Макс Кідрук: «План був такий: вибори, кінець світу, новий рік…»

 

Без нього літпроцес був би не повним, сучукрліт – сумним, а українська література не могла б похвалитися таким авантюрним, ризиковим, і навіть навіженим автором. Ну скажіть, хто ще з наших письменників наважиться купатися з піраньями? А відвідати Єгипет в розпал революції? Чи поїхати на краї світу, щоб помститись за наклеп на українок? А ще він першим із письменників заявив, що йде на вибори до ВР. А ще написав перший український технотрилер…

Пропонуємо вам розмову із найнепередбачуванішим автором сучасності та невеличку подорож країнами разом із ним.

 

Минулого року ти зробив дуже «непристойний» вчинок як для сучукрліт – видав три книжки, чим викликав шквал критики з боку літтусовки. Чула, що цього року буде дві книжки. Тож, перше – коли ти встигаєш? Друге – як ставишся до цих «зауважень», не боїшся «зачастити»?

– 2012-го вийшла лише одна книга – технотрилер «Бот». До кінця року нічого нового не планується. Хоча ти маєш рацію – написано дійсно дві. Чекає виходу в світ «На Зеландію!» – автобіографічна книга, що ввібрала в себе мої враження від єгипетської революції, історію про арешт у Дамаску, а також опис авантюри «На Зеландію!», здійсненої спільно з Сергієм Притулою весною 2011-го. Рукопис був завершений і «затверджений» Притулою ще в липні, проте видавці вирішили почекати. «Клуб Сімейного Дозвілля» має правило: не видавати дві нові книги одного автора з інтервалом менш ніж півроку. І це правильно – таким чином поява «На Зеландію!» не заважатиме просуванню «Бота». Відтак «На Зеландію!» слід чекати наприкінці цієї зими (на даний момент готується обкладинка).

Коли встигаю стільки писати? Для мене це не питання. Я не вважаю ту кількість тексту, що видаю на-гора протягом року, аж такою великою. Кожен, хто воліє називатися професійним письменником, повинен приділяти писанню та читанню щонайменше 7-8 год. на день. Лише в такому ритмі можна рости професійно, постійно відточувати стиль, навчитися бачити не лише чужі, але й власні помилки. Лише в такому ритмі письменник встигає викласти на папір ті думки, що хвилюють його, не даючи їм вихолонути чи «протухнути» в голові. Для себе маю чітку норму – не менше 1000 слів у день (правда, це не розповсюджується на промо-тури – у ці дні я практично не пишу). Така норма не є проблемою, якщо маєш про що писати. На щастя, мої мандрівки, та й узагалі активний спосіб життя, постійно постачають мене як свіжими ідеями, так і хорошим тлом для їх розгортання. Ідейний голод мені не загрожує. Принаймні поки що задумок більше, ніж я зможу фізично виписати протягом наступних 4-5 років. У цьому сенсі «Бот» – лише початок.

Стосовно «зауважень» з боку літтусовки… А чому я маю на них зважати?

 

У твоїй літературній біографії тревелоги, «навіжені» оповідання, технотрилер. В якому жанрі тобі найкомфортніше?

– Технотрилер. Саме цей жанр дає мені можливість повністю розкритися, як письменнику. Саме цей жанр є моїм улюбленим. Я не припинятиму писати ані тревелоги, ані «Навіжених», але від 25 вересня 2012 року (день народження першого українського технотрилера) головними стають трилери.

Радий, що читачі зрозуміли мене. Після закінчення технотрилера «Бот», я взявся за «Бразиліаду» – третю книгу з циклу про «Навіжених». Проте вже першого тижня після виходу «Бота» на мене посипалися відгуки читачів. Хороші, позитивні, часом захопливі відгуки. Їх було настільки багато, що я просто не міг продовжувати писати «Бразиліаду». Щойно сідав за рукопис, думки мимоволі линули до наступного трилера. Довелося відкласти «Навіжених» (уже вкотре!) і засісти за «Твердиню» – психотрилер, який у буквальному сенсі оселився у мене в голові. Якщо все буде добре, планую закінчити книгу весною 2013-го.

 

Певною мірою тебе можна назвати першовідкривачем в сучукрліт: відновлення мандрівних нотаток, перший український технотрилер… Що далі, який жанр збираєшся підкорювати?

– На цьому зупиняюся. Мандри, «Навіжені» і техно – так було задумано з самого початку, і «лізти» кудись іще я не збираюся. Я закріпився у трьох нішах, дві з яких, по суті, створив сам під себе. Гадаю, цього достатньо. Надалі планую розвивати напрямок якісних трилерів – українських, але в той же час таких, що будуть близькі і зрозумілі читачу на Заході.

 

Звісно, висновки робити ще рано, «Бот» на ринку лише 2 місяці, але все ж – яка доля спіткала перший український технотрилер?

– За два місяці практично розійшовся перший наклад. Роман уже перекладають російською, ним зацікавились німецькі видавці.

