ВІКТОР МОРОЗОВ: Ім’я Гаррі Поттера слід було перекласти як «Грицько Гончар»

Віктор Морозов називає  себе композитором та музикантом. Однак національне визнання (особливо з боку маленьких українців) панові Віктору принесли його переклади. Вже здогадалися? Так-так, це  саме та людина, завдяки якій переклад українською останньої книги про Гаррі Поттера вийшов першим у світі.

 

Бути найбільш оперативним перекладачем у світі не надто легко і вже зовсім незручно. Потрібно працювати 16-18 годин на добу. Без вихідних. Потрібно вирішувати глобальні питання: наприклад, як перекласти ім’я літературного героя так, щоб це було цікаво читачам і не суперечило вимогам автора – Грицько Гончар чи все ж таки Гаррі Поттер? Потрібно постійно пояснювати діточкам, що не знаєш, які пригоди далі чекають на Поттера, бо перекладаєш за своєю «лінивою» методою. А потім після всіх перекладацьких перипетій (коли твій переклад стає найпершим у світі), зникаєш у маленьких літерах на титульній сторінці – «Переклав Віктор Морозов».

 

– Остання книга про Гаррі Поттера вийшла раніше за решту перекладів у світі. Чи не важко було працювати у прискореному темпі?
– Важко. Ми намагалися випередити росіян, а випередили всіх: і німців, і турків, і французів. Тобто першим вийшов англомовний варіант Гаррі Поттера, а другим – український. Праця була дуже виснажливою, але ми поставили мету, якої потрібно було досягти. О дев’ятій ранку я ставав до роботи, а о третій ночі закінчував. І так протягом сорока днів без вихідних.
– Це не перший переклад Гаррі Поттера у вашому авторстві?

