Українці – це гагаузи, роми, болгари, кримські татари…


Українська література складається з літератур усіх народів, які проживають на теренах України. Якщо подібна думка для вас є новою, значить, цього року ви не були на Фестивалі літератури етнічних спільнот, котрий уже вчетверте проходить у рамках «Країни Мрій».

Цьогоріч на Літературній сцені свою літературу презентували чотири корінні українські народи – гагаузи, роми, болгари, кримські татари. Презентували по-різному – та це й не дивно, адже між собою ці народи так разюче відрізняються… А що їх по-справжньому об’єднує – то це любов до нашої спільної України.


Гагаузи – унікальний народ. Він не має власної держави, розмовляє мовою, котра належить до родини тюркських, проте сповідує християнство. Тудора Арнаут, котра завітала на «Країну Мрій», аби познайомити українців із гагаузькою літературою, блискуче впоралася зі своїм завданням. Вона зробила акцент на перекладах – адже саме вони допомагають налагодити діалог культур… І коли Тудора Арнаут читала переклад Шевченкового «Заповіту» гагаузькою, можна було впізнати лише знайоме слово «душман» (це явно був рядок «і вражою злою кров’ю»!), хотілося брататися з гагаузами… А особливо після того, як співведучий Брат Капранов зацитував скромну пані Арнаут: «Знати гагаузьку мову – обов’язок кожного гагауза перед своїм народом. Знати українську мову – обов’язок кожного гагауза перед українською державою».

 

 

 Тудора Арнаут з ведучим Фестивалю літератур етноспільнот – Віталієм Капрановим. Країна Мрій, 2012

Тудора Арнаут, президент Всеукраїнської громадської організації «Спілка гагаузів України»: Щороку ми беремо участь у цьому заході. Дуже приємно бачити, що такий національний герой, як Олег Скрипка, дає можливість нам побачити, як живе і процвітає наша країна, наша культура. Нам би ще хотілося, щоб гагаузька мова була почута не тільки гагаузами, які живуть в Україні, а також і українцями, які люблять свою культуру. Ми переклали українських класиків і тому хочемо показати українцям, що ми любимо свою культуру і їхню культуру в своїй.

 

Колоритна циганка Наталія Варакута вразила соковитою, живою українською мовою. Цією мовою вона розповідала про легендарну ромську поетесу Папушу, а також про Міху Казимиренка, який писав українською та ромською, та Володимира Бамбулу. Роми – взагалі дуже специфічна нація з дуже специфічною мовою… точніше, мовами – відсутність літературної мови дається взнаки, і роми говорять різними діалектами, часто послуговуються суржиком з мов народів, на чиїй території живуть.

 

 Наталія Варакута. Країна Мрій, 2012

Наталія Варакута, голова Донецького обласного культурно-просвітницького товариства ромських жінок «Мірікля»: Я десь чула про дослідження, що якщо носіїв мови менше, ніж сто тисяч, то мова може загинути. У ромів з цим трошки складніше, бо вони не звикли читати своєю мовою ні прози, ні поезії, ні періодичних видань, тому ми зараз намагаємося їх трошки до цього привчити, але мало літератури. Ще складності додає велика кількість ромських діалектів. Якщо, наприклад, ужгородська газета виходить українською і мовою ромів-лаварів, то для тих же ромів-лаварів, які проживають у східній Україні, вона буде важко зрозумілою. Українські роми-серви взагалі мало що розуміють – багато з них розмовляють українською і вставляють туди ромські слова. А от роми-мадяри просто не знають ромської мови – вони розмовляють угорською. З’явилися переклади Шевченка, Ліни Костенко та багатьох інших українських класиків для українських ромів, проте це вже кілька разів перевидавалося, до того ж тиражі були невеликі. Ми дуже хочемо зберегти мову і прагнемо, щоб наші творчі люди мали підтримку з боку нашої держави. Зараз ідеться про те, щоб створити ромську програму, яка б фінансувалась. Хотілось би, щоб це була всеукраїнська програма, або хоча б регіональна – уже на Закарпатті, на Львівщині є такий досвід регіональних програм, там не тільки захищаються права ромів, не тільки приділяється увага їх працевлаштуванню, медичному обслуговуванню, але й розвитку мови, культури, народної творчості.

