Борис Гуменюк: “Не Жаданом єдиним живе українська література”

Література буває різною: художньою й науковою, класичною й сучасною, масовою й елітарною ─ за великого бажання визначень можна знайти десятки. А наш співрозмовник може додати до цього переліку ще й “іншу літературу”. І він не просто кидає слова на вітер, але й підтверджує їх матеріально, а точніше ─ віртуально. Адже Борис Гуменюк є одним із засновників сайту під назвою “Інша література”, про який ми й вирішили розпитати пана Бориса. 

─ Проект “Інша література” ─ це угрупування, товариство, організація? Як ви себе позиціонуєте?
─ “Товариство” ─ це звучить майже як якась масонська організація (сміється). Інша література ─ це навіть не стільки інша якість тексту, скільки інший підхід до самої літератури. У першу чергу, це серйозне, а не легковажно-розважальне ставлення до літератури.
  За півтора роки свого існування ─ а почався він із вересня 2006 ─ проект стільки разів набирав інших форм, що зараз дуже складно говорити про те, що він собою являє. Починалося все дуже просто: троє молодих чоловіків, серед яких ваш покірний слуга, Павло Вольвач та Степан Процюк, опинилися в одному мальовничому містечку під назвою Коктебель після чергової пляшки я вже не пам’ятаю чого (хоча в Коктебелі пити щось, окрім коктебельського вина чи коктебельського коньяку якось непристойно) вирішили всім показати (сміється). Це, звичайно, жарт. Ми прийшли до думки, що літо закінчується, а повертатися до нудного Києва зовсім нецікаво, тож треба якось урізноманітнювати своє життя, зокрема літературне. Так і виник проект. Наберуся нахабства стверджувати, що мені першому спала на думку назва “Інша література”, але це не так суттєво. Отже, по поверненні з відпустки ми, надовго не відкладаючи, поїхали до Тернополя. Це було 7-8 вересня, і за два дні ми провели шість презентацій ─ в університетах, школі, бібліотеці, книгарні й так далі. На цих презентаціях ми задекларували, що в українській літературі існує якийсь інший дискурс, окрім панівного. Тобто наша література далеко не обмежується тими п’ятьма-десятьма іменами, які постійно на слуху. Хоча проти творчості цих п’яти-десяти авторів ми нічого не мали від самого початку, бо здебільшого це талановиті автори, варті уваги. Але в тіні цього мейнстріму перебуває ще ціла купа непрочитаних письменників, а сьогодні у постсовковій країні не знати їх ─ занадто велика розкіш. Адже живуть десь у райцентрах літератори, садять і копають картоплю, курять “Приму” і п’ють самогон, живуть із того, що дасть город, хлів, ліс і рибалка, і разом із тим творять тексти, нічим не гірші, ніж Гуменюк, Вольвач, Андрухович чи Жадан. І дуже часто ці літератори навіть не підозрюють про існування своїх колег.

─ Тобто можна стверджувати, що “Інша література” ─ це, певною мірою, андеграундна література?
─ Не те щоби андеграундна. Андеграунд – це, скоріше, свідомий вибір, в андеграунді більше “пози”. А літератори, про яких говоримо ми, намагаються якось пробитися, надрукуватися. Скажімо, приходять вони до видавця у своєму містечку, кажуть, що написали роман. А у відповідь чують: “Ви написали роман? Чудово! Принесіть нам п’ять тисяч доларів, і ми його видамо!” А якщо хтось і намагається надіслати свої рукописи до центральних видавництв ─ то ім’я невідоме, може, його і варто було би видати, але замало попси у творі, сюжет неактуальний. А звідки ж узятися цьому імені, якщо ніхто не видає? Тому поява такої організації була на часі ─ це було апелювання і до колег-літераторів, і до видавців, до літературних менеджерів. Аби вони звернули увагу на те, що, при всій повазі до Сергія, не Жаданом єдиним живе українська література. Це також апелювання до спільноти читачів, які можуть певним чином змінити ситуацію. Власне, нашою функцією було не дати механізм виходу із ситуації, а означити проблему, і ми її означили. І те, як нас інтенсивно запрошували з презентацією проекту по Україні, ─ а ми були в десятках кав’ярень, книгарень, клубів, бібліотек і так далі ─ свідчить на користь того, що ми потрапили в десятку. Ця проблема викликає зацікавлення, вона на часі.

