Художник СЕРГІЙ ІВАНОВ: Книжка – це витвір мистецтва

Cергій Іванов – відомий львівський художник, сповідувач «гуцульського духу», що завойовує уяву та естетичну прихильність своїх сучасників, серед яких, приміром, Марія Матіос. Він на диво багатогранний митець – займається не тільки живописом, але й естампом, скульптурою, ілюструванням та оформленням книжок. Його роботи експонуються на українських та зарубіжних виставках із 1976 року, здобуваючи міжнародні нагороди. З паном Сергієм ми поспілкувалися про складну і водночас захопливу роботу книжкового ілюстратора.
– Певно, не помилюся, коли припущу, що остання книга, яку ви читали, була авторства Марії Матіос?
– Так, останнє, що я читав була, Марія Матіос. Вона побачила мій каталог, зателефонувала мені і спитала: „Як ти можеш малювати те, про що я пишу?” До того ми не були знайомі. Я робив свою серію, вона писала свої книжки. Я попросив її надіслати мені свої новели на електронну адресу. Так уже сталося, що я останнім часом читав мало, більше займався своєю творчістю. Відкривши її тексти о десятій вечора, я відірвався лише о четвертій ночі, все прочитавши. І подумав: це ж треба, нарешті хоча б одну книгу до кінця прочитав – і одразу! Хочу вам сказати, що то дійсно геніальна письменниця, яка так пише, що якщо ти вже починаєш читати, то не можеш не дочитати до кінця. Це як у художника: коли вже яка людина зачепилася зором за намальоване, то вже не може відірватися. Я постійно про це думаю – як мистецька робота впливає на людину. Це також стосується мистецтва створення книги, бо взагалі мистецтво єдине, закони в мистецтві всі абсолютно однакові; якщо ти їх знаєш, то маєш в руках отой хист, маєш ту силу, якою можеш оперувати за посередництвом книжки. Моє кредо художника в книзі: „Не нашкодь!” – бо, на мою думку, художник у книзі завжди вторинний. Тому потрібно так зробити книжку, щоб людина її прочитала, але спершу людина має її візуально сприйняти. І от, коли вона її візуально сприйняла, почала читати, треба зробити все, щоб вона не могла зупинитися. Тільки тоді можна говорити, що місія художника виконана. А тандем письменника і художника дійсно відповідає суті мистецтва книги.
– Щодо вторинної ролі художника в книзі: я, наприклад, в дитинстві добирала книги виключно за яскравістю картинок...
– Я з вами згодний. Є книги, які я намалював ліпше, ніж там написано. Але все-таки я поважаю письменника і роблю так, щоби толерантність була присутня завжди, бо книжка – то витвір мистецтва. Я знаю, як робиться книжка, як вона повинна робитися, бо я цьому вчився, сам це роблю і спокійний за виконання своєї ролі в книжках, над якими працював. Завжди говорю: коли працюєш чесно і нормально, то ця чесність і нормальність проявляється всюди.
– А чи проілюстрували вже ту книгу, про яку мріяли?
– Яку книжку мрію проілюструвати, ще не придумав. Я не зациклююся на чомусь одному – що я, наприклад, виключно ілюструю книжки. Так, я дійсно проілюстрував багато книжок для „Веселки”, „Світу”, „Каменяра” ще за радянських часів. Зараз маю більш широкий творчий діапазон, займаюся офортом, скульптурою. Яка різниця, в чому втілиться моя думка – в скульптурі, оформленні книги, малюнку “туш-перо”? Я роблю так, як відчуваю, бо рахую, що то лише засоби.

