Український Альф, Шрек і Сирник Олекса Негребецький: «Письменників у нас мало, всі пишуть “тексти”»

negrebeckyВи могли не чути його імені, однак усі – від найменшого до великого – точно слідкуєте за його творчістю. Адже саме Олекса Негребецький писав слова, якими в українському озвученні говорили персонажі в «Піратах Карибського моря» й улюбленець 90-х Альф; зрештою, саме він створив кумедного тягача Сирника й комбайна Валєру з «Тачок», анімаційної комедії, що в перекладі українською перевершила навіть оригінальний текст! Сьогодні ми розпитали пана Олексу не тільки про особливості кіноперекладу, але й про сучасну українську літературу.

– Пане Олексо, за освітою ви біолог. Розкажіть, як ви прийшли до перекладу кіно.

– Завіяло бурхливими вітрами «перестройки». Тоді газетки почали виходити підпільні. І я в них почав працювати. Бо кому ж іще? Офіційні журналісти майже всі були члени партії, та й боялися. І в одній з таких «самвидавівських» газет я й став кореспондентом. Це була газетка «Голос», міжрегіонального депутатського клубу, де були Лановий, Яворівський, Черняк. І я страшенно соромився в тій газетці працювати, бо в неї наклад був тільки п’ять тисяч… жах! А потім почали організовуватися комерційні телеканали, і знайомі мене влаштували в ICTV (тоді просто – міжнародна комерційна телерадіокомпанія, її щойно створили і назви ще не було) редактором. Я редагував потрошку і дай, думаю, перекладу, бо перекладачам більше платять. А виявилося, що в мене досить непогано виходить. Отак і перекладав п’ятнадцять років. Коли почалася «епопея» з українським дубляжем, так сприятливо склалися обставини, що мене першого покликали працювати.

– Скажіть, у чому специфіка кіноперекладу порівняно з перекладом звичайного, книжкового, тексту?

– У кіноперекладі маємо переважно діалоги, тільки живе мовлення. Крім того, у книжковому перекладі ти не обмежений часом, оцими «спотами». Кінопереклад накладає величезні обмеження: ти мусиш, грубо кажучи, потрапити «в пельку». Звідси – ціла низка проблем. Наприклад, перекладаю фільм, де американці зображають радянців. І американський актор, який грає радянського солдата, звертається до командира: «Sir!». Як бути? Статути радянської армії не передбачали звернення «сер». У тій ситуації солдат мав би сказати: «Товаришу прапорщик!» От тільки як це покласти в рухи губ? Отож.

– Що в кіноперекладі для вас найскладніше?

– Пісні. Річ у тім, що я не знаю нот і не маю слуху. І коли доводиться перекладати текст, та ще й так, щоб він співався, і при цьому потрапляти в губи – це страшенно важка робота.

– Іноземні фільми рясніють нецензурною лексикою. Як ви її перекладаєте?

– Це питання не аж таке актуальне, не найбільша проблема в перекладі. Якщо це потрібно, можна знайти достатньо евфемізмів, щоб уникнути нецензурщини.


– А книжки ви перекладаєте?

– Я переклав для «Кальварії» «Сон №9» Девіда Мітчела. Дуже цікаво він пише. Але ж п’ятсот примірників накладу! Бібліографічна рідкість. Колись, за радянської влади, якщо наклад був менш ніж п’ять тисяч, книжка вважалася однозначно бібліографічною рідкістю. А тепер п’ятсот продають два роки… Ще вийшла у видавництві «Добра читальня» малесенька дитяча книжечка про лева Лафкадіо – «Лев, що не злякався мисливців». Крім того, з російської перекладав кілька романів Сергія та Марини Дяченків. І все.

– Який, на вашу думку, стан сучасного перекладацтва в Україні – кіношного й книжкового?

– Сучасні переклади – як продукти з супермаркету. Відчуваєш, що пластмаса й генномодифікована щурятина, а на базарі зі свіжими курочками-помідорчиками-грушками-сиром ніколи не бував, то й не знаєш, що може існувати щось краще. Часом од «з’їденого» буває люте нестравлення. Хоч є поодинокі винятки.

– Що ви самі зараз читаєте?