Те, чого я боявся найбільше, – не сприйняття відверто проєвропейського і космополітичного трилеру українськими читачами – на щастя, не сталося. Мені особисто приємно усвідомити, що сучасного читача пре те ж саме, що й мене. Це стало сигналом, що я на правильному шляху. Відтепер робитиму все, щоб наступні трилери були ще якіснішими – більш напруженими, пізнавальними і трешовими.

 

Російською для…

– Російською лише для Росії, але, звісно, якщо хтось захоче читати мене російською в Україні, книжку з рук не видиратиму.

 

Готуєш наступну поїздку? Чи вималювалась на горизонті наступна авантюра?

– План був такий: вибори, кінець світу, новий рік… Вибори пережили. Лишились ще дві епохальні події. От після нового року можна буде говорити про щось конкретно. Хотілося б на Кубу, але… час покаже.

Після Анголи та Намібії хочеться чогось менш екстремального, спокійнішого. Крім того, в Кубі багато цікавих місцин: бухта Свиней, кав’ярня, в якій працював Хемінгуей, місце, де у 62-му совєти виставляли ракети, перша церква на Американському континенті тощо.

 

Після десятків країн за плечима, сотні знайомств із найрізноманітнішими людьми та різними випадками (прикрими в тому числі) за кордоном, тебе можна назвати толерантним? Є країни, куди більше ні ногою? Люди/національності, яких будеш уникати?

– Толерантним? Хотілося б таким себе вважати, але навряд. Попри всі мої подорожі та життя у Європі я досі страшенно нетерпимий до відвертої тупості, пасивності, занепадницьких настроїв, низького рівня освіченості (особливо, у людей, що мають змогу легко підняти цей рівень, але не роблять цього) тощо. Країн, яких навмисно уникатиму немає. Поки що. Не хочу знову їхати до арабів. Паршиві людиська. Не всі, звісно, є й нормальні, є дуже хороші, але загалом враження відразливе. Не можу нормально ставитися до людей, котрі на початку XXI століття вважають нормальним забивати на смерть жінку, котру звинуватили у зраді чоловіку.

 

Не знаю, як в чоловіків-письменників, а в деяких з письменниць після завершення роботи над романам настає «післяпологова депресія». В тебе щось таке буває, як відновлюєшся?

– Ніякої депресії! Коли? Для чого?! На це просто немає часу! Зазвичай починаю нову книгу вже наступного для після завершення попередньої (паралельно продовжуючи вичитувати останню). Дозволяю собі «відпочити» від писання лише під час промо-туру, п’янок та виборів. Усе, як у дєдушкі Леніна: «пєрємєна занятій і єсть отдих»!

 

До речі, про твою політичну кар’єру. Продовження буде?

– Наразі мені складно відповісти, але навряд. Я очікував від самого процесу виборів чогось більш напруженого, авантюрного, зубодробильного, а виявилось… Усе це нагадувало шльопання босими ногами по рідкому гіменцю: нічого загрозливого чи небезпечного, але неприємно. І смердить довго.

З точки зору отриманого досвіду, вибори для мене видались надзвичайно успішними. Якщо ж говорити про результат, то це просто змарнований час. Загалом я засвоїв дві важливі речі. Перше: нормальна людина, тобто така, що виросла у нормальній сім’ї і не прагне всіма можливими способами законопатити всі доступні дірки у своєму тілі доларовими папірцями, просто не може функціонувати у сучасному політичному середовищі. Потрібно прибрати всіх, хто є зараз біля керма держави (у буквальному сенсі прибрати), і почати все з нуля або… я навіть не знаю. Один, двоє чи десятеро нічого не змінять. І друге, що я осягнув протягом кампанії: на превеликий жаль, дебілів у нашій країні значно більше, ніж мені здавалося на початку виборів…

Наразі не маю бажання ще раз встрявати в цей процес. Утім, зарікатись не буду.

 

Чого тебе навчили ці вибори?

– Менше довіряти людям. Особливо тим, що посміхаються.

 

А трилер про передвиборчу боротьбу буде?

– Думаю про це. Постійно думаю. Але навряд чи візьмусь за нього найближчим часом. То буде брудна й гнітюча книженція, за яку ще й по голові можуть дати. Крім того, я вже змарнував час на вибори, я не хочу тепер марнувати час на їх відображення на папері.

Спілкувалась Орися Горда

Дізнатися про Макса Кідрука ще більше можна буде 7 грудня о 18:00 на Розвіртуалізації письменників у рамках книжкового ярмарку «МЕДВІН: Книжкова коляда». Разом з Максом у письменницьких теревенях братимуть участь Келя Ликеренко, Брати Капранови, Сергій Пантюк та Надійка Гербіш! Приєднуйтесь до цікавої бесіди і ви!

Книжковий ярмарок «МЕДВІН: Книжкова коляда» пройде 6-8 грудня у КиївЕкспоПлазі (вул. Салютна, 2-Б, ст. м. Нивки) одночасно із ярмарком «МЕДВІН: Рукоділля: Подарунки до Різдва».

.

 

Фото з мандрівного архіву Макса Кідрука

 

Намібія

.

Острів Пасхи

.

Єгипет, Біла пустеля

.

Ангола

.

Сирія

.

Чилі