– А ніколи не задумувалися над створенням якогось писемного проекту, щоб, наприклад, втілити думки в текстах?
– Не знаю, не пробував, хіба що може колись вдарюся головою, то почну писати (сміється). Зараз я працюю над новим проектом, який, можливо, можна віднести саме до писемного, його початок ви можете бачити на виставці, він називається „Сім пісень про Гутенберга”. Це буде оригінальна книга з оригінальними офортами, де буде сім пісень німецькою мовою та ноти. Я хочу зробити 25 екземплярів цієї ручної книги, тобто вручну віддрукувати. Думаю, проект буде мати успіх. Я вже працював над однією роботою, теж присвяченою першодрукарю, для музею Гутенберга в німецькому місті Майнці. До Гутенберга я ставлюся як до батька нашої книжкової діяльності й справи.
– А що почали робити раніше – малювати чи читати?
– Малювати. Я малюю з дитинства, читаю, звісно, теж. Але такого захоплення, щоб читав би й читав – нема.

– Знаю, що крім давньогрецької культури, останнім часом ви зацікавилися гуцульською…
– Давньогрецькою міфологією я займався і займаюся, в мене дуже багато є графіки і офортів на цю тему. Міфологічні корені мене цікавлять, бо в них закладена ота першооснова, на якій вже вибудоване наше суспільство, життя і т.д. Цікаво, що коли мене запросили на Гуцульщину, коли я там побував, подивися і вник в їхнє життя, я жодної різниці не побачив між гуцульською міфологією та давньогрецькою: єдині боги, єдина суть, єдині корені. Ніхто не знає, звідки гуцули взагалі прийшли і принесли ту культуру, те єднання з природою – то ж є складні умови виживання в горах! А коли я побачив гуцульську вишивку білим по білому – вона мене настільки вразила, що я використав цей метод у своїй серії робіт.
– Я знаю, що Євгенія Гапчинська, працюючи над створенням книжкових героїв Куркова, забула домалювати капелюха одному з персонажів, через що всю серію ілюстрацій ледь не довелося перемальовувати. Між вами й авторами траплялися кумедні історії?
– Процес створення книги однаковий в усіх видавництвах. Спочатку є рукопис, а потім до нього підбирається художник. Ясно, що читаєш рукопис, – і якщо він тобі подобається, то ти його робиш. Я в житті майже ніколи не робив того, що мені не подобалося. Не тому, що письменник був поганим, – я не фахівець і не знавець літератури, щоб оцінювати, – тому що я не бачив того твору. Якщо ти прочитав текст письменника і бачиш просторово ту книжку – то ти її робиш. Якщо ти її не бачиш – то що ти будеш робити? І тому якихось нюансів, які би гальмували творчий процес чи сприйняття, практично нема. Я собі вже на сьогоднішній день можу дозволити робити те, що подобається, а що не подобається – не робити. Ну, а із самого початку, коли я був молодший, безумовно, було все. Так, як і кожний художник, починав важко, не вмів малювати, не розумів книжки. Але коли я навчився добре малювати і добре розуміти книжку, тепер маю проблему: що малювати?
– З ким із сучасних письменників бажали би попрацювати?
– Я говорив якось: уже письменники шукають мене. Якщо письменник написав, знаючи мою творчість, відчуваючи, що то буде гармонія його тексту з моїм оформленням, тоді він звернеться до мене, і ми будемо працювати. Я думаю, це правильно.
– А звідки берете натхнення?
– Після того, як я полишив свою викладацьку роботу в 1996 році, перейшов у ранг вільного професійного художника. І в мене розуміння цієї роботи вкладається в наполегливу працю в майстерні з шостої-сьомої години ранку. Є в мене натхнення, нема натхнення – я ніколи над цим не задумуюся. Я прихожу в майстерню і працюю, в мене є достатньо задумів, шукаю натхнення в тих декількох проектах, над якими саме працюю. Якщо я прийшов і в мене нема натхнення до скульптури, займаюся живописом, нема до живопису – гравірую. Цей діапазон настільки загружає мій час, що такої проблеми, аби сидіти і чекати, коли прийде натхнення, в мене немає. Я завжди пригадую, як говорив Мусоргський: „Музикант повинен грати і працювати кожен день, і коли прийде хоч хвилина натхнення, то він зробить геніальну річ. А якщо він буде сидіти й чекати, а не кожен день працювати, то навіть коли натхнення прийде, він нічого не зробить”.