Литовська поетеса з українським корінням: «Для мене велика гордість – належати до української нації»

*

Цікава людина з цікавою долею… Ми познайомилися з нею кілька років тому на поетичному фестивалі в Болгарії. Відтоді стали добрими подругами. Якось Інга сказала мені: «Я мрію про те, аби мої вірші зазвучали мовою мого дитинства…». Мене зворушила така її мрія. Тому почала перекладати… Так з`явилася на світ книга «В ім’я любові». Українською мовою. В українському видавництві «Гамазин».

 

Трохи про авторку. Українка за походженням, Інга Крукаускене народилася в селищі Лиманське на Одещині. З 14-ти років мешкає в Литві. Працювала в МВС, у Службі Безпеки Незалежної Литви, Службі Охорони Краю, Службі Охорони Президента, Оперативній службі управління контррозвідки. Народила п’ятьох дітей. Інга – невтомна мандрівниця, лідер, популярний бізнес-тренер міжнародного класу, автор циклу тренінгів «Школа життя з Inga Dream».

 

Смерть дорогих людей – спочатку батька, а потім і першої донечки – наклали свій відбиток на світогляд Інги та її ставлення до життя. 2007 року виходить перша автобіографічна книга «Мрій і дій». Так почалася письменницька кар’єра Інги. Відтоді вийшло одинадцять книжок: вісім поетичних і три прозові, а також 6 аудіокниг і два диски з піснями на вірші Інги. Пише Інга російською мовою, а її твори вже перекладені українською, литовською, болгарською, сербською, англійською, польською, румунською та іншими мовами, опубліковані в міжнародних поетичних антологіях та збірниках. Віднедавна Інга й сама перекладає – з української мови на литовську. А торік стала лауреатом Міжнародної літературної премії ім. Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» (2013).

 

Ця наша розмова – цілком дружня. За чашкою віртуального чаю. Чи, якщо хочете – реального. Бо ж коли люди відчувають спорідненість душ, фізичні відстані для них не мають жодного значення.

 

– Інго, наскільки для тебе важливим є факт виходу твоєї книги в Україні, в перекладі українською мовою?

– Вихід книги ностальгійно-рідною українською мовою – це для мене унікальна можливість відчути себе єдиною з українським народом, бути його часточкою в цьому величезному світі, представляти його за межами Батьківщини, бути гідною його уваги, визнання, любові… Віддаю свою творчість на суд співвітчизників. Як на мене, ця книга дуже своєчасна. 9 квітня 2014 року виповнилося 36 років із дня смерті мого батька, за два дні до цієї дати в столиці України вийшла моя дванадцята книга, вперше – українською мовою, мовою мого дитинства. Тато помер, коли мені було одинадцять років, а вже в чотирнадцять років я переїхала жити з мамою до Литви. Моя мама – білоруска, але для мене вибір національності не стояв ніколи. За своє життя я відвідала близько 70 країн світу, скрізь із гордістю представляюся українкою з Одеси. В численних інтерв’ю на телебаченні, радіо і в пресі – і в Литві, де мешкаю вже 33 роки, і за її межами – завжди намагаюся насамперед представитися українкою. Для мене це велика гордість – належати до цієї нації, розділяти її культуру, захоплюватися її традиціями, бути наділеною особливим темпераментом. Це й предмет особливої гордості для мого чоловіка – литовця і моїх чотирьох дітей, котрі вважають себе наполовину українцями.

 

– Інго, досі всі свої книжки ти підписувала псевдонімом Inga Dream. Наскільки мені відомо, це – твоя перша книжка, підписана твоїм справжнім прізвищем, тобто прізвищем твого чоловіка – Крукаускене. З чим це пов’язано? Чи є в цьому свій прихований підтекст? 

– Прихованого в моїй творчості, та і в житті, певно, теж взагалі нічого немає. У всьому я відкрита. Вийшло якось само собою, чому я дуже рада. Коли побачила макет книги з прізвищем, відчула, що це більше я, ніж із псевдонімом. З прізвищем Крукаускене я вже живу 27 років, а псевдоніму лише 13. Захотілося саме Україні подарувати себе цілком реальну, справжню, невигадану, неілюзорну. Таку, якою я є. А якою мене сприйме читач – вирішувати йому…

Купити книгу.

 

– І все ж таки нічого випадкового не буває. Адже усі твої попередні поетичні книги відрізняються від цієї – і тематично, і стилістично. Чи можна сказати, що книга «В ім’я любові» – це початок нового етапу твоєї творчості? Чи це пов’язано зі світоглядними змінами чи просто – творчий експеримент? 

