Книжки березня: Мільйон доларів у бардачку

Березень цього року не березень, а справжній лютий. Таких баталій у літературі не траплялося вже давно.

4 березня Василь Шкляр попросив не давати йому Шевченківську премію зараз, а дати трохи згодом. А Янукович взяв і послухав. І заразом нагородив авторів, яких підозрюють у плагіаті.

Кінець місяця теж видався жвавим. Ліна Костенко дописала дві нові книжки. Перша – продовження “Записок”, але від жіночого голосу. Друга – “Чорнобильські повісті”. А ще подейкують, що поетеса відновить свій тур Україною. Зокрема йшлося про відвідання міста Тернопіль.

А ще в сім’ї літературних celebrities – чергове поповнення. Ірена Карпа знову вагітна.

Оптимістичну ноту березня завершила новина про квітневу прем’єру вистави “Павлік Морозов” за п’єсою Леся Подерв’янського.

Олександр Ірванець. Сатирикон-ХХІ (Фоліо)

 

Олександру Ірванцю нещодавно вкотре виповнилося 18, а “Фоліо” вкотре перевидало тексти письменника. Звісно, насправді Ірванцю виповнилося 50, а “цеглина” перевидання позиціонується як “проміжний підсумок трьох десятиліть творчої діяльності автора”.

 

Очевидно, що грубий том у палітурці з іонічної колоною виглядає солідно. В буквальному сенсі слова – класично. Особливо на тлі виданих влітку трьох тоненьких книжечок  “Мій хрест”, “Рівне / Ровно”, “Загальний аналіз”.

 

Крім цих попередніх трьох серій, у “Сатирикон-ХХІ” потрапив новий роман “Хвороба Лібенкрафта”. До речі, у 2010 він був у довгому списку премії “Книга року Бі-Бі-Сі”.

 

Більше про цю книжку сказати важко. Сюди увійшли переважно старі тексти і 2 бонуси – поема “Білорусь” і оповідання “Play the Game”. До речі, фабулу останнього можна уявити з інтерв’ю-абетки Ірванця (див. літеру З).

 

“Сатирикон-ХХІ” можна представляти хіба що як подарунок неофітам і фанатам текстів Ірванця. А також тим, у кого зачитані до дір старі книжки розпадаються на окремі сторінки. Нове видання розпадеться не скоро.

 

Іван Андрусяк. Дуби і леви (Грані-Т)

Іван Андрусяк трохи більше, ніж рік тому, розповів, що готує книгу есеїв. І ось книжка вийшла.

 

Вона увійшла в проект “Перезавантаження” літературного угруповання “Нова дегенерація”. Раніше в межах проекту вийшли есеї Степана Процюка “Аналіз крові” та Івана Ципердюка “Подорож крізь туман”.

 

До книжки увійшло 29 есеїв. Частина з них написані більш чи менш давно – протягом 2006, 2007, 2009 років. Частина – зовсім свіжі. Згідно з легендою, через дописування одного з есеїв, книжка вийшла останньої в трилогії “нової дегенерації”.

 

“Дуби і леви” – це своєрідний вінегрет тем і жанрів. Тут є літературні та театральні рецензії, авторські колонки про суспільно-політичний контекст і фрагментарні спогади про життя.

 

Власне саме остання складова видається найцікавішою для читання. До спогадів Андрусяка потрапили ті, кого не видно на сторінках Великої Історії. Це пересічні чоловіки та жінки. І кожен переживає світовий історичний контекст сам на своїх “сотиках” землі.

 

Через оповідки про дитинство, юність і доросле життя постає локальний контекст села Вербовець. А на його тлі – історія Західної України. УПА, колективізація, війна, заслання до Сибіру, вчитель, який чергує біля церкви, щоб учні не йшли на службу…

 

Ця книжка могла би бути дуже політичною та по-своєму кон’юнктурною. Але цього не сталося. В “Дубах і левах” є історії про мандрівку в “Гелон”, тобто в село Куземин на Слобожанщині. Саме там з’являються дуби і леви – опішнянські керамічні леви в уяві поєднуються з родинними карпатськими вербовецькими дубами. Пазл склався.

 

Книжка “Дуби і леви” має сподобатися тим, хто любить читати есеїстику. Зокрема вона гарно продовжить попередні книжки перезавантаженої “Нової дегенерації”.

Українська правда

 

 

Макс Кідрук. Навіжені в Мексиці (“Клуб сімейного дозвілля”)

Максим Кідрук – молодий автор із Рівного. З 2008 року він почав подорожувати екзотичними країнами на кшталт острова Пасхи та Мексики. У 2009 році написав книжку “Мексиканські хроніки” та став лауреатом “Коронації слова”. Тоді ж його подорожні нотатки опублікували у видавництві “Нора-Друк”.

 

Зараз на дворі 2011 рік, і КСД видає книжку його оповідань “Навіжені в Мексиці”.

 

 

В центрі подій – двоє юнаків Макс і Тьомик. Макс – горе-бізнесмен. Він займається більш чи менш сумнівними оборудками та періодично ховається від обманутих клієнтів. Томик – типовий середньокиївський тюхтій і білявчик-красунчик. На цьому список досягнень персонажів завершується.

 

Одного чудового дня Тьомик отримав у спадок від європейського дідуся нерухомість у стабільний прибуток. І на всі гроші поїхав із Максом у Мексику. Далі починаються пригоди та жарти.

 

Цю книжку можна і варто розкритикувати вщент. Карикатурні  пласкі персонажі ніби зійшли з екрану комедії в стилі “Самый лучший фильм”, “Викрутаси” абощо. А пригоди персонажів мене особисто змусили пригадати стару-добру комедію “Dumb & Dumber”. Аж надто схожі сюжети – двоє мандрують країною та долають смугу невдач і гегів. І в кінці, звісно ж, happy end.

 

Книжку, здається, позиціонують як чтиво для підлітків. На користь цієї версії свідчить палітурка та коментар “Індіано Джонс і Остапе Бендер, посуньтеся. Навіжені ідуть!” Можливо, цільова аудиторія вподобає бородаті жарти навіжених. Але їм все одно це далеко і до Індіани Джонса, і до Остапа Бендера.

 

“Навіжені в Мексиці” точно мають сподобатися фанатам класичного “Dumb & Dumber” і решти фільмів із гегами про падіння в прірву машини з мільйоном доларів у бардачку.