“Символ” Франкфуртського книжкового ярмарку Пітер Вайтхас: «Головне – переконати людей відвідати ярмарок»

Таких людей, як Пітер Вайтхас, називають не інакше ніж жива легенда. Все ж таки 25 років “корифеїти” найбільшим у світі книжковим ярмарком – це не жарти. Принаймні, поза будь-якими жартами, Пітер Вайтхас – не просто колишній директор Франкфуртського ярмарку, він – його символ. Так, саме цей поважний пан чверть століття був причетний (в найкращому сенсі слова) до всіх нових тенденцій та напрямків усесвітнього книговидання. Тож коли йдеться про видавничу справу “в крупних масштабах”, кращого співрозмовника годі й шукати.

 

– Із чого почався Франкфуртський книжковий ярмарок?
– Франкфуртський книжковий ярмарок існував ще із середини XV століття. І вже тоді це був міжнародний захід. До Франкфурта приїздили друкарі зі Швейцарії, Голландії, Англії, Польщі, Італії і Франції, щоб обмінятися своїми книгами. У середині XVІІ століття Лейпциг як центр другого німецького книжкового ярмарку перейняв лідерські позиції в Німеччині. Проте обидві книжкові виставки затихли наприкінці ХІХ століття, спочатку франкфуртська, а потім і лейпцизька. На початку Першої світової війни Лейпциг спробував відновити свою традицію книжкового ярмарку, а згодом уже в двадцятих роках Франкфурт пішов тим самим шляхом. Однак, ці ініціативи не увінчалися успіхом.


– Люди називають вас «символом Франкфуртського книжкового ярмарку». Ви стали організатором уже відновленого книжкового ярмарку?
– Я долучився до колективу Франкфуртського книжкового ярмарку в 1968 році. А 1973 року я був призначений на посаду директора Ярмарку, яку й обіймав до виходу на пенсію в лютому 2000 року. Двома моїми попередниками на цій посаді були Вольфганг Мюллер (1949-1956) і Зігфрід Тауберт (1957-1974). Після мене дотепер змінилося три директори: Лоренцо Рудольф (2000-2002), Фолькер Нойман (2002-2004) і Юрген Боос (з 2005).

 

– Відновлення Франкфуртського книжкового ярмарку після Другої світової війни було ініціативою урядовою чи приватною?
– Сучасний Франкфуртський книжковий ярмарок починався в Церкві Святого Павла у Франкфурті, прямо в центрі міста, поблизу того місця, де розміщувався колись середньовічний книжковий ярмарок. Започаткували його два успішні продавці книг, які були в захваті від колишнього Лейпцизького книжкового ярмарку, що виник як приватна ініціатива без будь-якої урядової допомоги.

 

Ви – автор книги «Історія Франкфуртського книжкового ярмарку». Хто, на вашу думку, є читачами цієї книги: видавці й організатори чи пересічні люди?
– У Німеччині було продано до цього часу приблизно 2500 примірників книги. Крім цього, є англомовне видання у Канаді, а ще готується іспанська версія в Мексиці. Звичайно, насамперед книгою цікавляться люди, що мають справу з торгівлею книгами. Але також і прості люди, кого в принципі цікавить історія. Адже в цій книзі читачі знайдуть також історію Книги на теренах Європи з часів династії Гутенбергів. До того ж, журналісти і особистості із широким колом зацікавлень також належать до потенційних покупців.
Я написав й іншу книгу, яка описує мій шлях до Франкфуртського книжкового ярмарку, що вже перекладена вісьмома мовами, у тому числі російською і польською. Її назва – «І переписав мій гнів у пил полиць». Щодо цієї «книги про книгу» то я мав цікаве спостереження: переважним чином такі книги читають професіонали, але ці люди переважно не хочуть купувати її, вони запитують своїх колег у видавництві чи просять авторів про додаткову копію. Втім, незважаючи на це, у Китаї було продано майже 10 тисяч примірників.

 

– Чи існує якийсь головний принцип, кредо або мотто для організаторів Міжнародного книжкового ярмарку?
– О, так, є. Ми жваво обговорювали їх у програмі Конференції з приводу організації міжнародних книжкових ярмарків. Але зараз недостатньо простору, щоб викласти всі роздуми з цього питання.

