Ромська поетеса Наталія Варакута: «Майже кожен поважний циганський чоловік потайки пише якусь книжку. А, ми, ромські жінки, рятуємо ці рукописи прямо з печі»

varakuta11На Великій літературній сцені цьогорічної «Країні мрій» вже вдруге відбулися читання літератур етнічних спільнот України. Певно, найбільше глядачам цього дійства запам’ятався виступ колоритної жінки у яскраво-червоному циганському костюмі.  Ромська поетеса  Наталія Варакута, попри національне вбрання, – цілком сучасна жінка, яка руйнує усталені уявлення про циган: вона і поет, і перекладач, і громадський діяч. Пані Наталя приїхала на „Країну мрій”  із Донецька спеціально, щоб презентувати циганську літературу України. Тож ми не могли не розпитати її і про ромів загалом і ромську літературу зокрема.

.

–        Пані Наталю, розкажіть трішки про себе.

–          Я голова Донецького обласного культурно-просвітницького товариства ромських жінок «Мірікля», що в перекладі з ромської означає «намисто». Вчилася на математичному факультеті  Донецького університету. Пишу вірші ромською, українською, російською мовами, виступаю з ромським театром. Перекладаю. Наприклад, ми з колегами перекладаємо ромські пісні українською мовою. Коли відзначали День української писемності та мови, у нас запитали: а ви можете перекласти ромську пісню українською? Ми відповіли: можемо. І у нас вийшло: «Ти танцюй-танцюй, веселий циган молодий, \ Чоботом об чобіт веселіше, хлопче, бий.\ А я подивлюся на танці твої…» (співає). Ми у товаристві займаємось громадською роботою, зараз допомагаємо тим ромам, які не мають паспортів, отримати їх, вирішуємо соціальні питання; ведемо дитячу студію.

–          Роми розосереджені по всьому світу і часто живуть окремими невеликими громадами. Ромські письменники, культурні і громадські діячі в Україні зустрічаються, спілкуються між собою?

– В Украіні більш ніж 100 ромських громадських організацій. Наприклад, у нас, у Донецькій області, їх 9. Згідно з останнім переписом, в Україні мешкає 4106 ромів, хоча, за нашими підрахунками, їх десь 18-20 тисяч. Ми часто зустрічаємось, у нас по Україні скрізь родичі. Зазвичай роми зустрічаються на весіллях та на святкуванні дня 8 квітня – це Міжнародний день ромів. Також у нас є трагічна дата – 2 серпня, День ромського Холокосту (2 та 3 серпня 1944 року гітлерівський режим знищив декілька тисяч ромів у концтаборі Освєнцім-Біркенау. Вважається, що під час Холокосту було знищено від 600 000 до 1 500 000 ромів — прим. ред.). Існує Міжнародна спілка ромів, вона була заснована у 1971 році, в Лондоні, на першому конгресі ромів. І тоді ж був затверджений циганський гімн: ним стала народна пісня «Джелем, джелем». Зміст цієї пісні такий: «Я пройшов увесь світ у пошуках щасливих циган». Прийняли також прапор: на ньому зелене поле – це трава, синє – це небо, і червоне колесо – символізує шлях циганський.

–          Чи багато зараз на Україні ромських письменників?

– Ромська література на Україні розвивається дуже повільно, але письменники таки є. Був у нас дуже відомий поет, Міха Козимиренко, ми вважаємо його гордістю ромської нації. Слід  сказати ще про Володимира Бамбулу з Золотоноші – це і письменник, і поет, досить таки самобутній. Його вірші іронічні, він пише прозу про те, що сам пережив, пише спогади. На Закарпатті є ромська поетеса Марія Іріш, у Києві – Лариса Борисова-Набаранчук. І хочу вам сказати, що майже кожен поважний ромський чоловік потайки пише якусь книжку, або якийсь сценарій для художнього фільму, або укладає словник. Буває таке, що ми, ромські жінки, рятуємо ці рукописи прямо з печі. І у мене такий досвід є (сміється).