– Так, це сьома книга і, я сподіваюся, остання…
– Я вам не вірю!
– Принаймні так пообіцяла Джоан Ролінґ. Ви б поперекладали сорок днів без вихідних, тоді би я послухав, що б ви сказали (сміється). Хоча, як більшість жінок, вона спочатку пообіцяла, що більше не буде. А потім почала хитрувати: ніколи не кажи «ніколи», й таке інше. Тож є небезпека, що вона знову щось напише.
– Такий прискорений темп роботи є нормальним для перекладача?
 – Ні, для перекладача це абсолютно не нормально. Тим більше для такої ледачої людини, як я. Бо ж я люблю робити все без поспіху. Це була ідея-фікс – випередити інших. Для мене це був унікальний випадок, коли довелося так працювати.
– А правда, що Іван Малкович застосовував якісь особливі прийоми, аби примусити вас працювати ще швидше?
– Частково. Стосовно прив’язування стопудової гирі до ноги – абсолютна неправда, буловсього  дев’яносто дев’ять пудів (сміється). Ясно, що Малкович мене постійно підганяв, дзвонив. Я намагався щодня висилати йому по розділу. А про гирі, драбини і те, що він мене зачиняв, доки я не доперекладаю, ─ все це я наплів на презентації, щоб повеселити дітей.
– А діти не розпитують вас, що буде в наступній книзі?
– Розпитують, і під час перекладу розпитували, але я нічого не міг відповісти, бо сам не знав. В мене така система перекладу: щоби не занудитися, я перекладаю книгу, не знаючи наперед сюжету. Тобто я як читач перекладаю – бачите, я справжній друг читача! (сміється). Розумієте, я крім того, що дуже ледачий, ще й дуже швидко всім зануджуюся. А такою методикою перекладу я сам себе зацікавлюю: що ж далі, на наступній сторінці? – і цим змушую себе прискорено працювати. Тому на такі запитання я чесно відповідав: „Не знаю, от перекладу до кінця, тоді відповім”.
– А як ви ставитеся до Гаррі Поттера? Ви колись сказали, що цей Хлопець-Що-Вижив став мимоволі вашою долею…
– То я погарячкував. Але певною мірою так воно і є, бо з Гаррі Поттером я провів дев’ять років. Першу книгу я почав перекладати 1998 року, і з того часу дійсно пов’язаний з Гаррі Поттером. Якщо ж говорити про моє ставлення до нього, то радше як до дитини. Не думаю, що він є моїм героєм, але він дуже близька мені людина. Коли перекладав його чергові пригоди, то переживав за нього, ставився як до живої особи.
– Знаю, що російським перекладачам дорікали за недосконалий переклад імен героїв. Як ви вийшли з цієї ситуації?
– Я намагався знайти золоту середину. Тому що з одного боку, коли в оригіналі ім’я щось означає, то цікаво зробити цей переклад так, щоб і в українському варіанті воно означало те ж саме. З іншого боку, я знав, що дітям будуть відомі певні конкретні імена, і читачі лишаться незадоволеними, коли я буду щось докорінно міняти. Я читав у Інтернеті дуже багато несхвальних відгуків від російських читачів саме стосовно зміни імен героїв. Наприклад, в англомовному варіанті є герой Волдемор, а в російському він став Волан─де─Мором – це вже якась булгаковщина. Якщо вже йти таким шляхом, то й ім’я Гаррі Поттера слід було перекласти українською як «Грицько Гончар». Однак деякі імена я трошки змінив. Наприклад, ім’я кота Крукшенкса складно вимовлялося українською, то я його змінив на Криволапика. Але це дрібні виправлення, все інше я лишав, як було.
– А як „боролися” із сленговими вивертами героїв пані Ролінґ?
– Ще коли я перекладав першу книгу, літературні агенти Ролінґ прислали намвеличезний список усіх імен персонажів,назв, де було чітко написано, з чим можна „бавитися”, а що лишати незмінним у англійський транскрипції та транслітерації. Що стосується сленгу (діалоги-бо відбуваються в основному між дітьми-школярами, які говорять живою, а не літературною мовою, молодіжним сленгом), я теж використовував молодіжний сленг у мові героїв. А крім того, авторка не цуралася у зображенні своїх героїв застосовувати яскраві мовні характеристики. Тому ми з Іваном Малковичем намагалися їх відтворити. В книзі, скажімо, є персонаж Геґрід, він говорить якоюсь дивною, неіснуючою мовою, якимсь суржиком із ірландської, кельтської, шотландської мов. Я довго думав, як це передати в перекладі. Геґрід за книгою був велетенським й волохатим, вилазив із гір й кущів, тож я йому дав таку неіснуючу мовну суміш гуцульсько-галицько-бойківської говірки.
– Сам твір має досить містичний характер. При його перекладі з вами траплялися містичні історії?
