Бути малятком у п’ятдесят

F 1Як відомо, всі ми родом із дитинства. І невід’ємною частиною цього дитинства був журнал «Малятко» – ой, як же рідко він тоді виходив! Хоча це й був щомісячник, як і зараз, але ж місяць у дитинстві тягнеться стільки, скільки дорослий рік…
Ми виросли, а «Малятко» залишилося. Тепер воно є в дитинстві наших дітей та онуків. Принаймні його перші читачі вже поставали бабусями-дідусями: адже цього року «Малятко» святкує півстолітній ювілей. І більшу половину цього терміну працює в журналі Зінаїда Лещенко. Мало хто з читачів знає її особисто, але саме безмежна доброта цієї жінки дихає з кожної сторінки «Малятка». Тому якщо і говорити про цей вічноюний журнал, то саме з нею…

– Зараз нам здається, що «Малятко» було завжди. Але ж насправді хтось його започаткував? Чия це ідея?
– Бориса Харчука, першого головного редактора «Малятка». З того часу змінилося лише чотири керівники журналу – люди приходили сюди всерйоз і надовго. Ось, скажімо, наш літредактор, письменник Анатолій Григорук працює в редакції вже понад сорок років, а художній редактор Яким Левич – понад тридцять. «Малятко» – це взагалі осередок здорового консерватизму. Для деяких видань редколегія – це анахронізм, а у нас досі це є, як і десятиліття тому.
– Але ж «Малятко» змінюється з плином років…
– Звичайно, змінюється, в першу чергу, завдяки сучасним технологіям. Журнал набув фарб, обсягу. Колись він був зовсім «метеликом», а зараз це 24 сторінки, поліпшилася якість (у 60-х роках друкувався ледь не на газетному папері), може, трошки змінилася верстка, але дух «Малятка» залишається незмінним.
OB 1Ми називаємо «Малятко» літературно-художнім журналом, але це не означає, що він не є пізнавальним, бо, скажімо, маємо рубрику «Чи знаєш ти?» – з розповідями про мости, про ґудзик, про дзеркало, безліч інших цікавих речей. І розповідь має бути на рівні сприйняття 5-річної дитини, щоб це було і пізнавально, і водночас не обтяжено складними термінами. З року в рік Маляткова подружка Калинка зі свого чарівного віконця знайомить читачів з розмаїтим світом природи, вчить берегти його.
А ось – впізнаєте? – традиційна «Саморобка». Треба, щоб виріб був цупким, тому іноді ми пишемо: попроси дорослих тобі допомогти, бо дещо тобі самому може поки що не вдатися. Така робота може стати об’єднавчим моментом для родини. Є в нас ще рубрика «Зарубіжні письменники – дітям». Друкуємо народні казки з чудовими ілюстраціями, пісеньки з нотами.
Друкуємо й пісеньки з нотами. А тут у нас картини і Катерини Білокур, і Марії Приймаченко. Так знайомимо наших маленьких читачів із творчістю українських художників.
Прикрашає журнал рубрика «Незабутні «Маляткові» друзі». На жаль, пишемо так про тих, хто вже відійшов. Жодне видання не може таким похвалитися, бо «Малятко» за роки свого виходу назбирало цілу енциклопедію, скарбницю цих імен. Найкращі українські письменники – я вже не кажу про «суто дитячих» письменників – мали дотик до «Малятка». Оксана Іваненко, Микола Вінграновський, Олесь Гончар, Петро Панч, Євген Гуцало, той же Борис Харчук, Марія Познанська, Грицько Бойко, Платон Воронько, Андрій М’ястківський,  Василь Чухліб, Наталя Забіла. До речі, у нас уже близько 20 років є премія імені Наталі Забіли. Щороку до Дня захисту дітей вона вручається найкращому письменнику і найкращому художнику, які публікувалися в «Малятку».
– Кажуть, що зараз уже не ті письменники, що були раніше…
– Сказати, що нема літератури, – гріх буде! Милі прозові мініатюри надсилають Володимир Сенцовський та Іван Нікітченко, вірші – Василь Литвиненко, Володимир Верховень, Марія Пономаренко. Гарну поезію та прозу приносять до редакції Наталка Поклад, Зірка Мензатюк, Валентина Бондаренко, Олена Полянська, Леся Мовчун… Дякувати Богу, з нами Ліна Костенко, Анатолій Камінчук, Анатолій Григорук, Вадим Скомаровський, Тамара Коломієць (вона з подання «Малятка» торік стала лауреатом премії імені Лесі Українки). Спеціально на замовлення «Малятка» писав вірші Дмитро Павличко.
