Професор з Харкова Юрій Безхутрий про парадоксального європейця Хвильового

*

Микола Хвильовий – такий собі кентавр в українській історії, який намагався поєднати непоєднуване. Що достеменно він хотів сказати, напевне, не було відомо навіть йому самому. Палкий поборник «європейськості» української культури і одночасно винахідник такої химери, як Азіатський Ренесанс, комуніст і гуманіст, революціонер-шибайголова, зв’язаний партквитком, як гамівною сорочкою… Хвильовий ще у далекі 20-ті дотепно класифікував жителів України на українців, малоросів та хохлів і робив літературу не гірш, ніж розрекламований Кафка. Про те, хто для нас Хвильовий сьогодні, розповість автор монографії «Хвильовий: проблеми інтерпретації» доктор філологічних наук, професор Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна Юрій Миколайович Безхутрий.

 

– Кожна епоха по-своєму відкриває письменника. Які грані творчості Хвильового і його міфу стали важливі для нас зараз, 2014 року, після усього пережитого?

– Я, насамперед, спробував би акцентувати на прагненні Хвильового-письменника бути європейцем і його надії на те, що українська література стане справді європейською модерною літературою. Це те, що для мене, як для літературознавця, є важливо. Далі можна говорити про його значення для сьогодення в плані соціальному, політичному. Це інша стезя, інший поворот його діяльності. Те, що Хвильовий мріяв про незалежну, самостійну, але комуністичну Україну, теж факт. Інша річ, що той комунізм, який виник на очах у Хвильового, не задовольняв його. Для сучасності ця частина Хвильового, його надії на комуністичне щастя України в федерації, як він говорив, всесвітній федерації незалежних народів, явно застаріла. Але озвучення Хвильовим думки про те, що Україна повинна бути в родині вільних європейських країн, це теж дуже важливо. Це ж те, до чого ми зараз прагнемо. Тому цей 14 рік, після Майдану, після усього, що відбулося, і відбувається, після виборювання справді незалежності кров’ю і життям людей, довів правоту Хвильового в сенсі прагнення українців відшукати своє місце у родині європейських народів.

 

– Ви говорите про європейськість Хвильового, як про найцінніше для нас сьогодні. Скажіть, яка її специфіка? Серед імен яких європейських авторів ви б поставили ім’я Хвильового? Чим Хвильовий може доповнити європейську культуру?

– Хвильовий парадоксальний європеєць. Можна згадати його слова, які він пише, збираючись туди їхати. Мовляв, я ще в Європі не був, але вже її ненавиджу за усілякі сякі-такі ґанджі. Це з одного боку. З другого боку, коли поїхав, я думаю, що він переконався: багато його уявлень про Європу були хибними. Хоча знову ж таки в листах він скаржиться, що йому не подобаються визиски над робітниками і буржуазія, яка ходить уся у шовках і золоті і все таке інше.

 

Я його бачу європейцем у літературній творчості.Він перебуває абсолютно в парадигмі тих художніх пошуків, які були характерні для літератури початку ХХ століття в Європі. Це експресіоністичні ідеї, які в той час були дуже популярні, особливості стилю з тяжінням до умовності, специфічною експресивністю, прагненням розкривати секрети творчості, зрештою, це і вимога до читача бути співтворцем, співучасником. Оце сучасний для Хвильового підхід: вимагати від читача бути співтворцем, а не просто споживачем. Тому Хвильовий інтелектуальний письменник, бо він вимагає інтелектуального читача. Насправді, Хвильовий не кожному по зубах, далеко не всі його зрозуміють. Але він вимагає прагнути до розуміння.

 

Хвильовий вписується в якусь таку обойму українського Відродження, де він не був одинаком. Його підтримували в багатьох речах люди, які можуть бути віднесені до такої самої когорти. Тичина цього періоду, Микола Куліш, Довженко і інші. Усі ті, хто мріяв, як Хвильовий, про європейськість України, хоча, можливо, їм бракувало тієї гостроти і тієї полум’яності, яка була в Хвильового. Якщо говорити про європейський контекст, то я б його ставив в ряд із Кафкою, модерністами, які шукали нових способів виразності і водночас також вимагали від читача творчості. Джойс, Кафка – модерністські ідоли, які могли бути і не відомими Хвильовому, але інтуїтивно він ішов у цьому ж руслі.

*

У редакції журналу «Всесвіт» (зліва): Олександр Довженко, Кость Гордієнко, Микола Хвильовий (Харків, 1925)

 

Геніальна просто стаття Шевельова «Хвильовий без політики». Для мене це орієнтир в оцінці Хвильового, хоча, звичайно, час від часу дослідники збиваються на політику. Хвильовий не був політиком у такому сенсі, щоб про це говорити стільки, скільки говориться. Він був більше фантазером, ніж політиком. Усі його політичні ідеї помилкові, вони не справдилися. А письменник він геніальний.