– Мене обминуло. А от із Іваном Малковичем траплялося. Він працював до ночі, редагував багато розділів, і комп’ютер почав «глючити». Малкович обізвав його дурнем, йолопом, вимкнув і пішов. Зранку ж, коли охолов і включив комп’ютер, там нічого не було. Вся робота, яку він робив ввечері, зникла. Тепер Малкович ввічливо ставиться до комп’ютера, і більше його не ображає.
– А можна сказати, що такої книжки, як «Гаррі Поттер», не вистачало у вашому дитинстві?
– Таких книжок і справді бракувало в моєму дитинстві. Хоча улюблених творів ніби вистачало: пригоди Буратіно, барона Мюнхгаузена, оповідання про тварин Сетона-Томпсона. Але коли я дивлюся, як сучасні діти (котрі мають комп’ютерні ігри й багато інших розваг) читають по вісімсот сторінок без жодної ілюстрації із захватом, я приємно дивуюся й трохи їм заздрю.
– А ви вже переклали книгу, про яку мріяли?
– «Гаррі Поттера» я почав перекладати сам, це не було замовлення. „Алхіміка” Пауло Коельо так само. Я почав перекладати для себе, а потім переклад надрукували. Це вже здійснення мрій. Тож можна сказати, що я переклав книги своєї мрії.
– Ви – один із найвідоміших українських перекладачів. Як вигадаєте, що треба робити, аби підняти перекладацьку діяльність в Україні?
– Не знаю, чи можна мене назвати професійним перекладачем. Я ж усе життя присвятив музиці, а перекладами почав займатися як хобі. Треба братися до перекладацької роботи з любов’ю. Можливо, в моєму випадку мені допомагало те, що я музикант. Я відчуваю внутрішню музику тексту – це має неабияке значення для твору, особливо для дитячого, він має бути ритмізований і легкий для читання. Перекладачеві важливо відчувати мовну стихію, щоб переклад не був сухим, буквалістичним, щоб не було очевидно, що це перекладено з англійської чи французької, а щоб здавалося, ніби це українська книжка, написана українським автором.
– Ви сказали, що все життя займалися музикою, а зараз перекладами. Як ви розподіляєте час між перекладанням й музикою?
– Намагаюся п’ятдесят на п’ятдесят. Але останнім часом перекладацька діяльність переважала – це приблизно шістдесят до сорока. Зараз я скінчив перекладати Гаррі Поттера і почав займатися записом нового музичного альбому.
– Не боїтеся, що перекладацька творчість остаточно переважить музичну?
– Я з цього приводу жартував, коли кілька років тому мене нагородили премією „Галицький лицар” – це такий собі галицький „Оскар”, яким раз на рік ним нагороджують за різні види діяльності. Мені дали „Галицького лицаря” за літературну діяльність. А коли я отримував нагороду, мене попросили виконати пісню, бо знають, що я музикант. Я жартома нарікав, що все життя музикою займався – не дали мені жодного «лицаря», а варто було перекласти «Гаррі Поттера» – і ось маєш…
– А в дитинстві переважало захоплення книжками чи музикою?
– Музикою. Я навіть школу пропускав, коли влаштував свій гурт. Батьки почали негативно до того ставитися, наполягали, щоби я обрав більш серйозне заняття для життя. І я вступив до Львівського інституту на факультет іноземних мов.
– А з чого почалася ваша перекладацька діяльність?
– Це було за часів моєї молодості. Вийшов перший комерційний кінобойовик „Екзорцист”, я його подивився під час гастролей у Індії і вирішив купити книжку, перекласти і пожахати друзів. А вийшло так, що мій переклад надрукували в часописові „Всесвіт”, то була середина вісімдесятих, перша книга такого плану – справжній роман жахів. Але по-справжньому перекладацькою діяльністю я почав займатися набагато пізніше.
– Не задумувалися над кар’єрою письменника?

– Такі спроби я робив – писав вірші, новелки. Якщо щось мене захопить і підштовхне, тоді так. Але це має бути природно й органічно.
– Коли читаєте сучасників, не виникає бажання покласти їхні поезії на музику?
– Чесно кажучи, переважно так і роблю, бо мій музичний стиль можна назвати „співаною поезією”. Я не пишу музику “на тексти”. У мене багато друзів – гарних поетів, які навчили мене розуміти поезію. Тому я просто не можу брати якісь графоманські тексти, мене вабить вишукана поезія. Пісенні тексти рідко сприймаються без музики, самі по собі вони голі й босі, жалюгідні. Я кладу поезію на музику, яку із самого початку поет приховав у своїх рядках. Я шукаю ту мелодію, яку би сам автор проспівав, якби міг співати.
Кого вважаєте вчителем, який навчив вас розуміти поезію?
– Насамперед, це Грицько Чубай, покійний батько Тараса Чубая – лідера гурту „Плач Єремії”. Ми були дуже близькими друзями. Він – прекрасний поет, давав мені читати багато віршів, інтерпретував їх. Він ─ один із моїх перших учителів.