 

– Яка головна проблема в організації Міжнародного книжкового ярмарку?
– Головне – переконати людей відвідати книжковий ярмарок. Якщо ви хочете, щоб щось трапилося тут, на ярмарку, і ви можете зробити дещо для книги, ви повинні переконати всіх людей, які пов’язані з книгами, приїхати: видавців, продавців, бібліотекарів, людей із преси й телебачення, авторів і, нарешті – не в останню чергу, – читачів. Для організатора книжкового ярмарку недостатньо просто продати стенди, покласти книжки на полиці та чекати. Треба приваблювати людей, демонструючи їм зміст книг; організовувати зустрічі з авторами, політичними діячами, економічними лідерами, особистостями з усіх галузей, які мають якийсь стосунок до змісту книг. На Франкфуртському книжковому ярмарку, що відбувся минулого жовтня, було організовано більше, ніж 2500 подій, про що було анонсовано на 560 сторінках «Календаря подій» і в Інтернеті.

 

– Що є найважчим в організації Міжнародного книжкового ярмарку?
– Недостатньо лише мати гарні ідеї і практичний талант, щоб організувати книжковий ярмарок, треба вміти передати гарні ідеї, знаходити гроші для того, щоб реалізувати свої плани. Слід бути не тільки гарним організатором, але також і дипломатом або/і сильним політиком. Якщо книжковий ярмарок успішний, усе одно можна зіштовхнутися із тисячами сильних інтересів – особистих, економічних, політичних, культурних.

– Скільки часу знадобилося Франкфурту, щоб стати успішним ярмарком? І скільки часу, щоб стати всесвітнім найбільшим ярмарком?
– Сучасний Франкфуртський книжковий ярмарок почався у 1949 році з 200 німецьких учасників. Потім уже 318 німецьких видавців надіслали свої заявки на другий Франкфуртський книжковий ярмарок 1950 року. І, на превеликий подив організаторів, 1950 року сто міжнародних видавництв захотіли брати участь у ярмарку (сорок чотири зі Швейцарії, тридцять із Франції, двадцять із Австрії, два з Англії, одне з Голландії і одне зі Швеції).
Із того ж 1950 року протягом ярмарку вручають нагороду «За мир» видатній особистості, яка служила своїми книгами ідеї миру на землі. 1950 року це був Альберт Швайцер, якого тоді нагородив президент Федеральної республіки Німеччини Теодор Хаус.
1954 року вперше міжнародних учасників ярмарку було більше, ніж німецьких, а саме, 534 з 19 іноземних країн проти 524 з Німеччини. Це співвідношення не змінилося і до наших днів (2006 року було 3288 німецьких видавництв і 3984 іноземних учасників зі 113 країн). Тоді Франкфурт був уже найбільшим книжковим ярмарком у межах Європи. Конкуренцію йому міг скласти тільки інший німецький книжковий ярмарок у Лейпцизі, котрий було започатковано вже в 1946 році як так званий «Мирний книжковий ярмарок». Але цей ярмарок не зміг розвинутися через цензуру і відсутність вільної торгівлі в межах тодішнього комуністичного ГДР.

 

– Ви зараз Голова конференції Міжнародних книжкових ярмарків. Яка головна мета цієї організації?
– Головна мета полягає в тому, щоб створити міжнародну мережу книжкових ярмарків. Ми намагаємося не перебувати в змаганні один з одним, а допомагати один одному, обговорювати під час наших зустрічей проблеми, з якими кожен із нас у своїй частині світу стикається. Проблеми, які всі ми маємо вирішити, схожі, єдине що – відмінні умови ринку, тому що кожен ярмарок представляє регіон зі своєю культурою, своєю мовою. Більшість наших ярмарків приваблює головним чином тих міжнародних видавців, що особливо цікавляться специфічним мовним ринком. Тільки Франкфурт, Лондон і, можливо, дитячий книжковий ярмарок у Болоньї – «чисті» міжнародні ярмарки, які пробують розглянути глобальний ринок. Вони могли би стати певними конкурентами, змагаючись між собою. Тим не менше, вони є членами Конференції Міжнародних книжкових ярмарків і розглядають один одного як друзів. Їхня присутність також важлива для інших членів, тому що з них можна брати приклад, щоб навчитися розвитку глобального ринку.

 

– Ви організовували Франкфуртський книжковий ярмарок протягом тридцяти років. Тож ви дуже досвідчений у цій сфері. Що б ви порадили українським організаторам виставок? Нам це дійсно потрібно.
– Протягом одного року я спостерігаю за Книжковим ярмарком у Львові. Думаю, що цей книжковий ярмарок незабаром повинен увійти в міжнародний контекст також із західними країнами. Це дуже важливо для розбудови власного українського книжкового ринку. Львівський книжковий форум може стати точкою кристалізації для національного книжкового ринку, так само, як це зробив Лейпциг для німецького ринку в середині ХІХ століття.


– Ви знаєте українських авторів?

– Ні, принаймні жодного із сучасних українських авторів, окрім, хіба що, Юрія Андруховича. Його промова на урочистому відкритті книжкового ярмарку в Лейпцизі справила на мене глибоке враження.

Спілкувалася Уляна Ходорівська