Електронна книжка: між цивілізованим продавцем та піратом

Цікавлюсь у письменників: «Як книжки в електронній версії продаються? Є на них попит?» – «Не знаю», – чую у відповідь. – «Поняття не маю», або «Я взагалі не знаю, чи вони є в електронній версії».

А тим часом, як запевняють різні джерела, у світі відчутно зросли продажі електронних книжок. У США, скажімо, ця цифра протягом минулого року сягнула 200 відсотків. Сайт Amazon.com (основний розповсюджувач електронних книжок) нещодавно оголосив, що за продажами цифрові книжки вже випередили паперові.

А що в Україні? Яка ситуація? Керівник Bookland (інтернет-крамниці) Олексій Авраменко розповів мені, що у них теж сьогодні чітко простежується тенденція до зростання обсягів продажу, в середньому – на десять-п’ятнадцять відсотків щомісяця. На тлі спаду 2010 року обсягів виходу паперових видань ця тенденція виглядає особливо переконливо. «Сьогодні обсяги продажів електронних книжок на теренах СНД поки що відстають від паперових, хоча світова тенденція показує, що в країнах, де це явище більш поширене (США, Німеччина), за топовими позиціями вони вже співвідносні, – пояснив Олексій Авраменко. – Але вже і у нас видавці починають розуміти переваги виходу книжок у різних форматах: паперовому та електронному. Публікація видання в електронному форматі не вимагає витрат на друкарські послуги, логістику, складські затрати. Немає проблеми – «закінчився наклад». Простіше відбувається контроль за платіжними відносинами. Незважаючи на те, що електронна версія коштує дешевше за паперовий аналог, видавці отримують прибутку з примірника не менший, а то й більший, ніж при розповсюдженні друкованих книжок».

А що з приводу електронних книжок думають автори? Адже більшість книжок, які користуються попитом, миттєво скачуються піратським способом і вирушають у вільне плавання в інтернет-просторі. Але от що дивно (перевірено на собі) – навіть за таких умов залишаються читачі, які купують електронні книжки. Чому більшість все ж скачує книжки безкоштовно? Причина – не лише у нашій любові до халяви. Насправді причин щонайменше дві. Перша – неймовірно мала кількість книгарень та повна їх відсутність у селах та малих містечках. Де читачам шукати книжки? – В інтернеті. І, по-друге, непризвичаєність більшості з нас у нашому повсякденні до системи інтернет-платежів. Коли це стане однією з буденних складових загального стилю життя, коли покупки в інтернеті стануть правилом, тоді й електронні книжки купуватимуть охочіше.

Про піратів – окрема пісня. З правовим полем в Інтернеті наразі не склалося, авторські права не захищені. Від піратів потерпають і легальні продавці електронних книжок, і автори. Світ намагається вибудувати такі стосунки, щоб заробляли усі: автор, видавець, продавець і покупець, який економить, купуючи електронну книгу. Адже ідеальна формула будь-якої успішної оборудки полягає саме у тому, аби було вигідно не одному-двом, а усім у цьому замкненому ланцюгу.

Видавець Анатолій Івченко здивував мене тим, що вони не продають електронних версій книжок. «Для цього, – сказав він мені, – ми мали б додатково оплачувати аванс на придбання прав. А це абсолютно нерентабельно. Ймовірність продажів мізерна. У набагато розвиненішій Німеччині 2009 року продалося лише 60 тисяч примірників електронних книжок. Це менш як 0,1 відсотка на ринку. Цей сегмент має сенс в умовах перенасичення паперового книжкового ринку. А в наших умовах, коли нам на ринку бракує мінімум 100 млн. примірників паперових книжок, говорити про електронні смішно».

Однак не усі вважають цю тему актуальною лише для набагато заможніших країн. Видавництва та автори роблять часом досить несподівані спроби. Цікавий досвід здобув письменник Антон Санченко, який умовно-безкоштовно розповсюджував в Інтернеті свої «Нариси бурси». На моє запитання, як успішно, відповів: «Поки рекламував – продавалася, набридло рекламувати – припинилася. Це головна вада електронних книг. Замовчав – книга пропала з поля зору. Розійшлося примірників 300-400 за півроку. З урахуванням того, що розходилося умовно-безкоштовно, з оплатою постфактум, заробив не дуже багато, але несподівано більше, ніж сподівався. Платив кожен третій. Тобто усі забобони про те, що наші люди не звикли платити авторові, вважаю спростованими».

Ще один популярний автор, Андрій Кокотюха, розповів мені про свій досвід: «Мої електронні книжки українською мовою продаються не так, як паперові. І це, думаю, очевидно. По-перше, україномовна сучасна література в електронний сегмент входить досить слабо і представлена там одиницями. По-друге, україномовний читач не має грошей на отой самий рідер, який є безпосередньо електронною книгою, тобто – прилад, куди вона завантажується. По-третє – це відсутність інформації про це все в україномовних українців: вони не такі просунуті. Нарешті, по-четверте – електронна книга здебільшого дублює російську паперову, а в нас у звичайних магазинах російська паперова переважає, навіть у Львові і навіть – у великих книгарнях. Тому моїх книжок від 2009 року там продано лише кілька десятків. Отож хочу тепер вдатися до експерименту: дати російськомовні бойовики. І порівняти, як купуватимуть книжки одного й того ж автора різними мовами…».

Який з цього усього висновок? Кожен шукає свій шлях до читача у свій спосіб. В авторів – свої враження що воно таке, електронна книжка, та свої пропозиції на майбутнє, у продавців та видавців – свої. Але той факт, що електронна книжка, попри все, входить у наше повсякдення дуже швидко, у мене особисто вже не викликає сумнівів. І тому треба бути готовим до змін. Але за будь-яких обставин на паперову книжку усі ці новітні віяння руйнівного впливу не матимуть. Вона своїх позицій ніколи не здасть.

Високий Замок