен друкованої помилки прагнуть викорчувати з видавничої справи вже не одне століття. А з іншого боку існує відома «перша заповідь англійського бібліомана»: «Моє видання тим і добре, що в ньому є знаменита помилка. Видання без помилок – макулатура».

 

Одруківки як трансцендентальна умова друкованого слова



Отже, одруківки з’явилися в момент запуску друкарського верстата. Уже в перших друкованих книгах були присутні, хоч і незначні, але одруківки. Так на останній сторінці «Псалтиря» Фуста, виданого в 1457 році, замість слова «псалми» стояло «спалми». Спочатку одруківки більше нагадували описки, та виглядали як просто перестановка або випадання літер, що, однак,  не призводило до зміни одного слова на інше. Адже переписуванням займалася людина, яка часто промовляла написане вголос – писали під диктовку. І якщо б помилка мала семантичне значення, це неодмінно б помітили. Механічні ж неточності, як відомо, людський мозок просто ігнорує. Це дозволяло переписувачам досить легко ставитися до подібних «ляпів», надаючи читачеві самому визначити очевидний сенс, що лежав на поверхні. Побутували віршики, що ілюструють цю передачу повноважень редактора – Si erravit scriptor, Debes corrigere lector, тобто «Де набрехав писар, там виправить читець».

Друкарський верстат скасовував людський фактор щодо описки, замінюючи його технічної підміною букв. І це призводило до набагато більш цікавих семантичних результатів. У виданому в 1562 році антипапському трактаті «Меси і їх побудова» (Missae як missalis anatomia) із 172 сторінок 15 з них займав перелік помилок. Виправдання видавців не змусило себе чекати. «Проклятий Сатана озброївся усіма своїми хитрощами, щоб протягнути в текст нісенітницю і тим самим відбити в читачів бажання брати в руки книгу!» Так у суспільстві закріпився вираз «диявол одруківки» або «біс одруківки», а в літературі було покладено початок надзвичайно цікавій грі – спробі читача зрозуміти, що ж автор спочатку мав на увазі.

На зорі книгодрукування, коли друкарських помилок було ще зовсім небагато, їх виправляли вручну в кожному примірнику. Але йшли роки, книг друкувалося все більше, у геометричній прогресії росло і число помилок. Коли кількість виправлень, зроблених від руки, стала відверто спотворювати вигляд книги, народилася ідея створити в кінці книги сторінку зі списком всіх друкарських помилок – так звану errata. Незабаром до цієї сторінки приєдналися ще інші. Рекорд був встановлений Фомою Аквінськім – у його «Сумі теології» 1578  року errata займала не мало не багато 108 сторінок.

 

Друкарі і верблюди: друкарські помилки в Біблії

Книга-рекордсмен за кількістю та якістю своїх помилок – звичайно ж, світовий бестселер, Біблія. Найбільш цікавими вважаються англіканські біблії – є ціла «колекція» неправильних Біблій, виданих у різні роки і різними англійськими виданнями, які здобули світову популярність завдяки своїм помилкам.

Увінчала список усім відома Біблія перелюбників («Adulterous Bible» видання 1632 року), у якій сьома заповідь («Thou shalt (not) commit adultery»), через випадіння прийменника «не» закликає: «Чини перелюб!». Видавцеві довелося заплатити 3000 фунтів стерлінгів штрафу, а книга в терміново вилучалася з прилавків (зараз вціліло лише 11 примірників).

Наступна Біблія, що видана, наче щоб присоромити всіх книговидавців, так і називається – Біблія Друкарів («The Printers’ Bible», видання 1702 року). У 119 псалмі слово princesкнязі випадково замінило слово printersдрукарі, і нарікання царя Давида видозмінили свій характер: «Друкарі женуть мене безвинно».

Мабуть, надихнувшись результатом, диявол одруківки довго не чекає і вже в 1716 році в Гріховній Біблії («The Sin On Bible», 1716) Йоан закликає: «Ідіть, і грішіть більше!» («Go and sin on more» замість «Go and sin no more»), а в 1717 році виходить Оцтова Біблія («The Vinegar Bible», 1717), в якій vineyard (виноградник) перетворився на vinegar (оцет).

Найкумедніші друкарські помилки не згадуються в літературі російською мовою, зате активно цитуються англомовними роботами на цю тему. Так згадується Біблія 1810 року, у якій апостол Матвій звертається до людей дивного анатомічного складу – «у кого вухо до вуха – хай почує» («…Who has ears to ear, let him hear» замість початкового «ears to hear»), Верблюжа Біблія 1823 року, у якій у Книзі Буття, слово «дами» – damsels змінилося на слово «верблюди» – camels, результатом чого стало – «І піднялася Ребекка, і верблюди її, і сіли вони на верблюдів і пішли за людиною … », і Біблія родинних стосунків, що містить таблицю родинних зв’язків, ця таблиця включає заборону людині брати шлюб із дружиною своєї бабусі («A man may not marry his grandmother’s wife»).

 

Різні культури: ставлення до друкарська помилка в західній Європі

Ставлення англіканської церкви і всього англійського суспільства до таких помилок було серйозним, часом навіть на межі скандалу. Відомий випадок, коли помилка в оголошенні викликала бурхливі громадські хвилювання і зіпсувала репутацію цілого житлового будинку. Напередодні королівського виїзду опублікували замітку про здачу вікон в приватному будинку для охочих. Але зі слова window трагічним чином випала буква n. Так, в газеті вийшло оголошення про здачу в найм двох вдів.

