Не болить, або Як Чуковський усиновив Айболита

Гадаю, ніхто не заперечить, що найпопулярнішим персонажем у білому халаті для нас до сьогодні залишається лікар Айболит. Однак далеко не всім відомо, що цей герой виріс на англійському ґрунті, а Корній Чуковський лише адаптував його до специфічного радянського клімату. Адаптував, а чи, може, просто вкрав чужий персонаж і дав йому інше ім’я?

 

Англійське коріння Айболита

 

Художні образи оживають тільки тоді, коли автор чітко бачить свого адресата. Саме тому оповідання Г’ю Джона Лофтінґа (1886 – 1947) про пригоди відважного лікаря Дуліттла здобули прихильність читачів усього світу, адже написані вони були спеціально для дітей самого Лофтінґа. Під час Першої світової війни англієць Г. Лофтінґ, як і більшість його співгромадян, брав участь у бойових діях далеко від рідного дому. Щоб якось розрадити свою родину й відгородитися від жахів війни, батько двох дітей почав писати листи, в яких описував пригоди дивакуватого лікаря Дуліттла. Ось так без жодної філологічної освіти, інженер за спеціальністю, Г’ю Лофтінґ починаючи з 1920-го року став письменником, опублікувавши перший роман про доктора Дуліттла. Пізніше друком вийшла ціла низка пригодницьких книг, якими зачитувалися як у Великій Британії, так і в США.

 

Доктор Дуліттл – ексцентричний професор, який неминуче викликає симпатію, – живе в оточенні тварин, яких чудово розуміє, адже вміє з ними розмовляти! На відміну від цинічних і підлих людей, тварини завжди поводяться так, як відчувають. Тож хто може дорікнути Дуліттлу, що він розчарувався в людях і обрав собі таке товариство: мавпа Чі-Чі, качка Даб-Даб, собака Джіп, папуга Полінезія й екзотична африканська двоголова антилопа Пушмі-Пул’ю. Причому всі імена персонажів є невипадковими. Так, Дуліттл означає «роби мало», а Пушмі-Пул’ю можна приблизно перекласти як «штовхай-тягни». Історії про сміливого й доброго лікаря Дуліттла Г’ю Лофтінґа вийшли 1924-го року, проте на радянському просторі вони не були такі популярні, тому поява 1998-го року однойменного фільму із популярним актором Едді Мерфі у головній ролі викликала щонайменше здивування, а то й обурення серед палких шанувальників Айболита. У всіх українських і російських глядачів виникла цілком справедлива підозра: чи не є підробкою знайомий нам із дитинства Айболит, який так само вміє розмовляти з тваринами?

 

Ай, болить!

 

 

Корній Чуковський (Микола Корнєйчуков, 1882 – 1969), відомий насамперед своїми дитячими казками, серед яких «Крокодил», «Мийдодір», «Тарганище», «Муха-Цокотуха» та ін., водночас був блискучим перекладачем, публіцистом і літературознавцем, тож був добре обізнаний із законами літератури. Відтак, закинути йому звинувачення у плагіаті – справа серйозна. Та чи потрібна взагалі?

 

Уперше Айболит з’являється в казці про Бармалєя 1925-го року; пізніше, 1929-го року, було видано віршовану казку для дітей «Айболит», і лише 1936-го року – прозову казку «Лікар Айболит», з ремаркою «За мотивами Г’ю Лофтінґа». Причому віршований варіант від прозового сюжетно відрізняється: в першому – лікар поспішає до Африки рятувати звірів, у яких «болять животики», а в другому – Чуковський адаптує одну з історій Г’ю Лофтінґа, де Айболит виступає як героїчний персонаж, що змагається зі злими розбійниками. Виходить, у першій версії Айболит жодного стосунку до лікаря Дуліттла, окрім власне лікування тварин, не має. Тим паче, що Чуковський наділяє свого героя зовсім іншим оригінальним іменем (хоча зберігає сам принцип – гру слів), а також уводить до казки сварливу сестру Варвару й підступного злодія Бармалєя. Однак прозовий варіант уже є переспівом твору англійського автора, з тими ж героями й сюжетною лінією.

 

Айболит – наш!?

 

 

Вочевидь, Чуковський запозичив цей образ ув англійського автора, до того ж ні від кого цей факт не приховував. Крім того, за іншою версією, існував також реальний прототип цього персонажа – Цемах Шабад, з яким Чуковський був знайомий і якого всі знали через його доброту й безкорисливу допомогу. 2007-го року у Вільнюсі навіть було поставлено пам’ятник із написом «Громадянину Вільнюса лікарю Цемаху Шабаду, прототипові доброго лікаря Айболита» (скульптор Ромас Квінтас). Так, навіть у своїх спогадах Корній Чуковський писав про Цемаха-Айболита: «Була це найдобріша людина, яку я знав у житті. Прийде, бувало, до нього худесеньке дівчатко, він їй і каже: “Ти хочеш, щоб я виписав тобі рецепт? Ні, тобі допоможе молоко. Приходь до мене щоранку й отримаєш склянку молока”. І ранками я помічав, як виростала до нього ціла черга. Діти не тільки самі приходили до нього, але й приносили хворих тварин… А якось вранці прийшли до лікаря трійко дітей. Всі троє плакали. Вони принесли йому кицьку, в якої язик був проколотий риболовним гачком. Кицька ревіла. Її язик був увесь у крові. Тимофій Осипович озброївся щипцями, вставив кішці в рот якусь розпірку й напрочуд ловким рухом вийняв гачок. Після цього мені й написалося: “Приходили до нього лікуватися і корова, і вовчиця…”» У вас досі є сумніви щодо прототипу Айболита?

 

Утім, це тільки одна з найбільш достовірних версій, оскільки всенародна любов до героя Чуковського викликала хвилю гіпотез щодо реального походження образу доброго лікаря. Ім’я Айболита, як і Дон Жуана чи Дон Кіхота свого часу, фактично стало загальною назвою на позначення кожного доброго й безкорисного лікаря, який любить тварин. Адже кожному хотілося заявити, що саме в його місті жив відомий лікар, тож час від часу й виникають казанські, челябінські та інші прототипи.

 

Сьогодні всюди можна побачити заклики завітати до лікаря Айболита. Але не думайте, що потрапите в гості до знаменитого літературного персонажа Корнія Чуковського. На пострадянському просторі Айболит перетворився з героя казки на знак культури, популярний комерційний бренд. Варто лише озирнутися навкруги у вагоні метро чи розгорнути газету, як неодмінно натрапите на рекламу якоїсь аптеки, ветеринарної, дитячої та зубної клініки і навіть служби комп’ютерної допомоги з такою назвою. Що вже й казати про різні дитячі заклади, журнали тощо! Тож дивлячись на все це, ні в кого не повинні виникати сумніви, чи належить Айболит нашій культурі. Для покоління, яке виросло на словах: «Не ходіть, діти, в Африку гуляти!» – Айболит завжди буде рідним, незважаючи на те, що в попередньому житті він і був доктором Дуліттлом.

Наталя Трухіна