Новопризначений Герой України Білаш: Мій герой – Янукович!

На 20-у річницю Незалежності Україна дізналася своїх нових «героїв» – пан Янукович нагородив званням Героя свого донецького земляка, колишнього народного депутата від ПР, поета Бориса Білаша. В указі президента зазначено, що цю нагороду політик-поет одержав «за видатний особистий внесок у збагачення національною культурно-мистецької спадщини, багаторічну плідну діяльність».

Чим же таким видатним збагатив духовну сферу України донецький поет?

Мені стало соромно, що такого імені раніше я не чула і вирішила пошукати твори пана Білаша в книжкових магазинах. Яке ж було моє здивування, коли виявилось, що і там його не чули. Довелося звернутися до Інтернету. Там знайшла, що новопризначенний герой відзначився тим, що обіцяв електорату безкоштовний секс.

Если стану я нардепом,

Обеспечу свой народ

Салом, яйцами и хлебом.

Пусть потешит свой живот.

Пусть он ложкой ест сметану,

Напихается икрой,

Возражать ему не стану.

Я – такой!

Завалю печеньем, кексом,

Хочешь торт, трюфели – на!

Если надо, то и сексом

Угощу его сполна.

И ни-ни,

Ни в коем разе,

Не за деньги, а за так.

Ну а как же без фантазий

Сексуальных?

Да никак!

Не знаю, чи одержав хто від поета безкоштовний секс, але депутатом він став у 2007 році від Партії регіонів. Тепер, думається, його як Героя України до прохідної частини списку Партії регіонів включатимуть автоматично. Щоб своєю духовною присутністю пом`якшував олігархічно-корупційний склад, а віршованою тарабарщиною прикривав відсутність ідей.

Звісно ж, героїв не дають «ни в коем разе за так». Поэзия Бориса Билаша проникнута приятной президентскому сердцу критикою «помаранчевых»:

Мне жалко мой обманутый народ,

Себе Майданом выборовший право,

Таки прозреть, увидеть через год,

Как быстро обнищавшая держава,

Уставшая от страха и дискуссий,

Прогнулась в ожидании новых бед,

Под жырними задами

«Любих друзів», что скопом оседлали ей хребет.

***

Всей деяльности Луценко

И иже с ним не задарма

Врачами выдана оценка

Как плоскоступие ума.

Бракує в цих рядках тільки думок про “наколоті апельсинки”…

Утім, не треба бути літературним критиком, щоб оцінити ці шедеври.

Начитавшись творів «героя», ми вирішили взяти у нього інтерв`ю – а раптом він виявиться цікавим співрозмовником, філософом, блисне розумом і глибиною бачення людських характерів?

Перш ніж дзвонити йому, я зв`язалася з головою Спілки письменників України Володимиром Яворівським, адже поет Білаш – її член. Пан Яворівський – бютівець, цей – «регіонал», але Яворівський не став критикувати Білаша, говорить, що знає його як людину давно і навіть бував у нього в гостях. На його думку, поет він – дуже посередній, і взагалі давати йому таке звання після Дмитра Павличка, Івана Дзюби – це смішно.

Загалом, Борис Білаш відповів на наші питання.

Пане Білаш, президент дав вам звання Героя України. Чи почуваєтеся таким?

Я поки збентежений. Мені ще важко щось відповісти на це запитання. Я людина скромна, тому не можу про себе сказати так от, що я такий герой. Трохи бентежуся, так би мовити.

Ну, я – трудоголік. Мабуть, це і вплинуло.

Кажуть, ви – «улюблений поет» Віктора Федоровича. Який ваш твір йому більше за все подобається?

Це, напевно, тому, що з усіх поетів він краще за все знає мене, оскільки ми знайомі дуже давно. Він мене тепло сприймає. Віктор Федорович мене часто цитував в потрібну хвилину, знаходячи потрібні рядки. Мої вірші іноді допомагали йому яскравіше відповісти на каверзні запитання.

Я пишався цим і пишаюся.

Я щойно вітав цих шахтарів у Дніпродзержинську, тому у мене зараз така голова, що я не можу пригадати, який саме твір. Я теж колись працював шахтарем. З цього кроку починав своє, так би мовити, життя.

У мене багато віршів про шахтарів. Я це пережив, так би мовити, на своїй шкурі. Отакі справи.

Багато моїх знайомих почули, що є такий поет в Україні тільки після того, як ви стали «героєм». Я обійшла в центрі Києва кілька книжкових магазинів і не знайшла жодної вашої книжки. Більш того, навіть працівники магазинів не чули, що ви такий існуєте…

У мене колись виходили книжки і в Києві, і в Москві, але переважно – на Донбасі. Мої вірші виходили і в Чехословаччині. А в Москві вийшло про мій рідний край і про Святогорськ. Ви мабуть чули, що Святоуспенська лавра там – це улюблене моє місце, і Віктора Федоровича теж. Я, так би мовити, оспівав цей край.