Французи до одруківок ставилися спокійніше, навіть з іронією, властивою їхньому ставленню до всього на світі. Про це говорить історія схожої друкарської помилки в оголошенні про здачу сільськогосподарської ферми, яка в підсумку перетворилася в прекрасну жінку, «при правильному догляді вельми продуктивну» (Ferme – ферма, femme – прекрасна жінка, фр.). Ця помилка здалася французам такою чудовою, що вони увічнили її у статті «одруківка» в енциклопедії «Larousse».

Отже, найстрашніші (або цікаві – як подивитися) друкарські помилки – це ті, які виглядають правдоподібно. І прокрадаються вони не тільки в трактати або богословську літературу. Диявол одруківки всюдисущий, йому мало потоптаної честі Святого Письма – він проліз і в художню літературу та вніс туди сум’яття, і, навіть, в перебігу історії помічені його сліди.

 

Поручик, про якого не можна не згадати

Так, помилка породила легендарного поручика Кіжаєва (або Кіже, на французький манер). Писар, який записував за імператором Павлом I черговий наказ, чи то не дочув, чи то навпаки, прагнув зловити кожне слово, і фразу «Прапорщики ж …» і перераховані далі прізвища героїв «… в підпоручики» доповнив таким чином: «Прапорщик Кіже … – в підпоручики ». Все було б досить просто, якби імператор чомусь не вирішив особливо виділити першого прапорщика, який ніколи насправді не існував, і перевести його відразу в поручики. Ось тут ситуація стає просто кумедною – не можна ж сказати імператору про таку прикру помилку! І ніби вся ситуація є ще не достатньо абсурдною, чимось поручик Кіже запам’ятався імператору, і за кілька днів, він, похваливши щасливого і бравого Кіже, справив його в штабс-капітани! Так швидко, як вигаданий Кіже, не робив кар’єру жоден реальний офіцер, і коли назначеного полковником Кіже імператор викликав до себе на аудієнцію, помилка таки була виявлена. Імператору було вирішено доповісти, що полковник Кіже раптово помер і прибути не може. На що Павло I, зітхнувши, відповів: «Шкода, хороший був офіцер!».

Одруківки живуть і в «Євгенії Онєгіні» (сучасники читали роман з величезною кількістю помилок), і в безсмертному творі вже згаданих мною, Ільфа і Петрова. Саме завдяки одрукам роман «12 стільців» отримав незвичайну деталь – нагріте яблуко, яке в першому своєму епізоді Остап Бендер дістає з кишені. Яблуко від початку було наливне, але нагріте воно, без сумніву, набагато краще характеризує гарячий темперамент турецько-підданого.

 

Одруківка як літературний прийом

У літературі є приклади, коли автор твору зумисне грає з одруківками. Так в 1819 році Ернст Теодор Амадей Гофман наділяє своє найвідоміше видання – «Життєві погляди кота Мурра» – передмовою «Від автора», у якому, з усією притаманною йому іронією каже, що друкарські помилки ілюструють часом набагато більш сміливі ідеї, ніж оригінал, – і це явище звичайне, і просить читача знайти в тексті і виправити помилки з наведеного нижче списку. Далі йшов перелік помилок і їх виправлень, придуманий, як кажуть джерела, самим Гофманом і вони друкуються до сих пір у кожному виданні. Одруківки досить абсурдні і кумедні, які не тільки не були виправлені, але збереглися в історії та літературі, захищені силою мистецтва.

І дійсно, якщо не можна боротися з бісом одруку, чому б не переманити його на свою сторону? У XX столітті в літературу приходить поняття сюрреалізму, який, цілком можливо, із задоволенням прийняв би в своє лоно феномен одруківки як можливість відкриття другого третього і т. д. смислів тексту.

Явище одруку і його вживання самим автором у літературі, цілком вписується в концепцію постмодерністської літератури, викладеної Умберто Еко в його «Замітках на полях «Імені Рози», з її різоматичною побудовою та націленістю з одного боку – на освіченого і підкованого читача, здатного оцінити велику кількість гіперпосилань, а з іншого – на обивателя, що сприймає текст виключно з точки зору сюжету і його розвитку. Адже грамотна помилка в тексті може служити як для розважальної мети, так і для пізнавальної, запускаючи механізм алюзій і асоціацій. Хоча, з іншого боку, помилка, зроблена навмисне, вже не має властивості одруківки і стає повноправною частиною тексту. Це відсилає нас до поняття автоматичного письма, у якому будь-яка випадковість і випадкова і закономірна одночасно, має кілька смислів, явних і прихованих.

Комп’ютерні технології на сьогоднішній момент стали незаперечно найдієвішою зброєю в боротьбі з одруками. Не абсолютною, але продуктивною. Сам формат завантаженої книги дозволяє виправляти помилки прямо в процесі читання – зовсім легко, навіть у порівнянні з виправленнями на пергаменті, а сучасні текстові процесори (скажімо, той же Word, в якому я зараз пишу) роблять всю брудну роботу по виправленню банальних помилок за нас (у цьому тексті їх було близько 45). Чи можна у зв’язку з цим говорити про те, що одруківки, у якості нового прийому в літературі, можуть врятувати, або, принаймні, стати другим диханням для друкованих книг? Припускаю, це цілком можливий варіант.

 

Дар’я Самарєва, культуролог

 

Частный Корреспондент