– Скажімо, із сучасного українського. Знаєте, я відмовився від телебачення, не дивлюсь його – і нічого не втратив! Майже не читаю газет – і знову ж таки нічого не втратив! Бо все, врешті-решт, є в Інтернеті. Я й художні книжки майже перестав читати. Оце недавно спробував почитати одного нашого «патріарха», і перша ж фраза в нього: «Майже всю зиму я провів у Берліні…» Я довго реготав, бо якраз перед тим написав на нього невеличку пародію: «Стою я на розі Гіммельдоннерветтерплятц і чекаю на попутний «Боїнґ» до Брюсселя…» – і тут розгортаю нову книжку – і просто те саме! Я й сам самозакоханий, навіщо мені для цього аматорські посібники? (Сміється.) Тож я далі першої сторінки не дочитав. Потім пробував читати одну лауреатку «Коронації слова», про Сару щось-там… Це так слабко… Потім прочитав Жадана «Гімн демократичної молоді». Прочитав повністю. Мушу сказати, що він пише дуже гарно, і з нього міг би вийти непоганий письменник, якби… От він пише добре-добре, а потім до нього доходить: «Боже, я ж добре пишу!» – і він почитає писати «тексти». Знаєте, колись писали романи й повісті, а тепер пишуть ТЕКСТИ. Але я прочитав. Тексти пропускав, а те, де більш-менш нормальне і з сюжетом, читав. А тепер Юрія Винничука вирішив дочитати. Ранні твори – то таке, а зріліший він досить непогано пише. Загалом мушу з гіркотою сказати, що письменників у нас мало, всі пишуть ТЕКСТИ, а щоб хтось написав роман… Ну, хіба що Анатолій Дністровий. Він може писати: і сюжет уміє тримати, і все. А більшість з сюжетом не можуть дати ради, і заносить їх постійно на «тексти»… Хоча… може, такі письменники мусять бути, такі-от «текстовики». Гній для літературного городу, на якому колись, можливо, як розквітне, як забуяє…

– Вас послухати, то ліпше взагалі нічого читати!

– Знаєте, з віком я доходжу думки, що художня література шкідлива. Вона дає викривлене уявлення про світ. Люди починають діяти за тими шаблонами, які їм пропонують письменники, котрі, м’яко кажучи, самі не дуже добре знають життя. І люди чинять страшні помилки… Читали б краще інструкції до побутових приладів, мемуари, розумні філософські книжки. Я зараз знаєте, що читаю? Миколи Руденка «Енергію прогресу».

– Не чула. Це філософська книжка?

– Так. Блискуча книжка, шикарна річ, яка Маркса і подібних «економістів» випихає в глибоку яму!

– Наостанок скажіть, що б ви найбільше хотіли перекласти?

– Набридло мені перекладати, відчуваю потребу щось сотворити самому. Колись у мене була думка написати «Лабораторний практикум з українського сексу в тоталітарних умовах». Так би мовити, нашу відповідь відомим «Польовим дослідженням з українського сексу». Але згаяв час, таке треба писати у трохи молодшому віці, бо старому не личить таке писати – щоб не вподоблятися отим українським радянським письменникам, які до пенсії доживали, а тоді починали згадувати комнезамівську молодість, остюки в матні, насіння за пазухою, «перса, як дині-дубівки» і тому подібне.


– Тобто ви б хотіли написати пародію?

– Ну, не пародію, а таке, гумористичне. Знаєте, в нас фактично вільна ніша, яку займали Павло Глазовий, Степан Олійник. Євген Дудар ще творить, але зміни на підході я не бачу. Треба буде спробувати, в мене часом виходить смішно.

Спілкувалася Ольга Купріян

Біографічна довідка
Оле́кса Негребе́цький (Леонід Дмитренко)
Перекладач із англійської та польської.
Народився 30 жовтня 1955 року в с. Гусакове Черкаської області. Випускник біологічного факультету Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка. Переклав телесеріал «Альф», мультиплікаційний серіал «Паровоз Томас та його друзі», серіал для немовлят «Телепузики», анімаційні стрічки «Тачки» (англ. Cars), «Сезон полювання» (англ. Open Season), «Змивайся» (англ. Flushed Away), «Шрек» (англ. Shrek), «Веселі ніжки» (англ. Happy Feet), низку художніх фільмів, зокрема, «Пірати Карибського моря» та «Джонні Д». У 2002-2003 рр. працював сценаристом радіосеріалу «Життя відстанню в десять хвилин», у 2004-2008 – сценаристом телелотереї «Капітал-шоу «Патріот»
Також переклав роман британського письменника Девіда Мітчела «Сон номер 9».