– Радше це просто провидіння. І новий формат, і вся моя творчість. Одна справа, коли люди пишуть з дитинства… Коли ж поезія захоплює тебе в сорок один рік, та ще й так нав’язливо, що життя без неї вже не уявляєш – тут мимохіть подумаєш про Всевишнього, про Його волю… Я почала розвиватися в цьому напрямку, почала шукати однодумців, наставників. Господь подарував мені знайомство з цікавими поетами з різних країн світу, їхня підтримка, поради, аналіз, критика формували мій світогляд, допомагали рости. А два роки тому на поетичному фестивалі в Варні доля мені подарувала знайомство з моєю землячкою Анною Багряною…

 

– За що ми з тобою вдячні долі… 

– Так, бо твої вірші, Аню, запали мені в душу. Читала їх, мов зачарована, а по тілу розливалася музика, кружляла мене в танці спогадів, почуттів, повертала в минуле, відносила в майбутнє… В моїй голові ніби очищалися від пилу й бруду якісь давно забуті, але такі дорогі й до болю рідні файли. Я ніколи в житті не займалася перекладами й не збиралася цим займатися, але тут раптом почала перекладати твої вірші литовською мовою. Це було наприкінці липня 2012 року. «Шматочок раю» – мій перший вірш в новому форматі народився в серпні того ж року. Разом із ним з’явилася на світ оновлена я…

*

 Фото: 15min.lt

 

– Інго, дуже тобі дякую за такі теплі слова. Зворушена… Мені теж було цікаво перекладати твою книгу. І форма, і зміст у ній в якійсь цілісній гармонії. Таке враження, що ти писала її на одному подиху й за відносно короткий час. Нова хвиля творчості поглинула тебе з головою. Мені здається, що верлібр дав тобі більше свободи у висловлюванні своїх думок і почуттів. Книга нагадує сповідь і в той же час Шлях. Шлях жінки, матері, бізнес-леді, поета. Шлях від себе до інших, до світу і знову – повернення до себе, до власних витоків. Цікаво, ідея цієї збірки була продумана від самого початку, чи все вийшло чисто по-жіночому – на емоціях?..

– Поезія – завжди емоції, настільки сильні, що залишати їх в собі часом просто небезпечно. Саме можливість «вилити» емоції на папір допомогла мені вижити того року. Життя – школа, ми в ній – учні. Будь-які труднощі на нашому шляху – поштовх, шанс для особистісного росту. Прийняти це важко. Свою поезію не вигадую, проживаю. Пишу не завжди для книги, але для себе: аби вижити, краще себе зрозуміти, переключитися, заспокоїтися. Або ж, коли переповнює щастя – поділитися, порадіти. Часто для мене мої вірші бувають пророчими, про що пишу – збувається. За той рік почуттів назбиралося багато різних. На одному подиху жила, на одному подиху писала, тому, певно, й гармонія присутня…

 

– «Постійно думаю і пишу. А так хотілося б просто жити», – це твої рядки. В одному з інтерв’ю ти озвучила думку про те, що кожен із нас приходить в цей світ із набором різних ролей. Тебе знають у Литві та інших країнах світу насамперед як успішну особистість, бізнес-леді, багатодітну маму… А чим для тебе самої є поезія? Чому не виходить «просто жити»?

– Писати для мене означає бути з Богом. Слухати свою душу, бути чесною, відвертою. Все, що лягає на папір – або оголена душа, або шепіт Божої любові. А він заспокоює, бадьорить, додає сил. Або правда життя теперішнього, або ж небесний прогноз на майбутнє. І одне, й інше дає мені натхнення. Щоби рухатися далі, вперед, важливо зрозуміти, в якому місці ти перебуваєш зараз. Поезія – моя таємна переписка з душею… У містиків, йогів, монахів та схимників, котрі пережили глибокі реалізації, є потреба повторювати. Кожна людина потребує спілкування з Вищими силами. Ця потреба є і в мене. Так набувається вищий смак. Відмовитися від нього важко, тому й не виходить «просто жити».

 

– Дякую, Інго, за таку глибоку відповідь. Але все ж таки хочу тебе трохи приземлити. Адже бізнес-леді, дружина, мама – це цілком земні ролі. Чи не важко тобі постійно балансувати між двома світами – грубим матеріальним та піднесеним духовним?

