Анастасія Дмитрук: «Коли я читала свої вірші воїнам батальйону «Фенікс» – то було найкраще, що зі мною траплялося»

*

“Ще не було епохи для поетів, але були поети для епох”.

Лiна Костенко


Вірш молодої поетеси «Никогда мы не будем братьями» був на вустах під час Євромайдану не лише українців. Щирість та відвертість поезії Анастасії Дмитрук зачепила як однодумців, так і недругів. Але це був лише початок. Патріотична поезія Анастасії продовжує завойовувати свого читача. Зокрема, у Львові на Форумі видавців поетеса презентувала свою збірку «Верните нам наше небо».

«Друг Читача» вирішив познайомитися особисто з новою поетичною зіркою і дізнатися про її секрети творчості.

 

– Колись відома акторка Фаіна Раневська влучно відзначила: «Ми всі поранені дитинством». Твоє захоплення літературою з дитинства?

– Вона права! З дитинства мене вабила література, у школі це був мій улюблений предмет. Свої перші вірші написала у початкових класах і присвятила першій вчительці та Україні – обидві красуні. Пізніше почала писати про кохання, як тільки відчула, що воно таке.

 

– Кажуть, що писати потрібно тільки тоді, коли не можеш не писати. Яким кредо ти керуєшся, коли пишеш вірші?

– У творчості для мене найголовніше – торкнутися серця. Звичайними, буденними словами, без вишуканих кришталевих метафор – не тому, що не вмію, а тому, що не чіпляють. Я, перш за все, хочу простими словами стискати серце, нехай навіть саме черстве змусити відчути біль, радість, ніжність, тепло – відчути життя, розбудити від сну. І, знаєте, коли до мене підходять вояки, лікарі – загартовані, заброньовані від емоцій, і кажуть, що їх торкнуло, а деякі навіть зі сльозами на очах – оце моя перемога.

 

– Хто твої автори-орієнтири у творчості?
– Я намагаюсь якомога більше читати. Переважно, це проза. Люблю літературу, яка збагачує, наповнює свіжими почуттями, думками. У кожному творі шукаю щось корисне для себе. Кожен класик по-своєму орієнтир, хоча правильніше сказати, вчитель. Читаючи якісний твір, схоплюєш цікаві слова, метафори, манеру автора відкривати почуття – робиш висновки і вдосконалюєш свою майстерність.

*

– Часом автори стверджують, що натхнення їх відвідує, орієнтуючись на внутрішній годинник – до «жайворонків» приходить зранку, а до «сов» глибоко за північ? Де ти знаходиш натхнення?

– Натхнення – у повітрі (посміхається), воно повсюди, потрібно тільки налаштуватися і віддатися його хвилям – нехай несуть. Мене найчастіше накриває саме вночі, коли тихо і темно, коли нічого не заважає.

 

– Що окрім літератури тобі цікаво? Тобто на що не шкода витрачати вільний час, якого в сучасної людини, нажаль геть обмаль?
– Та багато чого цікавого навколо, життя воно таке. У вільний час займаюсь спортом, подорожую, насолоджуюсь мистецтвом – театр, кіно, концерти, фестивалі. Цікаво знайомитись з людськими талантами, спостерігати за їх розвитком. Іноді можу повишивати, помайструвати у техніці квіллінг, декупаж. Люблю творити красу своїми руками і дарувати її близьким.

 

– Що для тебе є найбільшою винагородою за творчість?
– Для мене найбільшою винагородою за творчість є пришвидшене серцебиття читача, сяйво його очей. Коли я читала свої вірші воїнам батальйону «Фенікс» – то було найкраще, що зі мною траплялося за всю мою творчу діяльність. Абсолютна єдність, злиття душ, потужний концентрат енергії, духу. Я читала і дивилася їм в очі, в очі тим, про кого і для кого пишу – моїм героям, нашим захисникам, які вже бачили або йдуть побачити війну за кожного з нас – безстрашні, мужні, незламні. То правда було диво, коли на весь полігон розлилася «Никогда мы не будем братьями» і ми всі разом, обійнявшись, її співали. Оце була моя нагорода, моє велике щастя, що я мала нагоду підтримати їх, віддати їм своє найцінніше – свою творчість, присвячену їм, і подякувати за такий відчайдушний героїзм.

*

– Окресли, будь ласка, своє коло читання.
– Читаю майже кожного дня, у дорозі. Круто, коли потрібна книжка сама тебе знаходить, тоді душа святкує. У мене багато таких авторів, які влучили в моє серце, один з них Ремарк. Закохана у його «Життя в борг». Захоплююсь В. Гюго «Знедолені», «Людина, яка сміється», вражаючим павутинням сюжетів О.Дюма «Граф Монте-Крісто», «Королева Марго», «Графиня де Монсоро»; просто обожнюю казку Екзюпері  «Маленький принц». Ще дуже багато творів пройшли через мою душу, шкода, що всі так одразу і не згадаєш.

 

– Якби саме ти обирала книгу, стоірнки якої мають полетіти у капсулі, яку час від часу вчені-астрономи запускають у космос (сподіваючись, що її таки отримають представники позаземних цивілізацій) – сторінки з якої книги, якого автора і чому обрала б ти?
– Я обрала б сторінку зі своєї книги, нехай, це і не скромно. Тому що в своїх віршах я пишу почуття, от і хотілося б, щоб вони там відчули те, що відчувають сьогодні тут, в Україні.

Спілкувалася Анна Пчьолкіна

Фото з Facebook Анастасії Дмитрук.