 

– Як ви прокоментуєте ідеї Хвильового про Азіатський Ренесанс у контексті сучасності, коли Китай можна назвати мало не першою країною світу? Чи це передбачав Хвильовий?

– Річ у тім, що, пишучи про Азіатський Ренесанс, Хвильовий мав на увазі не зовсім те, що ми маємо сьогодні. Він розглядав Азіатський Ренесанс у контексті світової революції і теж пролетарської, як він її розумів. Для нього було зрозумілим, що Європа все-таки занепадає. Наскільки це відповідає істині, питання. Проте Європа у свідомості Хвильового, як би він не намагався її в Україні «збудувати», це минуле. Шпенглер на нього таки дійсно справив враження. Тоді була надія на якийсь інший центр прикладання світових культурних сил.

 

Чому Схід? Тому що відповідно до Шпенглерівьких ідей і відповідно до усього того, що ми знаємо з філософії і фізіології, культура, як живий організм, прийшла до певного етапу старості. Натомість зростає молода культура, яка ще не має такого досвіду, такої бази. Хоча, звичайно, Хвильовий помилявся: Китай з його тритисячолітньою історією має таку базу, просто вона інша.

 

Тим не менше. От пролетарська революція починається на Сході. Це є політичний ренесанс, відкидаються усі старі феодальні пута, настає комуністично-соціалістичний добробут, рай. На базі цього нового комуністичного, пролетарського буття виростає нова культура, яка орієнтована на ті ідеали, що були Хвильовому близькі, які він намагався пропагувати у своєму Азіатському Ренесансі. Для цієї культури людина не гвинтик, не додаток до машини, а вища цінність. Згадаймо хоча б «Повість про санаторійну зону», з тими проблемами, які там висвітлювалися. І памфлети, де ми можемо знайти такі думки. Для Азіатського Ренесансу повинно бути пріоритетним поціновування людини праці.

 

Я також думаю, що до сучасного етапу «Азіатського Ренесансу», цих усяких тигрів, леопардів і прочих тварей, які економічно розвинулися до неможливого, це прямого відношення не має. Я не певен, що Хвильовий це передбачав. З другого боку, об’єктивно, ну, можна сказати й так. Що він передбачив такий розвиток економічний насамперед цього регіону. Бо скажімо у плані духовності мені здається, що самобутність азійської культури втратила в багатьох своїх аспектах зараз порівняно навіть з часом Хвильового. Вона, сучасна азійська культура, європеїзувалася, глобалізувалася. «Азіатський Ренесанс» відбувся в економічному плані, а от в плані культурному європо-американська культура завоювала Китай і Схід взагалі.

 

– Що таке 13 травня для українців?

– Можна сказати, що 13 травня – це день смерті людини і народження міфу. На жаль, звичайно, Хвильовий не став у повні таким явищем, яке Україна переживає щороку 13 травня. Поки що його історія і його творчість обертається у вужчому колі філологів, інтелектуалів.

*

Пам’ятник у Молодіжному парку в Харкові

 

– Що ж тоді зробити для того, щоб наблизити Хвильового до України? У нього є легенда, а вони нам зараз потрібні.

– Його треба читати і його треба пояснювати, інтерпретувати. Якщо говорити про художні твори. Читати Хвильового молодим я радив би починати не з «Я (Романтики)», а з його іронічно-сатиричних творів. Вони набагато доступніші, зрозуміліші для людини непідготовленої до модерністської поетики. «Ревізор», «Іван Іванович», «Сентиментальна історія», «Колонії, вілли…», «Чумаківська комуна», «Свиня» – це твори, що орієнтовані на прийняття життя через іронію.

 

– Чи відомий зараз Хвильовий в Європі?

– Звичайно, ні. Як і загалом маловідома й українська література. Хоча окремі випади трапляються. У Хорватії видавали твори Хвильового. Я писав передмову до «Я (Романтики)». Є переклад Хвильового англійською мовою. Хоча, враховуючи ситуацію з читанням у світі, зрозуміло, що зацікавитись іноземним автором непросто. Це повинно бути дійсно актуально, відповідати якимось нагальним потребам потенційних читачів. Хвильовий може бути таким. У нього є поєднання актуального, сьогочасного із вічним буквально у кожному творі. Тому дорога відкрита, потрібно лише бажання з того боку. Можливо, на хвилі сьогочасного світового інтересу до України Хвильового й відкриють. У нього є потенціал, щоб ввійти в когорту світових класиків.

Спілкувалася Вікторія Вітер


Видання творів М. Хвильового.