Тетяна Монтян: «Росіяни купують мій український переклад в електронному вигляді і перекладають гугл-транслейтом замість того, щоб читати свій рідний російський переклад»

Якщо дивитися лише на наслідки її діяльності, то можна дійти висновку, що тут попрацювала ціла бригада абсолютно різних людей. Яким чином Тетяна Монтян встигає проявлятися як правознавець, публіцист, громадський активіст, дружина, мати чотирьох (!) дітей – загадка природи. А п’ять років тому виявилося, що Тетяна Монтян, крім усього іншого, перекладач – причому дуже серйозний: вона перекладає закони, наукові статті та монографії. Як кажуть, тільки хардкор…

На всіх презентаціях свого останнього наразі перекладу – книги лауреата Нобелівської премії Елінор Остром «Керування спільним» – Тетяна Монтян наголошує: загальнодоступність інформації у ХХІ ст. – це ілюзія, оскільки, щоб знайти якусь інформацію, треба спочатку одержати інформацію про існування тієї інформації:). А більшість людей ніколи не «наводили різкість» на деякі, здавалось би, елементарні речі. І коли Тетяна Монтян говорить, що ваша квартира насправді не є вашою приватною власністю, вбудованою у комунальний будинок, а особисто вашим є хіба що повітря між перегородками, то, звичайно, у вас настає певний шок. Тому така книга, безумовно, і потрібна, і на часі.

 

– Ви ні коли не шукали легких шляхів, але щоб отак з власної ініціативи узятися за Елінор Остром…Що Вас спонукало?

– А я все життя займаюся саме цими темами. Ще не знаючи про існування Остром та інституціоналізму, я займалася цим на своєму рівні – тобто конкретними справами. Я достатньо далеко просунулася – навіть писала відповідні законопроекти. Але коли я намагалася просувати свої ідеї, то дивувалася, чому ж люди мене не розуміють? Намагалась якось узагальнити, збагнути, чому у нас люди вбивають одне одного замість того, аби поділитись – хоча, здавалося б, це набагато дешевше, простіше й ефективніше… У нас діє правило нерозвинених країн: «Переможець отримує все!». Тому люди замість того, аби домовлятися, об’єднувати зусилля для досягнення спільної мети, воюють між собою.

Мої старші сини-близнюки поставлені в патову ситуацію: сили у них абсолютно рівні, жоден не може перемогти іншого. Мимоволі довелося вчитися вирішувати ситуацію інакше: тато показав їм, що для такого поділу, який би задовольняв їх обох, треба, щоб один ділив, а інший вибирав. Насправді так і робиться у цивілізованому світі, але як же донести ці прості речі до наших людей?

І тут мені хтось сказав: Таню, та за те, чим ти займаєшся, людина щойно «Нобелівку» отримала… Я відразу кинулася шукати, хто така Остром і за що вона отримала свою премію – книгу “Керування спільним” було викладено на гугл-рідері (звичайно, не в повному обсязі, а шматками, і я до ранку прочитала всі ці шматки та негайно замовила паперовий варіант на «Амазоні»). Прочитала повну версію кілька разів і зрозуміла, що якщо я її не перекладу, то не перекладе ніхто! Тому що ніхто не розуміє цієї теми, вона нікому не цікава. Я завжди почувалася самотньо – за висловом Губермана, як карась у каналізації. Почала розказувати друзям, але ніхто не спромігся змусити себе прочитати цю книгу до кінця. І справа не у мовному бар’єрі – коли за книгу взялися носії мови та білінгви, вонимені казали:  Таня, всі слова знайомі, а як їх зліпити докупи, про що вона каже – незрозуміло! Довелося перекладати так, щоб це могли читати не лише мегапросунуті люди… Росіяни купують мій український переклад в електронному вигляді і перекладають гугл-транслейтом замість того, щоб читати свій рідний російський переклад.

 

– Як це технічно можливо – Ви ведете таку активну діяльність, приділяєте час сім’ї, перекладаєте… а в добі лише 24 години…

– А що ж я можу вдіяти… Менше сплю. Намагаюся тримати себе у високому фізичному тонусі, ходжу з дітьми на тренування, спарингую з ними…

 

– Ви виділяли якісь певні години на переклад?

– Ні, просто коли з’являвся вільний час, бралася до роботи. Я вбила на це рік! Дуже багато часу пішло на консультації з білінгвами-носіями мови, з фахівцями – я зробила цілу купу приміток, які ті ж росіяни не робили (власне, саме тому вони і купують мою книгу). Тобто я дуже серйозно підійшла до справи – це академічний переклад, не якась там халтура. Тому це і відібрало стільки часу.