– Нелегко, але… цікаво. Це питання мені ставлять дуже часто – як у бізнесі, так і в поезії. Прийнято вважати: якщо кар’єра, то не діти, якщо сім’я, то не бізнес… У своєму житті я могла б виділити три однаково важливі для мене сфери: бізнес (мережевий маркетинг, яким займаюся вже 20 років), поезія (пишу шостий рік), духовність (торік вступила до Вищої Школи Практичної Психології). 27 років у шлюбі, а моїй першій донечці було б зараз 26 років. Все моє свідоме життя мені вдавалося поєднувати: навчання в Університеті з вагітністю (перша дитина з`явилася, коли я навчалася на 3-му курсі, роботу з вихованням дітей (третій дитині було сім місяців, коли я пішла працювати в поліцію). Займаючись бізнесом, вагітніла, народжувала, годувала дітей, доглядала за ними, жодного разу не взявши декретної відпустки. Для мене саме життя з усіма почуттями, емоціями, ситуаціями – поезія. Додаткового часу майже не вимагає, головне – бути відкритим для того, що хоче висловити душа… Натхнення беру із самого життя. Так, це важко, але такою мене створив Всевишній.

*

Фото: olessyatsvetkova.wordpress.com
 
– Знаю, що значну частину твого життя займають подорожі. Ти їздиш по всьому світу, в тому числі часто буваєш на міжнародних поетичних фестивалях. Можеш побачити, як живуть поети з інших країн, послухати, що і як вони пишуть. Чи впливають ці знайомства на твою творчість? І взагалі наскільки важливо для творчої людини бути відкритою для світу?

– Для мене – життєво важливо. Мандрівки, поїздки – це частина мене самої. Чи тому, що я за знаком Зодіака – Стрілець, може, з інших причин, але потреба бачити світ своїми очима є для мене однією з найбільших цінностей. За останні 20 років я відвідала 70 країн. Поетичні фестивалі несподівано увійшли в моє життя й зайняли в ньому теж важливе місце. Творчість поетів із різних країн щоразу впливає на мене і щоразу – по-новому. Мій перший фестиваль – «Слов’янські обійми» в болгарському місті Варна, його організатор – дивовижна Елка Няголова. Там все було для мене новим. Справили враження українські пісні, які я пам’ятаю змалку (мама мені їх співала), вони «рвали» душу, будили спомини… Там на одному диханні написався вірш «Слов’янка». А ще там я познайомилася з поетами із України та інших слов’янських країн. І ці знайомства теж надихнули мене на цілий ряд нових поезій. Фестиваль в сербському місті Смедерево, який проводить поет Горан Джорджевіч, теж залишив ні з чим незрівнянні враження від побаченого й почутого: вірші, які вистукувалися молоточками… Неповторний ритм, оригінальність, ексклюзивність просто заразили мене, стали моїм власним станом. Під час екскурсії на кораблі я написала свою музику – кілька віршів, присвячених Сербії. Потім – 5 днів індійського багатоголосся на фестивалі в Калькутті (організатор Ашіс Саньял), місцева екзотика сприяла написанню цілого циклу віршів про Індію та її мешканців. Зачепила мене за живе поезія відомої поетеси Крішни Баші: простота слів і сила почуттів… Дуже захотілося написати щось схоже… Іноді просто знайомство з цікавою людиною, якась на льоту кинута фраза стає приводом для нових рядків. Особливе натхнення вже другий рік поспіль отримую в Румунії (місто Решіца) на фестивалі Любіці Райчич. Таке враження, що потрапляєш в небесний творчий потік, підключаєшся, заряджаєшся, твориш… Там теж народилося багато віршів, а назва одного з них – «Тільки Бог» – навіть стала назвою моєї нової книги. Ось і виходить, що кожен із нас є міксом побаченого, почутого, відчутого, пережитого. Велике благо – мати можливість розширювати рамки своїх знань, почуттів, відчуттів, відчуваючи себе маленькою часточкою величезного цілого…

 

– Що тобі хочеться побажати своїм українським читачам?

– Своїм землякам у цей особливо важкий для України час хочу побажати зберегти в своєму серці любов, наповнитися мудрістю і продовжувати вірити в те, що найтемніша пора – перед світанком… Найбільша наша цінність – наші родини, наші рідні й близькі, стосунки з ними. Давайте пам`ятати про це і цінувати кожну секунду, проведену разом. З любов’ю та в ім’я любові – Інга Крукаускене (Inga Dream).

Розмову записала Анна Багряна

Фото: upi.org.ua