Олександр Гаврош: «Тепер я хочу розповісти реальну історію Івана Фірцака»

*У 2013-му в український прокат вийшов фільм режисера Віктора Андрієнка «Іван Сила», знятий за повістю Олександра Гавроша «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу». А після прокату почалася революція, тому поговорити про цей фільм так і не встигли, а даремно.

«Іван Сила» – це кіноісторія про циркового атлета Івана Фірцака, що заснована на реальних подіях. Прототип героя жив на початку ХХ століття, був вихідцем із Закарпаття, і прославився на всю Європу. В очікуванні диска з фільмом та спеціальним додатком від письменника, ми розпитали Олександра Гавроша про враження від зйомок та фільму, а також про подальше книжкове життя історії про Івана Силу.

 

– Зазвичай держава виділяє на ігрове кіно 50 % від повного бюджету фільму. Чому Держкіно раптом вирішило профінансувати фільм «Іван Сила» на всі 100%. Чи Ви знаєте щось про це?

– Тому, що це – дитячий фільм. Тільки дитячі фільми держава фінансує повністю. По-перше, стрічки для дітей підпадають під категорію соціально вагомих. Адже важливо, щоби наші діти виховувались і на своєму кіно, а не тільки на чужому. По-друге, дитячі фільми, як правило, не мають комерційного зиску (це не бойовик, не трилер, не історичний фільм), їм важко самоокупитися. Я думаю, що в цілому світі фільми для дітей мають певні дотації, можливо, за деякими винятками, як «Гаррі Потер». Тому дуже приємно, що протягом останніх кількох років відбуваються відчутні зміни: наша держава почала виділяти гроші на кіновиробництво і в нас уже знімають, мабуть, із десяток фільмів на рік. Але якщо державні гроші забрати з кіновиробництва, то знову буде провал.

 

– Що краще – фільм Віктора Андрієнка чи Ваша книжка?

– Я рекомендую спочатку читати книжку, а потім дивитися кіно. Не тільки у випадку «Івана Сили», а взагалі. Просто так логічніше. Тому що кінематограф вибирає з книжки найсмачніші шматки, бо має показати щось таке, щоби людина ахнула. Якщо ти вже знаєш сюжет, книжку читати не так цікаво (це якщо вона базується на сюжеті). Віктор Андрієнко творчо підійшов до фільму, наприклад, розвинув певні сюжетні лінії, які в книзі менш розгорнуті. Це мені сподобалось. Звичайно, не все з книжки увійшло до фільму. Але, на мою думку, ці дві версії можуть співіснувати паралельно. У Фейсбуці чимало людей пишуть, що після фільму захотіли почитати ще й книжку. Але я все ж таки спершу рекомендую уявити свою картинку в голові, а вже потім дивитися кіно.

 

– А який тираж книги «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу»?

– У «Видавництві Старого Лева» вже вийшло третє видання. А перше з’явилося у 2007 році. Наскільки володію інформацією, продалося шість тисяч примірників. Це, звичайно, не фантастична цифра…

*

Купити книгу.

 

– Але для українського ринку дуже добра. Проте фільм передивилося більше…

– Ясна річ! Фільм за перші два тижні переглянуло понад десять тисяч людей. Це ті, хто прийшли у кінотеатри за власні кошти. А ще були й безплатні покази.

 

– Тому отримуємо такий результат, що повість фізично, через обмеженість тиражу, все одно буде прочитана меншою кількістю, ніж кількість людей, які переглянуть фільм. Тому враження про цю історію будуть складати за фільмом…

– Це закономірно – фільм дивляться мільйони. У Фейсбуці постійно цікавляться, коли він з’явиться в Інтернеті. Наші люди відвикли ходити в кіно. Та й для чого? Якщо через півроку-рік його можна буде скачати безкоштовно з і-нету. Ясна річ, по-піратськи. От тоді його справді подивиться майже вся Україна.

 

– Очікуєте, що тиражі книжкового «Івана Сили» виростуть?

– Це логічно припустити (посміхається). Усі очікують…

 

– Наскільки це працює в Україні?

– А от побачимо, наскільки це працює у нас. Адже у світі екранізація вважається для книжки найкращою промоцією. Ясно, що певним чином воно спрацює. Але не думаю, що це буде пряма залежність. Можливо, із десяти тисяч чоловік, які подивилися фільм, кілька сотень захоче її купити. У нас, на жаль, ринок дуже своєрідний. Далеко не в кожному місті можна купити книжку, не всюди вона доступна. Навіть якщо в людини проявився запал купити книжку і вона піде в книгарню, а там її не буде, то через тиждень вона вже може забути про своє бажання.

 

– Чи далі працюєте над цією темою?