 

– Але ж були люди, які Вам допомогли? Наприклад, фонд «Відродження»…

– Так, вони дали чотири тисячі доларів, ще посольство дало три тисячі і я своїх витратила дев’ять тисяч. Коли я вже закінчила переклад і виклала в інтернеті в невичитаному вигляді (воно і зараз у такому вигляді висить), Бистрицький (виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження» – прим. ред.) запропонував дати гроші на літературну обробку – це ж серйозна робота… Тоді посольство теж пройнялось. Але це крапля в морі порівняно з тим, що я насправді в це вгатила. Я не кажу про гроші – ідеться виключно про працю сторонніх людей: видавців, редакторів тощо. Свою працю я навіть не рахую – якби у мене не було мотивації, я б ніколи не погодилася на ці річні тортури.

 

– Який наклад цієї книжки?

– 500 примірників. Ми купили права тільки на тисячу – правовласники нам їх продали за копійки (якихось 700 фунтів) як дикій, нерозвиненій, бідній країнці. Ми можемо докупити права на більший наклад, якщо виникне потреба. Цей уже практично розпроданий – скоро будемо додруковувати…

 

– Хто Ваш читач?

– От що мене дивує – це найрізноманітніші люди! Як відомо, у будь-якій людській популяції – від племені Мумбо-Юмбо до населення якоїсь світової столиці – буде 5 % альтруїстів, 5 % егоїстів та 90 % пофігістів, які рухаються у тому напрямку, котрий задають очільники. Якщо у популяції буде заведено допомагати ближньому, то більшість буде це робити. Якщо ж вважатиметься, що допомагати ближньому – це лоховство, і це роблять лише ідіоти («Кто людям помогает, тот тратит время зря», як співала Старуха Шапокляк), то зрозуміло, що ці 90 % так і будуть робити. Наступне співвідношення: абсолютно в будь-якій людській популяції є лише 10 %, які живуть довгостроковою перспективою. Це дуже наочно ілюструє експеримент, який робили з 5-6-річними дітьми абсолютно всіх рас і народностей – перед ними клали цукерку і казали: дитинко, якщо ти зачекаєш двадцять хвилин, то отримаєш ще одну таку цукерку. Більшістьдітей не здатні витримати ці нещасні двадцять хвилин… На жаль, дорослі поводяться абсолютно аналогічно. Крім того, є ще більш сумне співвідношення: в будь-якому соціумі лише 5 % здатні абстрактно мислити, з них 3 % – абстраткники-технарі, і лише 2 % – абстрактники-гуманітраії. Причому не зафіксовано жодного випадку, щоб людина мала одночасно і технічне, і гуманітарне мислення. Тобто лише 2 % будь-якої популяції здатні зрозуміти юридичні конструкції-абстракції. Інші просто не можуть цього зробити – не тому, що вони погані, просто “заточені” під інше. І от уявіть собі, що у великій вибірці може статися так, що не буде жодного збігання всіх трьох критеріїв одночасно… Щоб людина була здатна на абстрактне гуманітарне мислення, при цьому була альтруїстом і жила довгостроковою перспективою – ймовірність такого збігу прагне до нуля.

Далеко не всі ці 2 % працюють юристами – часто вони навіть ніколи не підозрювали про існування в собі таких талантів. Купують саме вони, бо решта не розуміє. Решті треба малювати комікси – я вже знайшла людину, готову за це взятися. Абсолютна більшість людей потребує «картінок», тому я організовую людей, які це вміють, і будемо малювати комікси, щоб охопити більшу аудиторію, починаючи з найменшого віку. Людей старшого віку вже не “провантажиш” (за рідкісними винятками) – “старі дерева не пересаджують”, а от молодь уже треба починати привчати до концепції власності, спільної власності, майнових прав, співвідношення цих прав, алгоритму алокації ресурсу, механізмів ухвалення колективних рішень, механізмів їх примусового виконання. Це треба дітям вбивати в голову з раннього дитинства – звичайно, не такими словами, а картинками і коміксами.

 

– На розробку коміксів треба буде купувати окремі права?

– Ні – це ж буде уже мій комікс! Ідеї носяться в повітрі, і якщо я буду це робити, це будуть мої авторські права – так само як моїми є авторські права на переклад.

 

– Що ж, дякуємо за розмову і зичимо успіхів у видавничій сфері! Та й у всіх інших!


Спілкувалася Атанайя Та