А чому, на вашу думку, про вас ніхто не чув?

Ну так, є такий недолік. Ви ж знаєте, що поезія сьогодні зовсім не модна. Тому так вийшло, що далі Донбасу і не йде. А на Донбасі мене знають усі, і діти мене читають, навіть пишуть твори на мої вірші. Я, так би мовити, і в історичному аспекті працюю. Колись у мене виходила і поема «Роксолана», ще до Загребельного.

Так, у вас є ще твір про Мазепу під назвою «Ціна зради». А вам відомо, що він будував церкви по всій Україні?

Ось бачите, цю книжку ви знайшли.

Так, тільки коротку згадку в Інтернеті.

А-а-а, шкода. Так, знаю, що він будував, але це було не його суттю, це щось поверхове… Якби у мене була можливість, я б теж будував… При зустрічі я вам подарую цю книжку. Я, мабуть, незабаром буду в Києві. Я на нинішній момент першим стою в списку Партії регіонів. Напевно, восени я вже буду депутатом.

Ви вже були ним у 2007 році…

Дасть Бог, буду! Хоча, знаєте, твердо говорити в цьому світі ніколи не слід.

Ви пишете тільки російською, точніше «донецькою» мовою?

Ні, у мене є гумористичні вірші і українською. Ну, у мене так склалося тут на Донбасі. Долю ж не переробиш. Я люблю чисту, красиву українську мову, не насичену суржиком Австро-Угорщини.

Важко зрозуміти, що ви маєте на увазі. Напевно, це якісь донбасівські міфи, кажучи вашою говіркою – така «замолодь». Чи вважаєте ви себе більшим героєм України, ніж Степан Бандера?

Ой, які запитання. Слухайте, я навіть не хочу відповідати на такі питання.

Чому?

Не хочу таких паралелей і все. Я маю право.

А яке у вас ставлення до Бандери?

У мене таке ж ставлення, як і у кожного донбасівця – негативне.

А кого ви вважаєте своїм героєм?

Мені подобається Віктор Федорович як герой. Я знаю, що в нього велике серце, він пройшов через великі страждання. Він дійсно може стати реформатором. Я на нього сподіваюся. Ось він слово тримає: як сказав, то як цвях по вінця забив. Отаке слово у нього.

Так, і вся країна відчула «поліпшення життя вже сьогодні», аж по вінця…

Ой, це ж не так все просто. Коли прийшов Азаров, була скарбниця порожня. Помалу, буде стабільність. Я свято в це вірю.

Ви член Спілки письменників України. Я розмовляла з його головою Володимиром Яворівським, він сказав, що ви дуже хороша людина, але дуже посередній поет…

Було б смішно, якби він мене визнав. Себе б він точно визнав. Я пам`ятаю, як він славив Володимира Леніна, а я не оспівував…

А чи може бути Героєм України людина, яка практично не відома її громадянам? Даруйте, але Донецьк – адже це далеко не вся Україна…

Нічого, ще дізнаються. Все ще попереду, якщо щось не доробив, доробимо.

А як ви дивитеся на сьогоднішню «дружбу» України з Росією? Чи не здається вам, що вона, всупереч усім запевненням, мало змінилася з часів «помаранчевої» влади?

Я взагалі, так би мовити, тільки позитивно дивлюся на дружбу України і Росії. Розділення народів – це як по живій рані. Головне – що є спроби, рано чи пізно вузлик розв`яжеться.

А що заважає цьому вузлику розв`язатися, на вашу думку?

Напевно, ці домовленості про газ. Треба було не руйнувати інтеграцію, але ми ж хотіли незалежності. А зараз намагаємося відновити все і розрубати «гордіїв вузол».

Про яку інтеграцію ви говорите? З Росією?

Про взаємну, так би мовити.

А ви за вступ України до Митного союзу з Росією, Казахстаном і Білоруссю?

Ну, а чом би і ні?!

А чому “так”? Чому не за вступ до Зони вільної торгівлі з Євросоюзом?

Вважаю, що треба свого товаровиробника якось заохочувати і розвивати, тому що в Європі все таке несмачне. Я вже не кажу про сало. А наше все дуже корисне і смачне.

А ви коли останній раз були в Європі?

Ой, я вже забув. Давно! А ви хіба зі мною не згодні?

Боюся, що ні. Та й навряд чи хтось, хто бував у Європі, ризикне стверджувати, що там їжа менш якісна, ніж у нас…

Оксана Климончук

УНІАН