– Так, тепер я хочу розповісти реальну історію Івана Фірцака – готую документальну книгу, яка, гадаю, вийде наступного року. Вона називатиметься «У пошуках Івана Сили». Натомість «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу» – дитяча книжка: вигадані деталі, умовна країна, де розвиваються події, кумедні герої. За методом і прийомами – це чисто дитячий твір. Віктор Андрієнко порівнював її з «Пеппі-Довгою Панчохою», хтось із читачів – із «Трьома товстунами», інші – із «Капітаном Врунгелем». На відміну від згаданих книжок, «Неймовірні пригоди Івана Сили» мають передмову й історичну довідку, де, власне, й розповідається про реальний прототип Івана Фірцака, чиє життя стало поштовхом для народження повісті.

*

– Якою за жанром буде ця документальна книга?

– Це своєрідне журналістське розстеження. Вона складатиметься з моїх публікацій. Адже протягом цих шести років я далі розробляю цю тему. І скажу вам, що це – дуже непросто. Іван Фірцак помер сорок років тому, за життя він був легендарною постаттю, але на рівні народних переказів. Його офіційно не визнавали за видатного спортсмена, його життя належно не задокументоване. Я хочу розповісти про різні речі, зокрема про село, у якому він народився і помер, про першу біографічну книжку про нього; про те, що вдалося знайти про Івана Фірцака в тогочасній чехословацькій пресі. Ідею підказали продюсери фільму «Іван Сила». Адже після кінопрокату фільм вийде на диску. І вони захотіли, як тепер модно, до диску додати книжку, аби глядач мав ще один бонус. Оскільки художня книжка вже на ринку представлена, то я вирішив зробити документальну. Глядачеві після перегляду стрічки буде цікаво почитати ширшу інформацію про героя.

 

– Коли відбувалися зйомки фільму, Ви якимось чином долучалися до процесу?

– Я пропонував свою участь у написанні сценарію. Однак режисер Віктор Андрієнко зробив це самотужки, зі своїм другом Ігорем Письменним. Я не нарікаю, бо вони – професіонали. Андрієнко знає кіно з різних поглядів: починав із каскадера, був актором, сценаристом, режисером. У мене стільки творчих планів, що я навіть радий, що так склалося. Бо кіно – це така штука, яка пожирає весь час. У нас прекрасні стосунки із Віктором Андрієнком і з продюсерами – Володимиром Філіпповим та Андрієм Суярком. Кожен має робити свою роботу.

Я не належу до тих, які люблять диктувати, втручатися, набридати. Але коли приїхав до Києва, подзвонив і сказав, що хотів би побачити, як відбуваються зйомки, то мене одразу запросили. Потрапив на зйомки поєдинку Івана Сили із французьким борцем. Протягом шести годин, які я сидів у шапіто, вони зняли дві хвилини екранного часу. Тоді зрозумів, яка це пекельна робота.

 

 

– А Ви дивитеся бокс чи інші спортивні змагання?

– Я людина, яка поважає фізичну культуру. Вдома у нас є перекладина, брусся, гантелі… Займаюся силовою зарядкою, стараюся щодня підтягуватися – по 17–18 разів за підхід. Син теж спортивний – займався боксом, легкою атлетикою. Має відзнаки. Дружина також ходить до тренажерного залу. Це дуже добре, бо всіх у нас «сидячий» спосіб життя. Тому приділяємо увагу своїй фізичній формі Утім, у спорті я не професіонал, і не фанат. Мені шкода часу на перегляд футболу чи боксу. Краще щось почитаю. Але я завжди в курсі подій. Я – людина запальна, тому легко можу завестися і через футбол потім ніч не спати. І яка тоді зранку буде робота? Хто від цього виграє? Чи варто тоді спалювати нерви на те, що від тебе ніяк не залежить? Краще зранку подивитися стрічку новин і за кілька хвилин мати спокій.

 

– Чи Ваш син читав «Неймовірні пригоди Івана Сили»?

– Він читає майже все, що тато пише (посміхається). Цю книжку прочитав ще шість років тому. Йому було одинадцять, якраз для його віку. Сказав, що «прикольно». Минулого тижня ходив із дівчиною в кіно на «Івана Силу». Розповів, що «реально дуже круто». Це приємно, що молодь сприймає це кіно, бо це – інше покоління, інша генерація, інші цінності…

 

– Вийшло кіно для дорослих чи для дітей?

– Попри те, що фільм був задекларований як дитячий, режисерові вдалося розширити його сприйняття і зняти стрічку для родинного перегляду. Діти сприймають дуже щиро – є певні ситуації, коли Іван Сила мусить підняти штангу, щоб перемогти в поєдинку, робить це – і в залі лунають оплески. Діти дуже відкриті, тому одразу проявляють свої емоції. І дорослим фільм цікавий по-своєму. Плюс він несе доброту, світлість, не цинічний, не жорстокий. Відбуваються силові поєдинки, але нема крові, вибитих зубів та інших голлівудських «страшилок». Андрієнкові вдалося зачепити душу глядача: ти переживаєш, хвилюєшся, радієш, сумуєш у кінозалі. І виходиш з дуже світлим настроєм, що життя – прекрасне і треба вміти йому радіти.

Розмовляла Любов Якимчук

 

Більше книг Олександра Гавроша тут.