Графоманія як спосіб спілкування

 

Графоман – найсучасніший спосіб соціального спілкування. У ньому ніколи не стикається людина з людиною, а лише одна дія з іншою дією. Письмо і сприйняття. Графоманові не важливо те, що він пише. Йому важлива реакція, відгук. У графоманії письмо цілком позбавлене цінності, воно служить лише засобом. Але цей засіб не може служити інструментом. Це засіб, який окупує всю територію сенсу. У діяльності графомана відбувається ексцес або, краще сказати, сецесія письма, який виявляється тільки самим собою і нічим більше. І при цьому, нічого власне свого, авторського в графоманському письмі немає. Мабуть, саме це лякає або смішить читача у творі графомана найбільше: нестерпна, нескаламучена чистота письма.

Графоман – це письмо як таке, дике письмо, яке при цьому як раз таким або сяким ніколи не буває. Просто письмо. Письмо взагалі. Звідси виникає враження, що у графоманського письма немає предмету. У первісності графоманського письма є щось нелюдське. Бути графоманом майже нестерпно для людини. Тому графоман пише – повинен писати – скоріше мало, ніж багато. Адже письмо для нього завжди чуже, або, вірніше, не зовсім своє. Графоманське письмо завжди не зовсім письмо. У ньому є більш помітне ухилення, деяка особливість «почерку». Майже автоматична, але водночас і тваринна. Така особливість письма була у Акакія Акакійовича – головного графомана російської літератури. З шинелі якого ми, здається, до цих пір не вийшли. У графоманії завжди щось занадто. Графоман – це занадто письмо, письмо з надлишком.

Графоман дає світові простір, замикаючи його в письмі. Звільнення з’єднується з втіленням. Вільно те, що зафіксовано в письмі. Свобода (письмової) мови – основа графоманії. Світ обгороджений письмом. Не потрібно розуміти світ, необхідно тільки облаштувати в ньому можливість письма. Графоману треба якось пристосувати світ під це маленьке завдання. Адже з ним як з цілим взагалі кажучи важко обійтися. Світ як ціле не опишеш. А для графомана не може бути нічого більше письма. Тобто письмо графомана змушене до реалізму. Речі кодують світ (у письмі).

Графоман – це спосіб речової, реалістичної, реальної аскези. Відхід від світу до речей. Тобто, щоб бути графоманом можна взагалі не писати. Можна, наприклад, засмітити свій будинок речами. Таким чином, розмічається світ. Світ повинен бути описаний. Світ без безлічі речей не є своїм. Світ мирний, так як в ньому є речі. Але речі потребують інвентаризації, перерахування, опису. Тільки описані речі за-дають, ви-дають, від-дають структуру світу. Досить однієї полиці, заставленої предметами, щоб уже бути у світі. У цьому світі, «ось цього» Письма. Тоді віддаючи кому-небудь свою річ, я впускаю його / її у свій світ. А краще всього, якщо ця річ підписана. Дар – це підписана річ. Дар більш онтологічний, ніж покупка. За подарованою річчю стоїть історія підпису. За купленою – чиста вартість. Втім, це вже окрема тема.

Особливо якщо ще згадати крадіжку або пограбування.

Графоман – це навмисно випадкове письмо. Структура графоманського письма задається існуванням графомана. Він існує і тому (вже) пише. Невідкладність письма є екзистенційним визначенням графоманії. Спробуй поясни, що ти зрозумів у світі. Тобто щоб розуміти світ, краще про нього не мислити. Треба якось пропустити світ. Пропустити усередину. Описати його. Написати про нього. Що вже тут поробиш. Світ не виведеш на чисту воду. Завжди залишається ще щось. І Письмо постійно відволікається на це щось. Граф оманське письмо завжди коливається від одного до іншого, а потім ще до чого-небудь. Якщо інакше сказати, то світ, напевно, децентрує Письмо. Щоб воно (Письмо) не думало, а робило. І з цієї діяльності черпало свою світорозміреність. Ось пишу зараз цей текст, і дивлюся у вікно. Розсіюються. Тобто «можу» робити і те, й інше. Завдяки письму. Тобто письмо, – це коли є і те, і інше, і навіть третє. Ось так одноманітно. Графоман, одним словом.

censura.ru