─ Отже, мейнстрімова й “інша” література ─ це складові одного літературного процесу? Вони абсолютно не заважають одна одній?
─  Абсолютно ні. Це як у музиці ─ людей, які слухають, скажімо, Ніну Матвієнко і Сердючку, я ще можу уявити, але людей, які слухають Сердючку і Андрія Середу, я не уявляю. Але все-таки в музиці існують і Сердючка, і Середа, і Матвієнко, і Ані Лорак ─ кожен може вибрати щось до смаку. Так само й у літературі ─ кожен має право вибрати, треба тільки дати цей вибір. А вибір ─ це книжка.  Тобто всі, хто пише, мають право на свої книжки.

 ─ Якби не було мейнстріму, то й “Іншої літератури” не було б?
─ Мейнстрім завжди мусить бути. У часи моєї юності мейнстрімом були Павличко, Яворівський, Драч, Костенко. Потім були Стус, Калинець. Згодом ці імена зайняли свою літературну нішу, їм на зміну прийшли інші. Але мейнстрім завжди є і буде. І буде те, що поза мейнстрімом.

─  А як формується бібліотека “Іншої літератури”? Автори самі знаходять вас, чи ви їх шукаєте?
─ По-різному. Ми ще восени 2006 року зрозуміли, що потрібна трибуна, з якої ми будемо говорити, і надали перевагу формату Інтернет-сайту. Хотілося б, звичайно, виходити на папері, але це ціле виробництво, а займатися цим нікому. Мова йде навіть не про гроші, а про те, що такий проект повинен би вести якийсь менеджер, який би займався виробничими питаннями, а серед нас таких не знайшлося ─ ми письменники. А сайт ─ це набагато простіше. Він з’явився 22 березня 2007 року. Ми презентували його на Форумі видавців ─ і у нас одразу з’явилися прихильники і противники. Модеруємо його ми з Сергієм Пантюком. Редагував сайт спочатку я, а через півроку цим зайнялася наш янгол-охоронець, дружина Сергія Пантюка Тетяна Мельник, чому я безмежно щасливий. Бо, чесно кажучи, я не журналіст, ніколи нічого не редагував, до сих пір помиляюся, як пишеться слово “свято” ─ з апострофом чи без, ─ бо у нас на Галичині кажуть “св’ято”. Наразі ми маємо свою аудиторію, але проект не обмежується лише сайтом. Ми періодично проводимо презентації, перформанси. Сайт оновлюється майже щодня, постійно з’являються нові матеріали. За рік його існування літературних дебютів було з півсотні. Також тут були і Скиба, і Жадан, і Поваляєва ─ бо перш за все це інформаційний ресурс.

─ Розділи сайту “Інше кіно”, “Інша культура”, “Інша музика”, “Інша політика” задумувалися із самого початку чи з’явилися -“по ходу”?
─ Спочатку була “Інша література”, і крапка. Але коли ми почали виїжджати до аудиторії, нам почали задавати питання на кшталт: “А чому так вузько?” – чому не інше кіно, інша культура, інша політика, інша країна, зрештою? Так з’явилися ці рубрики. Якщо хтось захоче робити цілий сайт під однією з цих назв ─ на здоров’я, ми не будемо претендувати на авторське право, крім назви “Інша країна”. Ми плануємо створювати партію під такою назвою, бо треба щось змінювати в цій країні. Кіно і музики у відповідних рубриках не так багато, як хотілося б. Можливо, якби були модератори цих рубрик, вони були б жвавіші. Але наш сайт не комерційний, ми підтримуємо його власним коштом, гонорарів не виплачуємо. Така ситуація в культурі, що потрібно інвестувати свій час, свої зусилля, свої кошти.

─ Що потрібно для того, аби розмістити свій твір на сайті?
─ Вам треба зайти на наш сайт, до розділу “Про нас” ─ там є три електронні адреси. На будь-яку з них можна надсилати твори. Ми прочитаємо твір, напишемо вам відповідь. Усе дуже просто. Зараз сайт на стадії переробки. Маємо в середньому сто відвідувачів на день ─ враховуючи те, що ми ще не робили ніякої промоції чи “розкрутки”. Все відбувається природним шляхом. Думаю, після оновлення сайт стане набагато потужнішим.

Спілкувалася Мирослава Крат