Ми дуже радіємо, коли одержуємо добірки з різних куточків України. OB 5Друкувались у нас вірші поетів Чернігівщини, Волині, Житомирщини. Харківщина була дуже гарно представлена. «Малятко» не стоїть осторонь літературного процесу.
– «Малятко» – найбільш передплачуваний дитячий журнал в Україні?
– Так, зараз наш наклад без кількох десятків 30 000. Ми цим пишаємось. Нас часто питають про секрети – а секрет, очевидно, в незмінності й спадковості поколінь. Вподовж десятиліть «Малятко» залишається родинним журналом. Про це свідчить і наша пошта – пишуть нам з усієї України, і дякувати Богу, у листах немає негативу, лише вітання, віршики, присвячені «Малятку», саморобки, знімки… Буває кілька десятків листів на день. Радіємо вісточкам з Маріуполя, з Кривого Рогу, з Луганщини, Донеччини, з Криму. І жоден дитячий лист не залишається без уваги. Кожній дитині ми надсилаємо відповідь у фірмовому конверті, на яскравій Малятковій листівці. І коли наш читач отримує отаке персональне звернення, це для нього, та й для всієї родини, значна подія.
– А хто ж вас фінансує, якщо це не таємниця?
– Жодної таємниці в цьому нема. Передплата нас і тримає. Нам дуже непросто балансувати у цьому часі, бо закладаємо одну ціну до передплатного каталога, а вже за місяць змінюються ціни на папір (папір у нас бачите, який гарний), друк забирає багато коштів, і ще ми платимо гонорари, що теж треба враховувати. Це не якісь захмарні суми, але це відповідальність перед кожним автором…
– Зараз і держава змінилася, і люди – це не впливає на журнал?
– Мені здається, що на дитинство зміни в державі аж так не впливають. Ми, дорослі, можемо порівнювати, відчувати себе в тому чи іншому часі. А для дітей їхнє дитинство все одно починається з тата, з мами, з травички, з котика, з курчатка…
Звичайно, є вплив сучасності, скажімо, теми у рубриці «Чи знаєш ти» не такі, як були 20-30 років тому, і саморобки інші, але класичні засади нашого видання залишаються незмінними. Ми не зраджуємо «Малятковій» традиції. Боїмося якихось різких новацій, аби не розчарувати нашого читача.
OB 7– Але спочатку тираж був 100 000…
– Був тираж і кількасот тисяч! Журнал коштував копійки, ним опікувався ЦК комсомолу. Здійснювалась цільова передплата «Малятка» для всіх дитсадків та бібліотек України. Тепер нами не опікується ніхто.
– Яку мету ви ставите перед собою?
– Я гадаю, нам треба оберігати ніжні дитячі душі від жорстокості і кривди. Поки вони не захищені – нехай гартуються на добрі, на світлі, на доброму рідному слові. Ми не самозакохані, але знаємо, що наш шлях – правильний, бо ми орієнтуємось на думки педагогів, психологів, батьків. І на засадах добра, чистоти, світла і гарного українського слова ми б хотіли, щоб зростали наші діти.
До ювілею держава нас пошанувала.  У нас є почесні звання, орден, медаль, грамоти, високі подяки…
– Усе це прекрасно – хоча колекція нагород, здобутих «Малятком» за час свого виходу, явно не поміститься на стенді у кабінеті головного редактора. А чи підтримав вас хтось матеріально?
– Ніхто. А кому до нас? Ми свого часу просили певні інституції, які цим відають, передплатити наш журнал для дитячих садочків та бібліотек Півдня і Сходу. Та марно. Редакція з власних коштів вподовж багатьох років передплачує журнал для кількох десятків дитячих будинків України. Це ми маємо за свій святий обов’язок. Але, на жаль, нам не під силу допомогти всім, хто цього потребує…
Що ж, залишається лише побажати вам подальшої творчої наснаги на вашому нелегкому, але такому прекрасному шляху!

Спілкувалася Атанайя Та