 

Про українських болгар розповідала поетеса Антоніна Іванова (наголос на другому складі). Вона розповіла, що офіційно на території України живе приблизно 250 000 болгар, а неофіційно – удвічі чи навіть у чотири рази більше. Мова українських болгар відрізняється від «болгарської болгарської», і мовознавці особливо уважно досліджують саме український варіант болгарської мови – він лишився більш «законсервованим». Найбільша болгарська діаспора у світі – саме в Україні! Воно й не дивно – адже праболгари (або протоболгари) з’явилися на землях, які нині входять до складу нашої держави, ще у V ст., колискою болгарського архетипу стала саме Бессарабія, а велика болгарська література зародилася в Одесі та Болграді. Остання велика хвиля болгарської еміграції до України була 200 років тому – саме про це каже український болгарський письменник Ніко Стоянов у вірші «Щоб ми болгарами зостались», згадуючи, як його прадід, зібравши свій нехитрий скарб, залишив позаду різ(д?)ні Балкани… Болгарська поезія досить зрозуміла українцям, хоч окремі слова потребували перекладу. Крім власних творів, Антоніна Іванова читала вірші молодих поеток Маріанни Чепразової та Ганни Кострової – вірш про дві колиски взагалі не потребував перекладу, всі й так зрозуміли його головну ідею: у мене дві Батьківщини – люблю їх обидві, одна – моя рідна земля, друга – моя мрія…

 

 Антоніна Іванова на Літературній сцені. Країна Мрій, 2012

Антоніна Іванова, поетеса: Хотілось би, щоб люди дізналися, хто такі болгари, що вони є в Україні, що вже багато століть тут живуть. Ідея полягала в тому, щоб розповісти, що ми є! А вже поезія – це наслідок того, що ми є, адже у кожного народу є своя література. Чи досягла я своєї мети? Гадаю, те, що людей 30-40 слухали мене, дивувалися, запам’ятали, поділяться зі своїми близькими – це чудово.

Якщо на наступний рік мене знов запросять на літературну «Країну мрій», залюбки приїду! Я тут уже вдруге. Торік у мене не вийшло, а позаторік ми були – проте цього року мені сподобалося більше.

 

Юні кримськотатарські артисти

Кримських татар на «Країні мрій» було представлено переможницями всекримського конкурсу талантів «Татли сєс» («Солодкий голос»). Цей телеконкурс має суворий віковий ценз – 14 років. Формат «Татли сєс» максимально демократичний – переможців обирає не лише професійне журі, а й телеглядачі шляхом смс-голосування.

Важко пояснити популярність кримськотатарської поезії у людей, які не розуміють мови, проте охочих відкрити її для себе прийшло напрочуд багато. Коли на літературну сцену вийшли юні і талановиті переможниці номінації «Художнє слово», глядачі могли розібрати лише окремі знайомі слова у літературних композиціях, але належно поцінували і поетичну мову, і артистичне виконання, і яскраві емоції, на які були щедрі дівчатка у таких екзотичних національних костюмах…

 

Кримськотатарський поет Сервер Садиков і Таміла Ташева

Таміла Ташева, громадська діячка, журналістка: На «Країні мрій» ми не вперше – кримськотатарська спільнота представляє на цьому фестивалі свою культуру починаючи з 2009 року. Для багатьох киян кримські татари – терра інкогніта! Усі українці знають про існування цих самих кримських татарів, але ніколи не чули їхньої мови та не уявляють собі їхньої культури. А для нас важливо розвивати не лише свою культуру на теренах Криму, а й популяризувати її на всій території України. Ми вже проводили дні кримськотатарської культури у Львові, Харкові та Києві.

Наші враження від участі в «Країні мрій» дуже теплі. Все задумане нам вдалось, діти дуже задоволені! Цю літературну композицію ми спочатку показували на сцені «великої» «Країни мрій», але там глядачі чекали якихось більш активних дій – пісень із танцями чи чогось такого. А от на літературній сцені люди були відразу налаштовані інакше – готові сприймати саме поезію, хоча й незрозумілою мовою.

 

Ми всі – українці! Незалежно від етнічного походження! Якщо і ця думка для вас нова, то ви точно не потрапили на Фестиваль літератури етнічних спільнот! А шкода – насправді не так багато подібних заходів проводиться у нашій країні. Адже діалог культур – це дуже по-українськи!

 

Розпитувала Атанайя Та