–          Ромська література виходить друком?

– Є проблеми із ромською друкованою літературою. Ми ведемо дитячу школу-студію, де з дітьми займаємося історією, культурою, вивчаємо пісні, танці. І у нас зараз практично немає підручників, немає звідки казку прочитати навіть. Тому і творчість наша – переважно усна, так і передаємо її нашим дітям. В Ужгороді друкується циганська газета «Романі Яг», але існує вона на чистому ентузіазмі, видається дуже маленьким накладом. Вийшли книжки  перекладів Юрія Іваненка. Це голова Херсонської філармонії, голова ромської організації у Херсоні, голова ромської міжнародної організації «Кетане», що означає «разом». Він перекладає дуже багато на ромську мову. У нього уже готовий переклад «Ромео і Джульєти»  Шекспіра ромською, мріє  створити мюзикл за цією п’єсою.

–          А є в ромській літературі класики і чи відомі вони широкому ромському загалу?

– Найвідоміша ромська поетеса – Папуша (Броніслава Вайс), вони жила у Польщі. Їй забороняли писати вірші, бо родина це не дуже приймала.  Але вона писала усе життя. В останні роки вона спалила понад триста своїх віршів. Проте друком вийшло три її збірки: одна прижиттєва, і дві вже коли її не стало. Українська поетеса Ліна Костенко написала про неї поему. Папушу знають роми по всьому світу, поважають.

–          Зараз ромська культура популярна у світі, знімаються фільми, записується циганська музика. Чи до вас звертались із такими пропозиціями:  наприклад, узяти участь у фільмі про життя ромів?

– Ми поважаємо людей, які цікавляться нашою культурою, але нам хочеться, щоб ставлення до неї було чемне. Тому що багато хто береться за роботу поверхнево, не знаючи матеріалу. Наприклад, росіяни перевдягаються у ромські костюми і роблять шоу, а нам потім ніяково через те, наскільки непрофесійно вони виступають і як спотворюють образ ромів. Щодо фільмів – пропозицій таких поки не було, але до нас дуже часто приїздить наше місцеве телебачення і ми з усіх питань, які стосуються ромської громади та ромської культури, консультуємо, даємо інтерв’ю.

– Як ви ставитесь до «циганських» романсів, які написані переважно російськими поетами та композиторами?

– Ми шануємо Євгена Гребінку і дякуємо йому за «Очи черные». Є російські романси, які роми пропустили через свою душу і тепер співають їх. Існують і романси циганською мовою. Є така народна вже пісня «Хабарка», її написав колись Микола Жемчужний. Вона присвячена видатному ромському танцюристу на прізвисько Хабарка. Пісня «Як живете, ромале» у 2009 році стала переможцем міжнародного конкурсу у Страсбурзі. А наша юна солістка Христина Сухомлін брала участь влітку 2009-го в Одеському міжнародному фестивалі «Мистецтво і молодь проти расизму», і вона там співала цю пісню. Ви ж знаєте, що поширений стереотип, ніби циган вкрав та й весело співає й танцює. Усім дуже хочеться бачити циган веселими, яскравими, але коли роми збираються самі, вони дуже часто, напевне як і українці і інші народи, співають пісні-балади про циганську долю. І циганські пісні часто звучать по різному, кожна етнічна група співає їх по-своєму. Роми з етнічної групи лаварі, наприклад, співають соул, вони пишуть вірші для цих пісень.

–          Наскільки молоде покоління українських ромів обізнане з ромською культурою?

–          Не всі роми, на жаль, мають освіту, вони не можуть знайти роботу, їм важко адаптуватися у суспільстві. Тому ми зараз намагаємось зламати старі стереотипи, щоб люди і чужому навчались, і свого не цурались, як кажуть українці.

Спілкувалася Мирослава Сапко